Чим відома Суджа і що відбувається на її околицях
"Їх там немає" і "вони заблукали", - сказав колись президент РФ Путін, єхидно посміхаючись і маючи на увазі російських кадрових військових на території України. 2014-го Росія глумливо вдавала, що заперечує присутність ЗС РФ у нашій країні. Бумеранг повернувся, дзеркало відобразило, карма спрацювала. Озброєні люди без розпізнавальних знаків, які влаштували свою «СВО» на окремо взятих територіях Росії, – це не ЗСУ, ні! Їх там немає, це заблукали невідомі Україні люди...
Санскрит у курских лісах
«Вони заблукали» у досить цікавому місці. Облишмо поки що без уваги села та містечки: їхнє населення тепер знає, як виглядає непрошене «визволення» і що відчували люди в Україні, коли їм на голови летіли ракети, а звідкись збоку стріляли танки.
Зосередимося на Суджі та Суджанському районі Курської області.
Відразу чіпляє вухо не зовсім російська назва місцевості та річки, якою і назвали місто. Деякі російські етнографи пафосно повідомляють, що слово «суджа» походить від санскриту śudhyati – «стає чистим» і śuddhá – «чистий». Звідки в курських лісах давньоіндійська назва – доморощені історики не уточнюють.
Натомість цілком офіційно відомо, що у другій половині XVII століття Московська держава «придбала» до свого складу землі Дикого Поля, де зараз розташовані частини Курської, Білгородської та Воронезької областей.
«Московська влада закликала українське населення Речі Посполитої, яке там зазнавало утисків від польської влади, переселятися на південь Московської держави. Українці (за термінологією тих часів - черкаси) почали масово переселятися на південь Московської держави», - пише О. Роздорський у своїй книзі «Суджа та суджани у вітчизняній і зарубіжній історії та культурі» (книга видана у 2015 році).
Можливо, росіяни зрозуміють, як це - коли твій будинок зносять з землі. Але ні, не зрозуміють. Фото: REUTERS
Суджа наша
Переселенці невдовзі заснували міста на місці сучасного села Горналь та села Кирилівка. Після великої пожежі 1662 року цар Олексій Михайлович дозволив побудувати на місці попелищ ґрунтовне місто-фортецю, в якому стояла козача сотня Сумського козачого полку. На той час росіяни воювали з поляками, і нове місто Суджа стало одним із центрів тих подій: сюди прибували війська воєводи Ромоданівського з Москви, сюди приїжджали гетьмани України для переговорів тощо.
Далі авторитетний історик Роздорський повідомляє: «Після закінчення війни з Польщею Суджа стала сотеним містом Сумського козачого полку. З 1708-го Суджа була приписана до Київської губернії, з 1719-го - у складі Білгородської провінції цієї губернії... з 1779-го - повітове місто Курського намісництва (потім - губернії). У XVIII столітті Суджа зберігається як невелике торгове місто півдня Росії».
Ще один цікавий момент вже із сучаснішої історії: під час Громадянської війни (1914-1918) місто переходило з рук в руки, захоплювалося то червоними, то арміями Денікіна, Петлюри і навіть батьки Махна. Останній особисто відвідав Суджу. З грудня 1918-го по січень 1919 року в Суджі деякий час перебував уряд Радянської України.
Ну що ж, якщо один «великий геостратег» говорив щось про відновлення історичної справедливості, то, мабуть, саме час. Суджа наша!
В інтернеті можна знайти також посилання на всеросійський перепис 1897 року, за яким 67% жителів цього регіону назвали українську своєю рідною мовою. Публікуються документи українською, датовані кінцем 40-х років минулого століття, що стосуються життя міста Суджа. На жаль, достовірність цих фактів поки що важко підтвердити, але поки що й не обов'язково.
Евакуація із Суджі. Фото: ТГ-канал Суджа рідна
З визначних пам'яток – церкви та газ
П'ять тисяч населення у Суджі – у великих селах України буває й більше. Точніше було п'ять тисяч, зараз набагато менше, оскільки евакуювалися всі, хто міг. Частина мешканців – переважно пенсіонери - залишилися, сподіваючись на долю. Але військові – хоч би хто вони були – не «кошмарять» мирних, на відміну від російських солдатів на українській території.
