Військовий психолог про мобілізацію: Що більше людина усвідомлює реальність, то більше шансів вижити
Страх за життя та здоров’я, страх перед невідомістю та радикальною зміною життя – такі емоції часто виникають у тих, хто отримав повістку. Як психологічно себе підготувати до армії? Що слід розуміти про ЗСУ, перш ніж в них опинитись?
Про головні страхи армії і її труднощі Коротко про розповіла військовий психолог Олена Нагорна.
Коли мова йде про виживання, ролі не грає ні статус, ні кількість грошей
Військовий психолог Олена Нагорна. Фото: ФБ Олена Нагорна
- Як подолати взагалі страх перед армією? Це ж відмова від звичного способу життя, рівня комфорту, вільного часу і т.д.
- Ви в запитання вже заклали частину відповіді. Озвучені страхи передусім пов’язані із неготовністю сприйняття перемін. А її природа лежить в захисних механізмах психіки, які не сприяють тому, щоби швидко сприймати реальність з усіма її складовими. Тобто частина людей не може в силу відповідних механізмів психіки прийняти ситуацію з усіма її небезпеками, болем, стражданнями, загрозами, ризиками. Страх піти в армію, зокрема, будується на хибному наративі, що всі, хто йдуть в армію, гинуть або з ними щось погане трапляється. Але це когнітивне спотворення, при якому людина обирає один-єдиний варіант з усіх можливих варіантів розвитку подій, причому, найнегативніший. Так, військо - дуже специфічне місце роботи, так, до нього треба готуватися… Але що більше людина усвідомлює реальність такою, якою вона є, то більше у неї шанси на виживання і успішну комунікацію у військовому середовищі.
Якщо говорити коротко, страх армії у людини пов’язаний на уявленнях, страхах, міфах і легендах, і на ІПСО противника. Так, під час війни військовий фах найризикованіший. Але важко сказати, що всі цивільні позбавлені ризиків поранень чи загибелі від атак противника. Натомість військовий, на відміну від цивільного, має можливість активно протистояти противнику, у нього є зброя і його навчають нею володіти. У разі безпосереднього контакту з небезпекою у військових більше шансів чинити адекватний опір ситуації і впливати на неї.
Якщо ж говорити про радикальні зміни у житті, то їх в нашому життя вистачає й без армії. Ті ж, наприклад, шлюб чи народження дитини змінюють образ життя та рівень відповідальності не менш радикально. Але вони у нашій уяві, в суспільній свідомості пов’язані з позитивом. Проте все залежить від кута зору. Однозначно – війна це не те, чого б хотів кожен з нас. Але ми зараз в середині ситуації, ігнорувати її, підміняти реальність своїми уявленнями чи очікуваннями означає збільшувати ризики, зменшувати контроль над ситуацією. Тому треба працювати над сприйняттям реальності, якою б болючою вона не була.
- Як змиритися з тим, що вчора ти, наприклад, був гарним айтівцем з високою зарплатнею і соціальним статусом, а сьогодні - простий солдат?
- Прекрасне запитання. Воно якраз про наші уявлення про статус, образ, імідж. А виявляється, коли мова йде про виживання, ролі не грає ні статус, ні імідж, ні кількість грошей. Значення мають реальні навички, які допомагають вижити. Це, зокрема, і адаптивність - до людей, до певних ситуацій, до форм комунікації. Від вмінь залежатиме життя твоє і побратимів. Власне, можна розглядати армію як середовище для формування та прокачування різних скілів і розвитку тих своїх якостей, яких ти би ніколи не зміг розкрити за інших обставин.
Я знайома з чудовою людиною, яка для мене є прикладом не просто ефективної адаптації, а сприйняття ситуації з виходом на новий рівень розвитку. Він прийшов добровольцем в ЗСУ у 2022 році, ще на самому початку повномасштабного вторгнення. Людина абсолютно цивільна, музикант, звукорежисер, тобто геть з іншого невійськового життя. Але зараз він успішний військовослужбовць, розвинув лідерські якості саме у військовому середовищі і вже став командиром підрозділу. Навіть можна сказати, що такі надзвичайні екстремальні умови, а в нашому випадку це війна, дають додаткові шанси для розвитку нових якостей і здібностей, які б за комфортної і зручної ситуації просто не могли б розвинутися. В якомусь сенсі -, це шанс прожити кілька життів в одному. Звісно, краще, аби такого досвіду у нас не було б, але треба сприймати реальність такою, якою вона є.
Треба точно знати, які в тебе є слабкі місця
- Як підготувати себе до армії?
- Насамперед фізична та психологічна готовність. Необхідно прокачати свої знання тактичної медицини, психологічної самодопомоги, взаємодопомоги та підтримки. Але головне, бути відкритим до реальності і вміти сприймати її, адаптовуватись до нового середовища і до нових або «оновлених» людей. Втім, ми не просто біологічні істоти. Людина чітко має собі ставити задачу – вибудову та усвідомлення внутрішньої системи моральних і духовних цінностей. Без моральності і духовності в армії дуже важко. Бо саме це дає усвідомлення - чому, навіщо і для чого ти тут. Ці питання глибоко особистісні, і під час складних випробувань це може руйнувати людину зсередини і не давати їй бути ефективною.
