Визнати не означає одружитися: як живуть «нові росіяни» Донбасу
Рік тому президент Росії Путін оголосив частину східних регіонів України російськими землями. Поки адепти "руського міра" пили погане шампанське (хорошого на окупованих вісім років «землях» уже давно не дістати), адекватна частина громадян із жахом чекала - що буде далі?
Ми вже знаємо, що було далі: 24 лютого, чотири години ранку, спроба знищення України, вбиті українці та стерті в пилюку міста, багатогодинні блекаути, загроза Росії застосувати ядерну зброю… Війна.
А що ж «нові російські землі»? Мабуть, живуть у радості та спокої, радіючи, що «нарешті, приєднали»?
Як би не так. За словами донеччан, усі попередні вісім років (протягом яких, як кричать пропагандисти, щодня «бомбили Донбас») здаються тепер спокійними і навіть багатими порівняно з тим, що відбувається зараз.
А радості і немає
Мешканців окупованих територій швиденько погнали оформляти російські паспорти. Саме «погнали»: донеччани скаржаться, що керівники підприємств та організацій, причому не лише бюджетних, вимагають за лічені дні зробити та пред'явити «паспорт із куркою». У школах загрожують не видати учням атестати, якщо паспорта РФ не буде. Як наслідок, у міграційних службах у різних районах Донецька – величезні черги на подачу документів, списки та нічні переклички, іноді бійки, словесні лайки та продаж місця у черзі ближче до початку за 500 рублів. Все у найкращих традиціях «ах, якої країни, яку ми втратили».
Водночас особливої радості з приводу нового російського громадянства немає навіть у людей похилого віку – визнають, що бояться втратити нещасну місцеву «пенсію», бо російська раптом виявилася не такою великою, як їм розповідали, та й поки ніхто не збирається переводити пенсіонерів на російські виплати.
За рік курс гривні, за яким місцеві пенсіонери знімали зі своїх банківських карт українські пенсії, впав дуже жорстко, і говорити про те, що хтось шикує на дві пенсії, вже незручно.
По-перше, і так не шикували, з донецькими-то цінами, по-друге, курс з 1:2,5 злетів до 1:1,3 – тобто за 1000 гривень дадуть не 2500, як раніше, а 1300 рублів. Готівку з обороту прибрали. Для бажаючих купити долари – будь ласка, але лише 1996 року випуску. Купити їх в окупації можна, але продати там – не можна. Ось такий милий «жарт» від "старих" росіян для «нових».
Черга на подання документів на паспорт РФ в одній із міграційних служб Донецька. Фото автора
"Загребли" всіх, працювати тепер нема кому
Відразу ж після оголошення Путіним «нових російських земель» 21 лютого 2022 року, із цих же земель почали "гребти солдат" зі страшною швидкістю. Чоловіків від 18 до 55 років брали на вулицях та в маршрутках, забирали цілими шахтарськими змінами та ганялися за студентами у приватному секторі. Мовляв, за нове громадянство «новим росіянам» треба битися, а то й померти, бажано пропавши безвісти.
Схаменулися ближче до літа: як виявилося, в запалі «мобілізації» відправили на забій майже половину працездатного місцевого чоловічого населення. У результаті окуповані міста залишилися без більшості шахтарів, слюсарів, електриків, водіїв, металургів. Що разом зі страшною ситуацією в комунальному господарстві, яке ніхто за вісім років і не думав відновлювати і тим більше модернізувати, спричинило колапс у сфері ЖКГ. Прориви на водоводах і теплотрасах обчислюються містом десятками, якщо не сотнями, інтернет та мобільний зв'язок місцевого оператора то з'являються, то зникають, електрика в мережах стабільно стрибає. Ремонтувати нема кому. Навіть масове розсилання смс із пропозиціями роботи не надихають тих, що залишилися, вийти зі своїх сховищ.
- Я знаю пару чоловіків, вони не виходять із дому з березня минулого року. Живуть у приватному секторі, тож максимум – у дворі копошаться. Працюють із дому, до магазину дружини та діти ходять, а вони носа за ворота не висунуть. Не хочуть нікуди йти воювати. Студенти наші, хто не встиг втекти, теж пів року по бабусиних горищах ховалися. До Росії мужики їхали через кордон на Успенці, платили по 1000 доларів, щоби не розвернули і дали виїхати. Ну і вийшло "прекрасное далеко": хто із Донецька втік до Росії зі своїм новим російським паспортом – у вересні минулого року його чемно запросили до військкомату. Я пам'ятаю ці істеричні дзвінки, мовляв, як так? Одразу згадали, що у них українські документи, що вони українці – і з українськими паспортами побігли далі з Росії, – ділиться спогадами донеччанин Юрій Дикий.
Чому здивувалися москвичі
Поки чоловіки ховалися від військової комендатури, яка чергувала 8 Березня біля квіткових кіосків, а в інші дні – на зупинках громадського транспорту, у торгових центрах та лікарнях, жінки, як водиться, тягли на собі побут. Школи, виші та дитячі садки з початком «СВО» закрилися, тож діти засіли вдома і почали вчитися дистанційно.
