22 листопада
Завантажити ще

Байдуже, скільки пацієнтів. За день приймали і 70: як працюють “Лікарі без кордонів”

Байдуже, скільки пацієнтів. За день приймали і 70: як працюють “Лікарі без кордонів”
Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Від початку відкритої російської агресії міжнародна гуманітарна організація “Лікарі без кордонів” опікується постраждалими від війни в Україні. Ми вже розповідали про унікальний евакуаційний медичний потяг, який перевозить хворих та поранених зі східних до західних регіонів.

Сьогодні ж знайомимо з іншими проєктами місії, про які розповідають самі лікарі.

“Загадала бажання, щоб мій пацієнт знову навчився радіти сонцю”

Лідія Мельник, фельдшерка евакуаційної швидкої допомоги

Лідія Мельник, фельдшерка евакуаційної швидкої допомоги. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Лідія Мельник, фельдшерка евакуаційної швидкої допомоги. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

До команди “Лікарів без кордонів” Лідія приєдналася на початку травня. Працювала на евакуаційному потязі, а потім пересіла на карету швидкої. Цей проєкт спрямований на тих, хто потребує евакуації з деокупованих районів, а заразом і першої медичної допомоги місцевим мешканцям, які довго не могли її отримати.

- Їздити в містечка і села, що перейшли під контроль українських військ, ми почали півтора місяці тому. Перші враження були дуже важкі. Ми побачили понівечені будинки, розбиті дороги, наляканих, виснажених людей. А це вже осінь, коли загострюються хронічні хвороби, на них накладаються сезонні. Ліків майже ні в кого не було. У кого залишались якісь запаси, ділилися ними з сусідами, щоб всі могли виживати. Коли ми почали розпитувати про стан здоров’я, діставати медикаменти і роздавати їх, у деяких пенсіонерів на очах були сльози.

Лідія згадує, як нещодавно з Апостолівського району вони з колегами евакуювали будинок престарілих, що також був під окупацією.

- За час роботи на швидкій я наслухалася багато історій. В чомусь вони однакові, бо всім було дуже важко, але всі, звичайно, різняться. Мені найбільше врізався в пам’ять один чоловік, який пережив інсульт, хоча був ще досить молодий.

Ще в машині, коли у вікно потрапляв хоч промінчик сонця, я побачила, як він насуває в’язану шапочку глибоко на очі. Намагалася поговорити, бо відчувала, що людина від чогось страждає, але порозумітися ми не могли – в нього була важка мова, та й почувався розгубленим. Допомогла літня жінка, яка знала цього чоловіка. Виявляється, в евакуації вони жили без електрики, в кімнаті й вдень було похмуро, а сутінки вже ранні. Цей хлопчина так відвик від світла, що тепер воно боляче ріже йому очі.

Ми перевезли пацієнтів пансіонату в безпечне місце і передали соціальним працівникам. Тоді я загадала бажання, щоб цей чоловік знову звик до світла і згадав, як можна радіти промінчикам сонця.

“Після деокупації людям перш за все потрібна допомога психолога”

Ігор Бодня, лікар мобільної клініки

 Ігор Бодня, лікар мобільної клініки. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Ігор Бодня, лікар мобільної клініки. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Коли почалася війна, асистент кафедри інфекційних хвороб харківського вишу відвіз сім’ю в безпечне місце, а сам повернувся в рідне місто, бо знав, що мусить продовжувати лікувати людей. Коли зателефонували з “Лікарів без кордонів”, радо приєднався до місії. Зараз він лікар мобільної клініки, яка базується в Харкові.

- Мобільна клініка - це команда, яка щодня виїздить в різні місця. Сьогодні ми тут, завтра там, а через тиждень чи два знову повертаємося до пацієнтів, щоб дізнатися про їхній стан здоров’я та проконтролювати призначення.

В команді клініки п’ять осіб. Це лікар, психолог, водій, хтось з міжнародних представників “Лікарів без кордонів” та перекладач. В дорогу вирушають на мікроавтобусі, який повністю переобладний під медичні завдання. Слідом прямує ще один "бусик", в якому гуманітарна допомога, пелюшки, памперси...

- Насамперед їдемо туди, де доступ населення до медицини через присутність російських військ був ускладнений. Після того як Балаклея перейшла під контроль ЗСУ, ми поїхали в одне село через чотири дні після звільнення. Люди морально дуже виснажені, тому важлива насамперед допомога нашого психолога. Але люди, незважаючи на все, хочуть піклуватися про своє здоров’я і щиро радіють такій нагоді.

Ігор каже, що поїздки плануються не навмання. На більшість пацієнтів є запити, тож лікарі уже готові їх забезпечити. Але буває, що приходять самі.

- Нам байдуже, скільки буде пацієнтів. Приймали і 70 за день, і прямували до чотирьох сімей, що залишились в селі на 20 хат. В основному це літні люди, молоді повиїздили з таких місць. Дуже зворушив дідусь, якому виповнилось 86 років. Тричі контужений, зору майже немає, слуху немає, але така воля до життя! Ми втрьох йому довго пояснювали, що і як треба приймати, зрозумів, подякував, сказав, що ще на нас чекатиме.

