Історія повторюється: як пропаганда однієї радіостанції вбила мільйони людей
Днями в Гаазі розпочався суд над африканцем – 89-річним Фелісьєном Кабугою. Його ім'я мало що скаже обивателям, набагато відоміше у світі його дітище - "Радіо тисячі пагорбів", що віщало в Руанді в 1993-1994 роках. Саме з цього радіо цілодобово лунали заклики вбивати «неправильних» руандійців, грабувати їхні будинки та не щадити немовлят. Радіопсихічні атаки, що розпалюють ненависть, призвели до загибелі майже мільйона людей, убитих ножами-мачете, розстріляних і спалених.
Нічого не нагадує? Увімкніть будь-який російський телеканал увечері і послухайте: один в один, слово в слово.
А ми поки що розповімо про те, як «Радіо 1000 пагорбів» стало символом геноциду та людиноненависництва.
Жили собі, і жили
Що являла собою Руанда на початку 90-х? Невеликий п'ятачок території площею трохи більше, ніж Ізраїль чи Словенія, і трохи менше, ніж Бельгія чи Молдова. Нині тут мешкають майже 13 млн осіб, у 90-х було трохи менше. Як будь-яка африканська країна, Руанда справно показувала приріст населення. І жодні війни цей процес зупинити не могли - ні перенаселення, ні голод як наслідок цього.
Руанда небагата на корисні копалини, але її громадяни активно (і не зовсім законно) копаються в шахтах на території сусіднього Конго і продають, як своє, – олово, вольфрам, ніобій, берилій... Експортують каву та чай, намагаються залучити до себе більше туристів, вирощують банани і велику рогату худобу. Руанду можна назвати аграрною державою і навіть побачити відсотки зростання економіки, але загалом це одна з багатьох бідних африканських країн.
Тридцять років тому все було набагато гірше. Після того як 1962 року Руанда перестала бути колонією Бельгії і здобула незалежність, народи, що населяли країну, задумалися: чим займатися, щоб прожити? Бельгійці активно налагоджували сільське господарство та давали можливість заробити і собі, і місцевим працівникам. Але залишившись без «керівництва», незалежне населення незалежної Руанди свою економіку засунуло в дальній кут, бо у дев'яностих знайшлися важливіші справи.
Руанду залили кров'ю багато в чому через пропагування однієї радіостанції. Фото: timetoast.com
Хто тут хуту, хто тут тутсі?
Отже, на початку 90-х років жили-були в Руанді три африканські народності: тутсі, хуту та тва. Найбільше людей було хуту – майже 84% населення. Народу тутсі було 15%, і тва зовсім мало, менше 1%.
Протягом багатьох років народи тутсі та хуту мірялися довжиною списа, тобто з'ясовували, хто расово вірний і істинний руандієць, а хто "понаїхали". Часу з'ясовувати було достатньо: роботою особливо себе ніхто не обтяжував, банани для харчування росли на кожному кроці, а балакучі і дуже переконливі люди ходили по селах і селищах і пояснювали, що є справжні руандійці і несправжні, і що їх слід знищувати. Чому? Тому що так повелося з давніх-давен, вікова традиція та завіти предків з їхнім благословенням на це дійство.
Читати і писати населення Руанди в ті роки трішки могло, але з великими труднощами. Доступу до газет і тим більше книг у людей не було, та й не потрібно. Вірили місцевим «калікам перехожим», тобто пропагандистам, які на словах і на пальцях пояснювали, що хуту – обраний народ, а тутсі сплять і бачать, як би їх убити. Легковірні руандійці вірили, злилися, але не втрачали надії, що їхній уряд, здебільшого – вихідці з народу хуту, не дасть в образу одноплемінників. Тим більше в країні процвітала тоталітарна диктатура колишнього генерал-майора, а нині президента Жювеналя Хаб'ярімана, який уже влаштовував народу тутсі такі репресії, що волосся дибки.
«Мають бути знищені!»
