До найбільшого християнського свята залишилося всього нічого. У будинках українців у більш-менш спокійних регіонах уже на повний хід йде підготовка до Великодня – війна не скасовує свято. Паски із різних куточків країни поїдуть і до наших захисників – пригощати воїнів давно стало традицією для багатьох українців, а деякі села готують паски та ласощі на фронт усім складом.
Яких традицій свята та випікання головного атрибута великоднього кошика – паски – дотримуються у різних регіонах країни, дізнавалася KP.UA.
На Поділлі (Вінницька, Хмельницька, частково Чернівецька, Тернопільська, Івано-Франківська і Львівська області) традиційний пасхальний хліб називають не пасками, а бабками. Це пишна здобна кругла випічка, яку у суботу освячують у церкві та ставлять на святковий стіл. Також печуть куличі – це пісний хліб, який відносять на цвинтар як данину померлим. Етнографи наголошують, що кулич – українське слово (від грецької - κόλλιξ), що походить від «кулястий хліб», а не російське, як заведено вважати.
Бабки на Поділлі прикрашають візерунками із тіста. Кошик з ними, накритий рушником, до храму несуть чоловіки, а ось решту – крашанки, олію, м'ясне - до храму в іншому кошику несуть жінки.
Поліські (а це території Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Черніговської і Сумської областей) паски печуть за простим рецептом і без зайвих викрутасів – рідко додають навіть родзинки та ванільний цукор. Натомість звичайного цукру не шкодують. Також додають відварену картоплю, що дозволяє паскам довго залишатися м'якими. Прикрашали випічку простими візерунками із тіста та хрестами.
У цих краях господині досі шанують старовинну традицію замішування тіста на паску в бочці. Добре вимісивши, дерев'яний посуд з тістом накривають вишитим рушником і підперізують червоним національним поясом - крайкою. Зверху на рушник кладуть гроші та гілочки верби – щоб гроші водилися та здоров'я було, після чого бочку ставлять на стовпці воріт. Вважається, що сонце, що сходить, має благословити тісто. Тому, щоб встигнути його вимісити до сходу сонця, господиня має піднятися ні світ ні зоря - тісту треба ще кілька разів підходити. А ось уже готовий пасхальний хліб перед світанком на вулицю виносять ті, кому не під силу дійти до церкви – обходяться «благословенням» сонця.
На Прикарпатті (Івано-Франківська і Львівська області) випікають два види великоднього хліба. Здобний із ізюмом, для якого використовується 15-30 яєць, також називають бабкою. А ось паска - це несолодкий хліб, для приготування якого витрачають до п'яти яєць. Коли піч трохи остигала, господині засовували туди руки та ноги – щоб не хворіли та могли довго працювати.
За кілька днів до свята, часто у Чистий четвер, діти відвідують родичів – дідусів та бабусь, хрещених. Цю традицію тут називають "гріти діда", або "спалити старого". У дворах у цей час розпалюють багаття, після чого вже йдуть у гості, примовляючи: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички». Старші зі словами «Гріємо, гріємо, даємо!» вручають дітям солодощі, пшеничні чи житні булки із хрестиками із тіста – їх називають кукуцями. Також вважається, що худоба не хворітиме і не страждатиме від злих духів, якщо її обкурити димом від такого багаття.
У Чистий четвер на Прикарпатті також обов'язково виварювали сіль, а в деяких місцях цієї традиції дотримуються і сьогодні. Ця сіль вважається найсильнішим оберегом. Її ж святять на Великдень.
У цій місцевості (частково території Тернопільської, Івано-Франківської і Львівської областей) традиційними вважаються три види великоднього хліба – паски, колачі та бабки, або баби. Найдорожче господиням обходяться бабки - у різних старовинних рецептах для них пропонується використовувати від 100 до 120 жовтків. Також додають цукор, родзинки, цукати та ваніль. Великодні бабки повинні бути легкими і не псуватися рік. Їх ще називають «тюлевими» – у розрізі нагадують тюль.
Діставши з печі, бабку трохи гойдали – щоб не сіла. Потім випічку залишали на покритій соломою скрині, накривши полотном.
Паски обходяться набагато дешевше за бабку і майже нічим не відрізняються від колача - хіба що трохи солодші.
Традиційну галицьку паску прикрашають хрестом із тіста, косичкою та колосками, птахами-зозулями зі складеними крилами, а колач – лише косичкою.
Також на Галичині випікають баранчики із листового чи пісочного тіста. Їх обов'язково несуть освячувати до церкви, а потім ставлять на великодній стіл – вони символізують жертовність Ісуса Христа.
Великий понеділок Страсного тижня – останній перед Великоднем - на Львівщині називають «червоний торг», з цього дня розпочинаються святкові закупівлі.
Тут (Харківська, частково Луганська і Сумська області) господині на великодній випічці теж не економлять – на святковий хліб не шкодують і пів сотні яєць. Деякі додають у тісто коньяк або горілку – так паска довше не засихає.
За традицією прикрашають паску хрестом і шишкою з тіста, а перед освяченням встромляють у неї освячену тижнем раніше гілочку верби. Цю шишку після освячення господиня відносила корові-годувальниці – як оберіг. Нині шишки все частіше віддають дітям.
Традиційною великодньою випічкою в Донецькій та Луганській областях вважаються ванільна та сирна паски. Ванільну місцеві господині готують на молоці із додаванням родзинок. Обов'язково покривають глазур'ю з цукрової пудри і білків та кольоровим посипанням. Для сирної використовують сир, перетертий в однорідну масу, цедру, цукати, родзинки, десяток або більше яєць. Її випікають у формі піраміди, яка символізує Гроб Господа.
За святковий стіл у Донецькій та Луганській областях звуть усіх родичів. Поганою прикметою вважається, якщо крихти освяченої паски падають на підлогу.
Для пасок в Одесі продавали спеціальне борошно найтоншого помелу, яке називали пасхальним або царським. Фото: odessa-life.od.ua
Одеські господині випікають паски лише з борошна найтоншого помелу та найвищого ґатунку. Спеціальне борошно на півдні раніше називали пасхальним, або царським, і продавали за оголошеннями перед святом. Випічку прикрашають візерунками з тіста та баранчиками з масла.
Великодню випічку в Бессарабії готують не лише для себе, а й для друзів та родичів – як вітання зі святом. Також на Великдень на Одещині заведено дарувати невеликі подарунки один одному.
Однією із важливих традицій у цій місцевості раніше було неспання у Великодню ніч. Вважається, що тоді весь наступний рік господарі у родині будуть бадьорими, а діти, навпаки, гарно засинатимуть. Якщо ж хтось засинав у цю ніч, на нього чекали млявість і слабкість і нічні чатування біля дитячої колиски. Тих, хто порушував традицію, обливали чи купали у холодній воді – так люди висловлювали своє засудження.