В Україні руйнують пам'ятники, перейменовують вулиці, щоб стерти з нашої карти все, що пов'язане з Росією. В Інституті модернізації змісту освіти група фахівців вирішує, чи всіх російських класиків викреслити зі шкільної програми, чи не зовсім усіх. Ця гостра дискусія розгорнулася з початком війни, і «КП в Україні» вирішила до неї приєднатися.
Питання можна вважати практично вирішеним. 7 квітня у Міносвіти відбувся круглий стіл, на якому низка авторитетних педагогів та вчених одноголосно вирішили, що на всіх творах російської та білоруської літератури потрібно поставити хрест. Винятки зробили лише для Миколи Гоголя, з якого пропонують залишити «Тараса Бульбу» та «Ніч перед Різдвом». Бо хоч і російськомовний, але все ж таки український письменник.
- З огляду на ситуацію всю російську культуру треба відправляти за російським кораблем. Усіх російських авторів без винятку, бо кожен має імперський підтекст, імперський дух, винятковість місії російського народу – «богоносця». Є все, що сьогодні вбиває українців бомбами, – підтримує думку круглого столу шеф-редактор порталу «Освітня політика» Віктор Громовий. - Років через сто можна буде повернутись до дискусії, кого вчити, а кого ні. Але це після покаяння, після репарацій, після повного переосмислення. В наш час в Україні не може бути культура, яка допустила таку війну.
Поки група фахівців не винесла остаточного вердикту, педагогам надано право самим вирішувати долю російських авторів у шкільній програмі.
– Коли було ухвалено рішення про те, що російська мова може вивчатися факультативно, ми просто закрили це питання, – каже директор Лютинської школи у Рівненській області Михайло Гриневич. – Російських класиків вивчаємо згідно з програмою, але наразі я говоритиму з учителями зарубіжної літератури та попрошу їх розтягнути інші теми, щоб цю виключити.
Михайло Гриневич зізнається, що любить розповіді Антона Чехова, але готовий зректися їх, оскільки класик хоч і був тісно пов'язаний з Україною, але погано відгукувався про неї.
– Чехов залишається російським письменником. Сьогодні увесь світ ізолюється від Росії, і ми першими зобов'язані це зробити, вирвати її з усього нашого простору, насамперед духовного.
Це атака інтелігенції на агресію РФ, це покарання забуттям, це внесок у нашу перемогу, – вважає директор школи.
Водночас ідею не «карати» Миколу Гоголя Михайло Гриневич підтримує.
– Тому що Гоголь – українець, написав чудові «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». І навіть його «Ревізор» та «Мертві душі» можна вивчати, щоб діти розуміли, що таке насправді російський народ, котрий нині нас убиває, - резюмує педагог.
Багатьом важко дається думка, що російські класики, на яких виховувалися так само, як і на творах Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, одразу стали посібниками ворога. У той самий час багато хто погодиться, що деякі зразки російської літератури можуть зникнути з підручників без шкоди для підростаючого покоління.
- Я не розумію, навіщо проводити паралелі, вивчаючи байки Крилова, коли у нас є прекрасний Леонід Глібов (і той і інший, а також француз Жан де Лафонтен використали сюжетну мораль давньогрецького байкаря Езопа. – Ред.), - каже відповідальний секретар Асоціації керівників шкіл Катерина Спітковська. - Але по деяких авторах можу посперечатися. Наприклад, Михайла Булгакова, я вважаю, треба вивчати – «Майстра та Маргариту» і особливо «Собаче серце». Це найгостріша сатира на радянський устрій, яка розбирається на цитати.
На думку педагога, не можна просто дивитися по авторах та їх приналежності до Росії чи України.
- Потрібно дивитися на сутність творів. Єдине, у чому я переконана, що вся російська література, якщо вона залишиться у програмі, має вивчатися у школі у перекладі українською мовою. При цьому за дітьми має залишатися право читати твори в оригіналі.