Відразу після зникнення Маріуполя як міста – у Донецьку зникла вода. Навесні окуповані міста залишилися без води на невідомий термін, звинуватили, ясна річ, у всьому Україну, яка чи то перекрила канал Сіверський Донець – Донбас, чи то не полагодила розбиті вибухами насосні станції – загалом крани засохли, особливо на околицях та на верхніх поверхах багатоповерхівок. Люди з 6-літровими баклагами в руках стали символом «нововизнаних республік», як і черги біля машин, що привозили воду у двори, та й то не в усі. "Процвітання" йшло повним ходом.
А після оголошення сум виплат за участь у війні російським солдатам місцеві підприємці здригнулися від радості: адже якщо отримують такі гроші, то можна спокійно піднімати ціни на продукти. Ті сім'ї, де не воювали і не було вбитих на славу Путіна, заголосили: скромних зарплат та пенсій перестало вистачати взагалі на все. З 1 січня ще на 20% підвищили тарифи на комунальні послуги, і життя остаточно перестало здаватися нормальним навіть найактивнішим прихильникам «новоросій» та інших «споконвічно російських земель».
У результаті шляхом порівняння з'ясували, що ціни на деякі продукти в Донецьку – починаючи від картоплі та закінчуючи бананами – значно вищі, ніж у Москві чи навіть у Тюмені. Це визнавали і москвичі, і тюменці, які приїхали подивитися на окупований регіон. Дійшло до того, що членам «уряду ДНР» довелося ходити по магазинах і кіосках і умовляти продавців знизити ціни, загрожуючи карами та штрафами. Продавців вистачало ненадовго: показово змінивши цінники перед телекамерами, вже за кілька днів вони повертали назад старі.
- Наразі вдалося знизити ціни на питну воду: була 5 рублів за літр, стала 3,50. Але це призвело до того, що купити воду на розлив неможливо, її майже ніде немає. Схоже, власники торгових точок чекають, коли їм скажуть: "Та давайте хоч по 5, хоч по 6 рублів!" Ось тоді і надолужать свою втрачену вигоду, - припускає донеччанин.
Місцеві ЗМІ радіють, що відновився рух тролейбуса №2 – після кількох місяців ремонту контактної мережі. Фото: t.me/dan_dnr
«Росіяни називають нас хохлами»
Якщо хтось хотів разючих змін з моменту «визнання» самопроголошених «республік» на Донбасі, він їх отримав. Щоправда, це не ті зміни, яким можна радіти. Навпаки: стало лише гірше, але тепер пояснення цьому – СВО, вона ж війна.
- Є такі, хто каже, що Донбас вісім років бомбили... Та хто ж нас бомбив, якщо кафе працювали і кінотеатри, до шкіл діти ходили, і центром можна було їздити! А як тільки нас «звільнили», то носа на вулицю не висунеш, от прямо «дякую» за це! – каже мешканка Київського району Донецька Олена Каменкова. – І всі намагаються розповісти, що це Україна нас обстрілює. Але вже всі - розумні й розуміють, що Україна не обстрілюватиме прокуратуру чи міськраду в неділю ввечері, коли там нікого немає. Про те, що ідуть «самообстріли», вже вголос говорять навіть діти.
Бойовики відчувають, що в Донецьку їм не так вже раді, і починають уже трохи шаленіти: бачать у перехожих шпигунів, закручують гайки на виробництвах, й без того «убитих», мотаються дорогами без дотримання правил дорожнього руху. Якщо у Донецьку трапляється ДТП, то у 99 випадках зі 100 – за участю автомобіля без номерів (так їздять бойовики), з літерою Z, наліпленою зі скотчу на вікні, або з військовими вантажівками. Анархія має такий вигляд.
- Краще не стало нічого, стало лише гірше. У всіх організаціях стали головними росіяни, вони ставляться до нас, як до другого сорту. Втім, і в Росії мешканців «нових республік» називають зневажливо «новими руськими» або «хохлами». У Росії нам не дуже раді, - каже донеччанка. – Та й ми не раділи ніколи тому, що відбувалося. І що цікаво – прозрівають активісти та пропагандисти, ниють «не про це ми мріяли». Але хто посіє вітер, той пожне бурю – і ми жнем ту бурю вже цілий рік!
Жителі окупованих територій підозрюють, що така ситуація триватиме ще багато років. Залишити будинок і виїхати куди очі дивляться здатні не всі - на це потрібні чималі сили та гроші. Значна частина жителів вірить у звільнення Україною своїх областей, проте ця віра ґрунтується виключно на почутті патріотизму, а не на оцінці сьогоднішньої ситуації. Поки що кінця страшним рокам окупації не видно.
Пожежа у прокуратурі через самообстріл. Фото: t.me/dan_dnr
