• Головна
• Суспільство

Фото: Nicubunu/commons.wikimedia.org

Міністерство культури та інформаційної політики запустило флешмоб, мета якого – розповісти про унікальну нематеріальну спадщину України. Користувачів соцмереж закликають публікувати фото об'єктів культурної спадщини з різних регіонів із хештегами #НематеріальнаСпадщинаУкраїни та #НеБорщемЄдиним. Флешмоб присвячений 15-й річниці ратифікації Україною Конвенції ЮНЕСКО про охорону культурної нематеріальної спадщини 2003 року.

KP.UA розповідає, чим унікальним, але маловідомим може здивувати наша країна.

Караїмські пиріжки з Мелітополя

Караїмські пиріжки, або аяклак, - це національна страва одного з найменших корінних народів України – караїмів. За автентичним рецептом - це хрумкі соковиті пиріжки з сирим баранячим м'ясом, яке готується в процесі випікання пиріжків. Також аяклак роблять з баранячими кишками та шлунками (вони називаються джеги аяклак), картоплею або м'ясом і картоплею (такі робили в небагатих сім'ях, на пів кіло м'яса використовували одну-дві картоплини), твердим сиром та сиром (кавурлган пенір аяклак).

Караїмські пиріжки господиня подавала на стіл до обіду, коли вже сім'я зібралася. Перший пробував глава сімейства після молитви-подяки за «хліб-сіль». Якщо баранина приготувалася, другий пиріжок господар подавав літньому родичу за столом чи гостям, потім – дітям. Після закінчення трапези хліб цілували зі словами "Танрі бераха берсін!" - «Нехай Бог благословить!».

Як розповідають у Запорізькому обласному методичному центрі культури та мистецтва, кухня караїмів досі зберегла старовинні тюркські традиції. До сьогодні серед караїмів популярне прислів'я «Бабам ашаман ашні мен де ашамам», яке означає «Їжу, яку не їсть мій батько, і я не їстиму». Найпопулярнішою їжею вважалося в'ялене та сушене м'ясо. Так харчувалися і в племенах кочівників-скотарів, і хліборобів.

Караїми є нащадками тюркського племені узунів та аборигенного населення півострова Крим. З 2000 караїмів у світі в Україні проживає 1100. Представники цього народу також мешкають у Туреччині, Ізраїлі та Єгипті, куди невелика частина переселилася у XIV столітті. Цей народ перебуває на межі зникнення.

Щоб зберегти духовну та культурну спадщину караїмів, 30 років тому у Мелітополі Запорізької області організували караїмське культурне товариство «Джамаат». Також у Мелітополі є кафе національної караїмської кухні «Чір-Чір» у караїмському культурному центрі «Кале».

Рецепт караїмських пиріжків

Спосіб приготування

Тісто: 650 г борошна просіяти в миску, 250 г масла (в оригінальному рецепті – курдючний жир) рубаємо і змішуємо з борошном. Додаємо два яйця, 200 г води зі столовою ложкою оцту (для хрусткості), сіль і цукор - по пів чайної ложки. Ставимо на годину в холодильник.

Начинка: дрібно нарубати 600 г баранини, додати дрібно нарізані дві цибулини, сіль і перець, 3-4 столові ложки води і перемішати. Свинину караїми не вживали. Можна замінити яловичиною, додавши курдючний жир - так буде соковитіше, або інший жир.

Готове тісто порізати і тонко розкатати - повинні вийти коржики діаметром 10-12 см і завтовшки 2,5 мм. На кожен коржик викласти по столовій ложці начинки, защепити краї і зробити вздовж них «кіску». Повинен вийти пиріжок на вигляд, як вареник.

Посередині пиріжок двічі проколоти наскрізь із двох сторін – ці дірочки називаються бурун, що означає «ніс» караїмською. Вони потрібні, щоб краще пропеклося м'ясо і щоб виходила пара. Пиріжок збризкати підсоленою водою, викласти на змащене деко і поставити в розігріту духовку на 40 хвилин. Готові пиріжки залишити під серветкою на 10-15 хвилин|.

Караїмські пиріжки можна знайти і в супермаркеті, але домашні – зовсім інша річ. Фото: facebook.com/groups/zomc.org.ua

Художнє різьблення Чернігівщини

Мистецтво різьблення по дереву на території України досягло розквіту у XVIII-XIX століттях. Особливо в цьому досягли успіху різьбярі з території нинішньої Чернігівської області, чиїм відмінним знаком було художнє різьблення по плоскій рельєфній техніці тригранно-виїмчастої різьби. Чернігівські майстри використовували у своїх роботах орнаменти з великою кількістю солярних розеток, що також дозволяло одразу впізнати різьблений шедевр чернігівського майстра. Зразки цього мистецтва є у багатьох музеях.

Як повідомляє Чернігівський обласний центр народної творчості, сьогодні цьому ремеслу у Чернігівській області навчають лише у Ніжинському професійному коледжі культури та мистецтва імені Марії Заньковецької. Популярність різьблення по дереву почала згасати – якщо на початку ХІХ століття на Чернігівщині працювало близько трьох тисяч таких майстрів, то вже за сто років їх стало втричі менше. Сьогодні ж художнім різьбленням займається 21 майстер із Чернігівської області.