Зрештою ці книги читало ціле покоління патріотів України, на них виросла я, і це жодним чином не завадило нам мати правильні орієнтири та цінності. Більше того, завдяки російським авторам минулого я зараз можу скласти пазл, чому сталася ця війна. Я багато думок читала про Пушкіна. Мовляв, був би він живим, виступав би за нинішню політику Росії. Але ж Пушкін давно помер, і ми не можемо знати, що б він наразі написав, - вважає експерт.
Як окремий предмет російська література виключена зі шкільних програм вже давно, класиків, що стали ворожими, вивчають у курсі зарубіжної літератури.
– Список російських авторів порівняно невеликий, їх набагато менше, ніж було 10-15 років тому, – каже народний депутат Інна Совсун, яка є одним із авторів законопроекту про якість освітньої літератури. – Проблема у наступному. Є багато тем, для розкриття яких потрібно обирати один із творів – щоб вивчити його тип або розкрити сюжетну лінію. У переліку – автори з різних країн. Але вчителі із зарубіжної літератури, які здебільшого переформатовані з педагогів російської, обирають не європейських, а російських авторів. Так їм простіше. Є твори, які читаються обов'язково, переважно це автори радянської доби. З цих міркувань російську літературу треба виключити.
У експерта є відповідь і для тих, хто вважає, що «ворога треба читати, щоб краще його знати».
- Контраргументом є проста теза: ми не читаємо російську літературу через призму постколоніального досвіду. Ми не читаємо її критично, ми не виховуємо у школярів розуміння, що це імперіалістична країна, і вся російська література – це імперіалістична спадщина. Ми представляємо її як визначне досягнення світової культури. Саме так переважно говорять вчителі. Тобто функцію вивчення ворога російська література не виконує, – каже депутат.
Інна Совсун згодна, що психологічно відмовитися від улюблених авторів, того ж таки Михайла Булгакова, нелегко.
- Тому що його вивчали як антирадянського класика і не говорили про його антиукраїнські погляди. А Булгаков ненавидів Україну як державу. То чи маємо ми право, коли Росія бомбардує українські міста, вивчати у школі творчість такої людини? Якщо мислити політично, то на нинішньому етапі треба виключити з програми всі російські твори. Наразі у нас немає простору для півтонів. У разі війни треба приймати радикальні рішення. Я не вірю у можливість швидко перевчити велику кількість вчителів у критичний бік. Все, що зараз можемо, – це різко обрубати. Краще робити різкі рухи у правильному напрямку, ніж тупцювати на місці, - вважає наша співрозмовниця.
Чи будуть вилучені книги російських класиків зі шкільних бібліотек, ще не вирішено. Але робити замах на домашні бібліотеки точно ніхто не буде. За батьками залишається право знайомити дітей із авторами, яких читали та читають вони самі. Інша річ, як сприймуть це діти. З одного боку, що умовно під забороною, то цікаво. З іншого боку, нинішнє підростаюче покоління не дуже тягнеться до книги, проте в курсі всіх новин, і, на жаль, не за книгами знає, що таке війна та мир.
– Проблема інтересу до російської літератури залишиться, але вона не буде масовою, – вважає Інна Совсун. - В умовах війни багато людей переосмислили свої погляди та відкидають російське, бо воно російське.
Великою проблемою народний депутат вважає ввезення російських книг до України. І не стільки через їхню мову та зміст, скільки через конкуренцію за цінами, де українські видавці, підточені епідемією коронавірусу, програють через малі тиражі та високу вартість паперу. Імпорт російської книги треба заборонити, як і багато інших видів імпорту, які були припинені у зв'язку з війною, упевнена народний депутат.
– Наразі важко сказати, яким має бути правильне рішення. Однозначної відповіді немає. На мою думку, дітей не варто позбавляти знайомства з поетами та письменниками, які визнані всесвітньою спадщиною, перекладені сотнями мов та вивчаються у прогресивних країнах. Але при цьому потрібно правильно пояснювати, що до подій, які нині відбуваються, ці люди не мають жодного відношення.