- Як підготувати себе до такої радикальної зміни життя?
- Звернути увагу на свій фізичний стан. Докласти всіх зусиль, щоб підняти рівень здоров’я, повірте, його вам знадобиться певний запас.
Як мінімум, треба точно знати, які в тебе є слабкі місця, як їх можна підтримувати і посилювати. Слід займатися спортом, бути готовим до фізичних навантажень. Я сподіваюсь, що нинішня система рекрутингу дозволятиме враховувати особистісні характеристики людини при зарахуванні людини на посаду. В армії є професійно-психологічний відбір, який враховує всі ці моменти. Якщо людина згідно зі своїми силами і можливостями більш придатна до штабної роботи, немає сенсу її робити снайпером. Відповідно, якщо людина має схильність до штурмових дій, то немає сенсу її маринувати штабною роботою, діловодством і т.д. Але, знову ж таки, бувають різні обставини, зокрема через відсутність кадрового резерву. У штурмовики і піхоту доводиться йти водіям та кухарам. Коли людей багато, є можливість говорити про відповідність особистісних якостей пропонованій посаді. А коли людина одна, то вона мусить закривати багато завдань, які виникають постійно, і в траншеях також.
Усвідомлення того, що смерть поруч, підвищує ефективність нашого життя
- Як подолати страх смерті чи шкоди здоров'ю? І чи треба взагалі цим займатись? Бо є думка, що саме страх допомагає виживати.
- Тут змішалися два моменти і два поняття. По-перше, страх смерті чи втрати фізичної цілісності закладено в нашій базовій комплектації. Ми, як і будь-яка біологічна істота, налаштовані нашими інстинктами на бажання жити.
Смерть – це частина нашого життя. Точно не перша. І не факт, що остання. Тому сприйняття смерті як одного з елементів нашого існування знижує ці страхи. А ще воно ставить перед людиною питання ефективності цього життя. Іноді людина боїться смерті, тому що вона «просрала» більшу частину свого життя і їй дуже не хочеться сприйняти це. Насправді усвідомлення того, що смерть поруч, підвищує ефективність нашого життя.
- Як вирішувати проблеми у стосунках чи родині, коли ви в армії?
- Важко втиснути в пару речень рекомендації родинам і парам, члени яких є представниками сил оборони і беруть участь у бойових діях . Війна не робить когось кращим, а когось гіршим, вона проявляє риси і якості, робить їх яскравішими. Тому, якщо в стосунках був розлом, шансів зберегти стосунки не так вже й багато. Але якщо були справжні почуття, то стосунки на відстані, випробування дозволяють зробити їх більш яскравими. Так, викликів стосункам багато - це розрив, це відстань, це втрата емоційного, фізичного контакту. Але з цим можна працювати. Ми розповідаємо військовослужбовцям про те, як зберегти емоційну цілісність, зв’язок з родиною, навіть будучи учасником бойових дій.
Одним із наслідків бойового стресу є так зване емоційне замерзання. Психіка після постійного сильного навантаження починає «економити» свій ресурс на емоціях. Як наслідок - військовослужбовцю буває важко проявляти емоції так, як би того хотіла інша частина родини. В числі наших порад – створення емоційних якорів, спільні історії, пригоди, образи, до яких можна завжди повернутися. Радимо залишати «сліди любові» - записки, маленькі сюрпризи в найнесподіваніших місцях, щоб рідні могли отримати додатковий емоційний контент. Родинам радимо уникати неоднозначності і двозначності при спілкуванні, в найменших деталях розповідати військовослужбовцю про те, яким є життя вдома, аж до того, що готували на сніданок чи вечерю, куди ходили і кого бачили. Менше запитувати про його роботу під час спілкування на відстані. Більше розповідати про те, що відбувається з вами. Військовослужбовцям також радимо не концентруватися на питаннях служби, більше розповідати про якісь побутові речі - що їли, як їжу готували, яких звірят бачили. Це допоможе зберегти емоційне поле, яке дуже важливе в комунікації.
Насправді, в ідеалі було б людині, яка була "на нулі", перед відпусткою давати так званий декомпресійний коридор в 3-5 днів, щоб її психіка встигла перейти з режиму бою в режим миру. На жаль, не всюди дотримуються цього правила. І людина приїжджає додому, ще не вийшовши зі стану бою. Це, зокрема, може призводити до труднощів у комунікації.
А коли у мене запитують, як спілкуватися з військовослужбовцями, я відповідаю: так само, як і з іншими звичайними громадянами - з повагою і вдячністю за виконання дуже важкої роботи.