Чернігівське різьблення сьогодні рідкість. Фото: facebook.com/cult.gov.ua

Бузинник

Незвичайний десерт готують у кількох селах Золотоніського району Черкаської області. У Вікіпедії опису цього десерту з бузини ви не знайдете – про нього можуть розповісти старожили сіл Плешкані, Коврай, Гельмязів. Тут досі цю насолоду готують за старовинним сторічним рецептом, який ретельно зберігають місцеві господині – ділитися не хочуть. Хоча бузинник нагадує варення, хранительки рецепту наполягають – це не варення та не кисіль, а окрема страва.

Рецепт бузинника

На пів кілограма ягід бузини береться пів кіло різних фруктів, близько склянки цукру та дві-три ложки борошна.

Бузину потрібно приварити з додаванням інших фруктів – найчастіше це груші, яблука та сливи. Після цього додається цукор та борошно або манка. Все вариться на повільному вогні при постійному помішуванні. Для застигання десерт перекладають в інший посуд. Страва вважається сезонною і вживається свіжою, охолодженою - з напоями або хлібом.

Бузинник – страва сезонна. Фото: facebook.com/culture.ck.oda.gov.ua

Метод будівництва «суха кладка»

Спосіб будівництва житла, суху кладку, яку використовують у селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці Подільського району та в селах Зоря Саратська Білгород-Дністровського району Одеської області, настільки дивує, що його також внесли до списку культурної спадщини. У цій місцевості будинки традиційно будують із піщаного каменю, який тут називають "дикуном". Будівельники не використовують ніякого розчину, що зв'язує, - просто кладуть камінь на камінь. Лише іноді замішують суміш із піску з вапном, водою та глиною.

Це найстаріший із існуючих методів сухої кладки. Її стійкість забезпечується несучим фасадом з каменів, що зчеплюються між собою, які майстер ретельно підбирають один до одного.

Суха кладка – каміння тримається за рахунок своєї ваги. Фото: facebook.com/oda.odesa

Яворівський пиріг

Пиріг із дріжджового тіста з «татарським зерном» – гречкою - та картоплею давно увійшов до списку традиційних страв у господарок зі Львівської області. Яворівський пиріг подають на весіллях – з холодцем та до борщу у будні.
Пісний яворівський пиріг подають на Різдво, а з начинкою, приправленою шкварками, на Великдень. Такий рецепт, за яким його готують сучасні господині, на думку деяких істориків, з'явився півтора століття тому.

Рецепт яворівського пирога

Тісто: пів кілограма борошна, 250 г теплої води або молока, пів пачки сухих дріжджів або 30 г звичайних, один жовток, 2 ложки масла - рослинного або вершкового, сіль, цукор. Тісто повинне відлипати від рук. Залишити на пів години у теплому місці.

Начинка: змішати відварену картоплю з гречкою, приправити шкварками з цибулею або підсмаженою цибулею - 1:1.

Тісто розділити на дві частини та розкатати. Викласти одну частину у форму, сформувати бортики, викласти начинку, накрити другою частиною тіста та защепити краї. Змастити жовтком і випікати приблизно годину.

Яворівський пиріг – сьогодні одна з найпопулярніших страв в інтернеті. Фото: facebook.com/Tanya Pryskoka

Це цікаво!

Чим ще можемо здивувати туриста

Плацинда - пиріг у вигляді круглого коржика з начинкою з капусти, бринзи, солоного сиру із зеленню або солодкого, картоплі, м'яса, гарбуза або яблука. Його готують на Одещині. Плацинди готують з витяжного, дріжджового та листкового тіста. Краї защипують встик і внахлест у вигляді променів, що розходяться від центру.

Косівська кераміка. Фото: facebook.com/groups/319484628384711

Косівська кераміка – вироби з місцевої сірої глини, які виготовляють на Прикарпатті, вкриті білою глиною кремової текстури. Її особливістю вважається обов'язкове використання зеленого та жовтого кольорів. Після того як виріб висохне, на ньому надряпують металевою паличкою малюнок, обпалюють і фарбують оксидами металів. Під час фарбування барвники можуть розтікатися - так виходить акварельний ефект, який називають сльозами.

Гартаначка – пшоняна каша з м'ясом, яку готують всією родиною, гуртом, у казані на багатті. популярна на території Носівської громади у Чернігівській області. Унікальність її в тому, що вона замінює і основну страву, і гарнір. До складу страви входить також картопля, цибуля, яйця, зелень. Готувати – лише на вогні.

Оринек – національний орнамент кримських татар. Дрібні рослинні чи геометричні елементи орнаменту створюють композицію, яка розповідає глядачеві історію. Основна символіка – квіти та дерева рожевих, зелених, жовтих та синіх відтінків. Ними декорується національний одяг, головні убори, ювелірні прикраси, також їх використовують на кераміці та металі, на посуді, дерев'яних виробах, меблях, килимах.

Біляївська рибна юшка – її в деяких населених пунктах, передмісті Біляївки Одеської області, готують лише в неділю та вживають лише на обід чи вечерю. Будь-яка господиня біляївську юшку не зварить – по-перше, треба знати рецепт, який тут передають від матері до дочки, а по-друге – треба добре розбиратися у місцевій рибі. Згідно з рецептом, для цієї юшки знадобиться чотири види риби, два з них – жирні риби.

Для біляївської юшки потрібні певні сорти риб. Фото: facebook.com/oda.odesa