Символом 2023 року для Києва стала трійня, яка народилася в ніч на 1 січня в столичному пологовому будинку №5. Поки наша ППО влучно збивала ворожі ракети, на світ один за одним, як у військовому строю, з’явилися Матвій, Богдан та Владислав – три козаки, три красені!
Коли kp.ua вітала їхню маму Ірину Жайворонок, голос жінки був переповнений радістю.
- Перший хлопчик з’явився у мене в 2.25, другий – в 2.46, третій – в 2.47, - розповідає Ірина. – Я ніяк не розраховувала, що це станеться в таку ніч, мої хлопці самі вирішили, коли народжуватися. Навіть лікарів просила відпустити мене з пологового додому, щоб Новий рік зустріти, а вони кажуть: раптом що - будете під ялинкою народжувати?
Ірина зізнається, що їй було дуже страшно від того, що відбувається в Києві.
- Минулої ночі був обстріл, тут знову обстріл. Як згадую – аж мурашки по тілу. Коли перейми почалися, навіть не зрозуміла, що зі мною вібувається – чи це від тривоги, чи з’їла щось не те. Мені 36 років, а досвіду породіллі досі не мала. Це мої перші пологи. Перші мої дітки - і зразу троє! Три богатирі, три мамині захисники!
Ірина говорить, що прожила в шлюбі 17 років і дуже хотіла мати бодай одну дитинку. Абортів не робила, пігулок не ковтала, а завагітніти не могла. Може, тому, що чоловік до дітей був байдужий, казав, нічого в тебе не вийде. Врешті розійшлися.
Почала зустрічатися з хлопцем, з яким давно дружила, зав’язалися стосунки.
- Попросила його: зроби мені дитинку. Якщо не зможеш нам допомагати, я образи не триматиму. Дуже хочу бути мамою!
Коли почалася війна, молодша сестра зібралася на захід України, мама вмовляла Іру, щоб їхала з нею.
- Я сказала, що ні. Як хочеш – то їдь, а я залишусь у Києві. Я вірю в ЗСУ, в наших хлопців.
Так жила і працювала, поки не відчула, що щось з нею не так.
- Вирішила, піду до лікаря, дізнаюся, чому животик пухне. А виявляється, я на третьому місці вагітності! Коли відправили на УЗІ, там побачили, що буде двійня. Не встигла порадіти, як меня кажуть: почейкайте, почекайте... ні, не двійня, буде трійня! Що я тоді відчула – не передати словами. Хотілося стрибати, кричати, кудись бігти...
Мати Ірини теж пережила шок. Не вірила, вважала, що донька її розігрує, допоки Іра медичний документ не принесла.
- Кожен ранок до пологів я, як прокидалася, одразу хапалася за животика – ух, все на місці, не наснилося! Але от тільки зараз, коли після кесаревого розтину побачила їх в пелюшки замотаних, зрозуміла – ну це вже точно мої. Нікуди не дінуться, ніхто не забере...
З вибором імен теж була цікава історія. Кілька місяців тримали семейну нараду, купу варіантів перебирали.
- Сперечались мама, дві мої сестри, хрещений батько із Черкас. Він наполягав, щоб я синів сама називала, а моя молодша сестра Альонка – вона у нас з характером - вимагала, що оскільки вона буде хрещеною, то всім трьом має сама імена вибирати. Врешті ми з мамою згодилися, але випросили у неї одного, щоб назвати Богданчиком. А Матвій та Владик – то імена від сестри.
Вважається, що двійні та трійні передаються у спадок, але ні в родині Ірини, ні в родині батька хопчиків жодного такого випадку не пам’ятають. І раптом – таке диво.
- На кожне церковне свято я ходила до церкви, молила Бога, щоб дав хоча б одненького. І мама моя для себе одненького онука просила, і сестра одненького племінника. От Бог нас усіх трьох почув і кожній по дитинці дав. Так вийшла трійня, - усміхається Ірина.
Їхнє життя не буде легким, швидше навпаки. Іра вже міркує, щоб оформити в декрет свою маму, яка втратила роботу, а собі іти заробляти на сім’ю. На батька дітей, як і обіцяла, не розраховує, але залишає за ним право вибору.
- Він хороший, спокійний чоловік. Якщо захоче бачитися з дітьми, я цьому не перешкоджатиму.
До своєї ролі серьозно готується і Альонка. Якщо мама зараз живе думками, щоб її богатирі добре їли, набували вагу та росли, то новоспечена тітка будує далекоглядні плани – у які спортивні секції племінників віддавати, у які вузи вони вступатимуть після школи.
- Бог дав дітей, то дасть і на дітей, - оптимістично дивиться у майбутнє Ірина, пригортаючи любих синів.
Та й світ не без добрих людей. Нова сім’я, ми впевнені, не залишиться без допомоги.