Невідомі солдати, яких у російських ЗМІ масово називають «українськими», мають інший інтерес.
Крім Курської АЕС, це газорозподільна станція «Суджа», яку вони вже й контролюють. До речі, інших пам'яток, окрім церков та чоловічого монастиря (звідки в минулі часи проводився хресний хід в Україну з чудотворною іконою Богородиці «Пряжевська») немає.
Газорозподільна станція «Суджа» качає газ до Європи і знаходиться неподалік однойменного КПП. Блакитне паливо поки гойдається справно, навряд чи солдати закручуватимуть вентиль на трубі, що постачає газ західно- та центрально-європейським країнам магістраллю газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород. Це єдина діюча точка входу, через яку досі транзитом російський газ надходить до Європи. Контракт «Газпрому» та «Нафтогазу» на транзит газу спливає наприкінці грудня. Чи закінчиться він достроково – скоро дізнаємось.
Єдина пам'ятка містечка - Горнальський Свято-Миколаївський Білогірський чоловічий монастир також потрапив під обстріл. Фото: ТГ-канал Суджа рідна
Що про це говорять в окупації
Жителі окупованих Росією територій України не те щоб співпереживають курянам (хоча якісь активісти покладають квіти до знаків «Росія» та викладають свічками «Ми з вами»). Обговорювати – обговорюють з різним ступенем «дискредитації російської армії»: є упадницькі настрої, є шапкозакидальні, але загалом не до Курська. Проукраїнські жителі окупованих міст коментують новини про «ситуацію в Курську» (саме так подають російські телеканали все, що відбувається) з часткою злого задоволення. І цитують із точністю до коми росіян, які веселилися під кадри обстрілу Бучі.
- Ходжу російськими пабликами в телеграмі, у постах під фото пишу: «Все це постановка, там ліворуч «мертвий» мужик поворухнувся і закурив, влаштували тут Голлівуд». Разів сто вже написав «Іхтамнєт!» у коментарях про ЗСУ. "Подобається не подобається - терпи моя красуня", "Це демілітаризація Курської області", "Війна - гра, в яку грають удвох". Загалом усе, що вони насипали нам у лютому 2022-го, – все аукається і повертається, - каже мешканець окупованого Донецька Олексій. – Нікого не шкода [мешканців Курської області] від слова «зовсім». Нас, українців, ніхто не пожалів ні десять років тому, ні два роки тому.
Не жаліють і зараз – за словами місцевих жителів, важке становище зберігається біля Красногорівки, під Покровськом та Торецьком, де росіяни використовують ракети та авіабомби, а також у Сумській області, де від обстрілу загинула дитина. Місцеві передбачають активізацію обстрілів росіянами – «від злості за Курськ».
Хтось бере в полон російських військовослужбовців цілими підрозділами. Фото: t.me/vchkogpu
"Це британці!"
Водночас в телеканалах у пропагандистів все нормально: "атаку ЗСУ успішно відбито, ворог біжить, втрачаючи каски". Тут уже самі мешканці Суджі, які встигли виїхати з міста, обурюються: виявляється, їм брешуть з телеекранів! В епітетах щодо влади не соромляться. І заразом цікавляться: де 3 млрд рублів, виділених на будівництво укріплень?
Поки глибинний російський народ не почав сильно замислюватись, у Держдумі вже звинуватили Британію у вторгненні ЗСУ до Курської області. Так заявив член комітету Держдуми з безпеки Адальбі Шхагошев. За його словами, «у всіх подібних вилазках <...> було чути англійську мову». І одразу ж пригрозив «стратегічною відповіддю», яка буде «дуже болісною і у військовому, і в політичному напрямах».
Ну що ж, можливо, це ті англосакси, з якими постійно бореться у похмільному чаді колишній президент Росії Медведєв. Україна мовчить, військові, які увійшли до Курської області, поки ніяк не позначили свою приналежність. Тож, може, британці, а може, туареги чи американці зараз йдуть у бік міста Курчатова до АЕС. Подобається не подобається – терпіть, куряни! Це вас «звільняти» прийшли.
Курська АЕС розташована за декілька десятків кілометрів від подій, що розвиваються. Фото: wikipedia.org