За словами Ігоря, найперше у його пацієнтів загострюється гіпертонічна хвороба, проблеми з серцем, цукровий діабет. На кожного заводиться медична картка, в Харкові на базі мобільної клініки їх вже повний стелаж.

- В тому ж селі, де ми дідуся приймали, бабуся була не ходяча з діабетом першого типу. Дивом вціліла, коли в хату потрапив снаряд, сусіди її до себе у літню кухню взяли. Коли ми її оглядали, пенсіонерка тихо так попросила, щоб її відвезли в хоспіс або в притулок для престарілих. Бо немає вже де доживати життя... Це питання на стадії завершення, скоро бабусю перевезуть і влаштують.

Було таке, що приїздимо в село, а нам велику коробку з ліками приносять. Всі етикетки польською або чеською мовами. Кажуть, волонтери дали, а що то за ліки, ні вони не знали, ні ми не знаємо. Почали розбирати, пояснювати, який препарат від чого і які має українські аналоги.

В минулий вівторок змогли об’їхати одразу три села. Повернулися “без рук, без ніг”, але такі задоволені! Бо для лікаря то справжній кайф, коли з пацієнтами працюєш. Одну бабусю вже кілька разів навідували. У неї син просто на руках загинув від уламку снаряду. Тепер, каже, хоч спати трохи можу. Хоча це швидше не моя заслуга, а нашого психолога.

А вчора на прийомі була молода жінка, яка народила тиждень тому. З дитинкою все добре, а маму лихоманить. Оглянули, зробили призначення. Залишили памперсів на рік наперед. Сказали, щоб чекали нас через тиждень.

Ігор каже, що в звільнені села потроху повертається життя.

- Перший раз приїхали, чоловік десять по хатах було. Вдруге приїздимо, а в селі вже більше тридцяти мешканців. Люди бачать, що їх не кидають.

“Є екстрена допомога, а є екстрена психологічна допомога”

Юлія Тимченко, психолог

Юлія Тимченко, психолог. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Юлія Тимченко, психолог. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Цей проєкт “Лікарів без кордонів” зараз працює в Бучанському районі на Київщині.

- Наші пацієнти – це люди, які отримали важкі психологічні травми декілька місяців тому і у яких є симптоми посттравматичного стресового розладу. Але це не єдині проблеми, з якими люди звертаються.

"Я щодня проходжу повз свою домівку... точніше, повз місце де колись був мій дім. Зараз там порожньо, як і у мене всередині. Ну просто нічого немає. Я зможу колись повернути відчуття домашнього затишку?"

"Дитина весь питає мене: мамо, а коли випаде сніг, ми знову спатимемо в підвалі? Як мені відволікти її від таких думок?”

"Коли звучить сирена, я вся кам'янію, мені важко рухатись, тіло стає наче чуже, я знову і знову чекаю, що все почнеться знову...”

- Нескінченна тривога, страхи, фобії, панічні атаки, розлади дихання, серцебиття, пригніченість, імпульсивна або агресивна поведінка. З таким не завжди можуть справитися звичайні лікарі, тому багато хто приходить до нас за їхньою порадою. Особливо важко тим, хто втратив своїх рідних. І навіть коли всі вижили, травми не одразу гояться, - ділиться своїми думками Юлія.

Юлія згадує пацієнтку, яка не могла нормально жити, спати, їсти, адекватно реагувати на звичні речі:

- Ця жінка довго не мала змоги евакуюватися з-під обстрілів, а коли виїхала, син повернувся додому, щоб забрати ще одного родича. І потрапив під автоматну чергу. Це було зафіксовано на відео, і це відео потрапило матері до рук. З сина досі не всі кулі вийняли, але він живий і теж спілкується з психологом. А жінка після того, як ми з нею попрацювали, вже може себе опанувати.

В команді разом з Юлею ще два психологи. Умови роботи трохи незвичні, бо ніяких кабінетів немає.

- Ми постійно переміщаємося по різних населених пунктах, місцева влада або громадські організації виділяють нам приміщення. В модульних містечках це просто може бути маленька кухонька або кімнатка. Є екстрена медична допомога, а у нас екстрена психологічна.

Херсонська область. Консультація може бути просто неба. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Херсонська область. Консультація може бути просто неба. Фото: пресслужба організації “Лікарі без кордонів”

Довідка Коротко про

«Лікарі без кордонів» (Medecins sans frontiers, MSF) — це незалежна міжнародна медична гуманітарна організація. Заснована у Парижі в 1971 як незалежна асоціація французьких лікарів. Наразі має відділення у 20 державах. Лауреат Нобелівської премії миру 1999 року.

В Україні «Лікарі без кордонів» займалися проблемами профілактики та лікування ВІЛ/СНІД, боротьби з поширенням туберкульозу. З початком воєнних дій розгорнули кілька масштабних проектів по наданню допомоги постраждали від російської агресії.

У вересні президент MSF Крістос Крістоу розповів в інтерв’ю «Укрінформу», що нині в Україні працюють понад 120 іноземних медиків з усіх куточків світу і понад 500 українських медиків.

Проект буде існувати, доки в ньому існуватиме потреба.