На початку 90-х із сусідньої Уганди в Руанду разом із організацією «Руандійський патріотичний фронт» (близько 500 тисяч осіб) прийшов емігрант із народу тутсі 36-річний Поль Кагаме. За спиною у нього була виграна громадянська війна в Уганді, на батьківщині ж Кагамі вирішив розібратися, хто тут кому хуту. Півмільйона багнетів протягом трьох років змусили Хаб'ярімана сісти за стіл переговорів з Кагаме, і вони навіть про щось почали домовлятися, але літак з президентом Руанди був збитий 6 квітня 1994 року з ПЗРК. Хто це зробив - досі не зовсім ясно, але радикали з народу хуту моментально закричали: «Винні тутсі! Тутсі мають бути знищені!» І цей квітневий день став відправною точкою події, яка зараз називається «Геноцид у Руанді» і до якої наш головний герой Фелісьєн Кабуга вже має пряме відношення.
У Руанді почалося пекло, яке руандійці ніколи не забудуть. У перші 24 години полковник Теонесте Багосора, який захопив владу замість загиблого президента, руками президентської гвардії розправився з усіма опозиціонерами в уряді (нагадаємо, це були вихідці з хуту). Потім почалася різанина по всій країні: йшло полювання на народ тутсі і на помірних хуту, які не хотіли брати участь у розправах.
Винищування народу тутсі супроводжувалося масовими згвалтуваннями та жорстокістю, людей рубали на шматки мачете та мотиками, спалювали живцем, не шкодуючи немовлят. Сім'ї хуту, що десятиліттями жили пліч-о-пліч з тутсі, знали про національність сусідів і ніколи з ними не ворогували, почали вбивати «неправильних руандійців» за просто так.
У містах тутсі шукали за документи, де тоді прописувалася національність. Під час перевірки документів на блокпостах солдати одразу вбивали представника народу тутсі. Вважалося, що тутсі можна відрізнити від хуту «за чорними яснами і мовою, долонями, плоскими литковими м'язами, гордовитим мовленням і поглядом, прямим носом, ходою і високим зростом». Так, тутсі досить високий народ – але це не завадило хуту називати їх «тарганами».
Різанина в Гікондо. Сотні тутсі були вбиті біля католицького храму. Фото: wikiwand.com
«Винищуйте тарганів!»
Офіційна влада Руанди заохочувала геноцид і забороняла армії втручатися в те, що відбувається. Як тільки руандійській хунті здалося, що напруження «визвольної боротьби» почало спадати, у справу вступило «Вільне радіо тисячі пагорбів».
Радіостанція вийшла в ефір 8 липня 1993 року і вела мовлення до 31 липня 1994-го. «Тисячі пагорбів» - це одна з назв Руанди, оскільки країна розташована в досить гористій місцевості.
Державна станція «Радіо Руанди» надала своє обладнання новоявленому рупору пропаганди – і помчало! Вдень і вночі «Радіо тисячі пагорбів» чоловічими та жіночими голосами провідних-агітаторів з вереском, істерикою та екстазом закликало знищувати тутсі всіма можливими способами. В ефірі зачитували адреси проживання та прізвища майбутніх жертв. При цьому ведучі не прямо вимагали вбивати, а голосили алегорично: «Валіть високі дерева!», «Винищуйте тарганів!», «Займеться той день, коли не залишиться більше тарганів на землі Руанди!», «Слово «іньєзі» (таргани) буде забуто назавжди!».
Власником «Радіо 1000 пагорбів» і був Фелісьєн Кабуга. Він закупив не лише обладнання для своєї радіостанції, а й півмільйона мотик і мачете (не для прибирання на полях, на жаль). Різанина тривала кілька місяців, за різними даними, в Руанді внаслідок геноциду загинуло від 500 000 до 1 млн осіб.
