З історії операції ЗСУ у Курській області: удар по самолюбству Росії та порятунок Сумщини
Військова операція України у Курській області стала одним із епізодів повномасштабної війни, який підтвердив простий факт: війна – це «гра», в яку грають двоє. І чим би не закінчилася ця операція, вона вже назавжди вписана в історію воєнних конфліктів. Коротко про - про те, як українці витримали, а росіяни не змогли.
Триматися не було сил
До літа 2024 року війна на сході України перетворилася на виснажливу позиційну боротьбу. Російські війська повільно просувалися в районі Покровська і Торецька, Вовчанська, під Херсоном, не зважаючи на втрати і ставши всесвітньою ганьбою через «м'ясні штурми», в які кидали всіх – і колишніх зеків, і солдатів-строковиків, і «сирійців».
Однак саме ця тактика мала успіх – оскільки Україна відчула на собі брак ресурсів і проблеми з поставками обіцяної Заходом військової допомоги. США багато обіцяли, але мало робили, а Європа пурхала у тій реальності, де вона змогла б вмовити Путіна вивести війська з України та виплатити збитки.
В Україні ж пішов на спад дух армії та населення. Якщо у березні 2022 року українці хоробрилися, співали на вулицях «Червону калину», скидалися на дрони та волонтерили 24/7, то до серпня 2024-го сили триматися у мирних громадян банально почали закінчуватися. Українська армія кришила противника, але не могла не поступатися поступово територією – їй протистояв колос, який не шкодував людських життів, ні своїх, ні чужих.
Без шуму та пилу
Однією з нових потенційно окупованих територій могла б стати Сумська область. Межує з Росією, їй відводилося особливе місце у планах українського та російського командування. ЗС РФ вже почали концентрувати у прикордонні Курської області живу силу та техніку. Загроза наступу була дуже реальною.
Зазвичай у таких випадках потрібна або поява третьої сили, здатної встати пліч-о-пліч з одною із воюючих сторін і закрити питання «хто переміг?», або потрібен нестандартний крок (як варіант – попереджувальний маневр). Влітку 2024-го увага українського командування була прикута до Сумської області не випадково. Справа в тому, що сусідня Курська область входила в зону відповідальності російського угруповання військ «Північ». Яке з травня 2024 року безуспішно воювало у Харківській області. Однак резерв цього угруповання – 44-й армійський корпус – так і не був сформований повною мірою, а частина сил була перекинута на інші напрямки. Цю прогалину українське командування вирішило використати без зволікань. Акуратно, без зайвого шуму ЗСУ підготували операцію, маскуючи перекидання солдатів під навчання та розміщуючи їх у житлових будинках.
У перші дні підрозділи ЗСУ практично без опору просунулися углиб території ворога. Фото: gettyimages.com
Для чого це все?
Про деталі цієї операції ми, дай боже, дізнаємося хоча б за кілька років – військова таємниця! – але вже можна впевнено припустити, що основним завданням зухвалого кроку ЗСУ у бік Курської області було відволікання сил ЗС РФ: перетягування їх резервів зі східного фронту на Донбасі. Сказати, що це вдалося повністю, не можна – росіяни були перекинуті з-під Покровська та Торецька до Курської області лише частково.
Реальніші цілі, такі як поповнення обмінного фонду російськими військовополоненими, були відпрацьовані непогано. Сотні росіян, яких взяли у полон, дозволили повернути з російського ув'язнення хоча б частину українців.
І на відмінно була продемонстрована вразливість «другої армії світу»: війна перейшла на її територію. І як би не надували щоки експерти у телевізорі, «викинути» українців за пару днів із Курської області не вдалося. Натомість вдалося настроїти населення і без того дотаційного регіону проти влади, великої та малої. Плюс нещасних курян почали обстрілювати та бомбардувати свої ж. Але це так, додатковий ефект. Не заради нього солдати-українці склали голови.
Жаль, референдум не провели
6 серпня 2024 року о 5 годині ранку ЗСУ перетнули російсько-український кордон у районі міста Суджа. В операції брали участь до 10 тисяч осіб, танки, БТР та БМП. Таке «нахабне» вторгнення застало росіян зненацька: опір був мінімальним, а передові загони ЗСУ швидко захопили села вздовж траси на Рильськ.
За тиждень Україна контролювала близько 1000 кв. км території Росії, включаючи 82 населених пункти. У Суджі було створено військову комендатуру, місцеві жителі почали отримувати гуманітарну допомогу. І по їхніх обличчях не було видно, що вони дуже засмучені такою зміною влади.
Звичайно, якби Україна діяла за алгоритмом РФ у 2014 році, можна було б провести на «звільненій» території Курської області «референдум» і виявити, що 90% місцевих жителів мріють жити в Україні. Роздати українські паспорти, призначити нову владу, а на подив усього світу відповідати цитатами тих самих росіян із 2014 року: «Нас там нєт», «Народ має право на волевиявлення» тощо. Але Україна вшановує Конституцію, тож доводиться дотримуватися законів…
Отже, до осені російське командування перекинуло до Курської області до 50 тисяч військовослужбовців – п'ятиразово більше, ніж було українців. У грудні до них приєдналися солдати із Північної Кореї (або ті, кого за них видавали). ЗСУ перемололи більшу частину «іноземного легіону», але до листопада втратили близько 40% зайнятих територій, утримавши Суджу.
До березня цього року українські війська втратили контроль над кількома селами. Перебувати там в оточенні ворога стало максимально небезпечно, росіяни постійно намагалися перерізати основні дороги та джерела постачання. До 12 березня ЗСУ продовжували скоріше оборонятися, ніж контратакувати...
Бійці ЗСУ як могли надавали допомогу місцевим жителям. Фото: gettyimages.com
Чого досягли
Однозначний успіх – підрив морального стану РФ, адже вперше з 1943 року на її території опинилися іноземні танки. Участь найманців на боці РФ – зеків та іноземців – викликала світовий резонанс. Провал ФСБ з охорони кордону, безглузді спроби евакуації громадян прикордоння та повне ігнорування потреб курських біженців надалі показало безсилля та байдужість системи державного управління.
Чи записувати в невдачі ЗСУ незахоплення Курської АЕС - однієї з найбільших АЕС Росії? Так, це стратегічний об'єкт, який міг би стати важелем тиску на Кремль. Ні – бо метою військової операції вона була. Так само, як не були інші об'єкти. Наприклад, газовимірювальна станція «Суджа» газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород», взята під контроль ЗСУ 6 серпня, також могла бути важелем, але не стала. Як її використати, якщо подальшого просування українських військ регіоном не було?
Причини невдачі щодо захоплення інших об'єктів криються знову ж таки в тому, що не це було метою зухвалої операції українців. Головним було все-таки утримання плацдарму для виклику РФ на переговори та відволікання російських сил зі сходу України. Для більш серйозних кроків по Курській землі потрібно більше військ, більше військової техніки та підтримка з повітря. Останні бої в Суджі на старті переговорів США та України свідчать про те, що головну мету – початок шляху до миру – все-таки українцями під Курськом було досягнуто.