Вірили владі – і йшли вбивати
Ми не випадково спочатку розповіли про Руанду та її мешканців. Бідність, безробіття, неписьменність та свого роду довірливість народу зіграли на руку екстремістам. Так, у хатинах не було книг та телевізорів, газет та журналів – але крихітні радіоприймачі стояли майже скрізь. У столиці Руанди Кігалі та на гірському піку Муе працювали два потужні радіопередавачі. Якісь села не потрапили в зону дії радіохвиль, зате в інші сигнал доходив відмінно. І мешканці цих селищ йшли вбивати набагато частіше, ніж тих, де радіо не працювало.
Пропаганда «Радіо 1000 пагорбів» запевняла руандійців, що йде священна війна, що «інакше вони напали б на нас», що можна буде забрати майно вбитих сусідів-тутсі і нічого за це не буде… Що мали думати руандійці, чуючи таке з приймача «незалежного радіо», в ефірі якого державне радіо називається «сестрою»? У руандійців слухняність і повага до влади була в крові. Тож вірили. І йшли вбивати, особливо ні про що не замислюючись.
«Не вірте іншим радіостанціям! Їхня мета – тільки відволікти, розділити та погрожувати руандійцям! - надривалися радіоведучі. – Всі брешуть – ми говоримо правду!», «Ми – ті, хто йде разом, ми всі руандійці, які встали всі, як один, щоб перемогти «іньєзі». Ми об'єдналися, щоб перемогти ворога – іньєзі!»
Усі програми «Радіо 1000 пагорбів» застенографовані та прикладені до численних кримінальних справ за актом геноциду в Руанді. Усі ці цитати ведучих, їхні крики та афективні промови є у вільному доступі, за ними пишуть дисертації на тему участі пропаганди у війні та її впливу на уми людей. Нічого не вигадано – вони справді так говорили!
Фелісьєна Кабуга все ж таки знайшли. І інших пропагандистів також знайдуть. Фото: UN IRMCT/Leslie Hondebrink Hermer
Біженці у своїй країні
А що Кабуга? Він спонсорував радіостанцію і фінансував убивць, поки голова «Руандійського патріотичного фронту» Поль Кагаме не зібрався з силами та почав наступ на столицю країни Кігалі. Переповнені люттю і жагою помсти, представники тутсі швидко вигнали армію Руанди до сусідньої Уганди, а в червні Полю Кагаме прийшли на допомогу французи. Вже 4 липня 1994 року Кігалі впав, повстанці взяли під контроль усю країну, і війну офіційно було завершено.
Фелісьєн Кабуга, зрозумівши, що йому не вибачать участь у масових вбивствах, встиг втекти до Заїру (Конго), попередньо спробувавши виїхати до Швейцарії, але безуспішно. Начебто жив у Найробі (столиця Кенії), але влада спростовувала, що дала притулок такій людині. Куди він подівся потім – до 2020 року було невідомо.
1997 року Міжнародний трибунал звинуватив Кабугу за кількома статтями: змова з метою геноциду; геноцид; співучасть у геноциді; пряме та публічне підбурювання до здійснення геноциду; злочин проти людяності. Двадцять три роки Кабугу шукали не лише в Африці, а й у всій Європі. І в травні 2020-го знайшли в передмісті Парижа: старого, хворого, всіма забутого, який жив під чужим ім'ям і нікому не потрібний, крім суддів Міжнародного трибуналу.
Країна, громадянином якої є Фелісьєн Кабуга, досі не може остаточно отямитися після геноциду 1993-1994 років. Масові зґвалтування викликали сплеск захворюваності на СНІД серед місцевого населення. Знищення інфраструктури та значне число жертв мали важкі наслідки для економіки. Безліч людей з народностей тутсі та хуту продовжують жити в регіоні на правах біженців.
Одне лише втішає: у паспортах руандійців більше не вказується національність. Усі вони – рівноправні громадяни Республіки Руанда. Більше нікому не спаде на думку почати вбивати за «чорні ясна» і високий ріст.
Але справа «Радіо 1000 пагорбів» живе і процвітає, послідовників у Кабуги та його провідників-пропагандистів хоч греблю гати. Увімкніть увечері будь-який російський телеканал...
