Великобританія і весь світ прощається з королевою Єлизаветою II. ЇЇ згадують як жінку-епоху, жінку-легенду і просто як жінку – красиву та мудру, яка вміла кохати, ростити дітей і завжди бути на своєму місці.
Директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України академік Сергій Комісаренко був особисто знайомий з Єлизаветою як перший посол України у Великобританії. Сьогодні він ділиться з читачами «КП в Україні» своїми спогадами про королеву та її сім’ю.
На посаду посла України, яка зовсім недавно здобула незалежність, Сергія Комісаренко призначили в травні 1992 року.
- Я не дуже хотів кидати свій інститут, де був директором, тому тягнув з від'їздом аж до осені. Врешті мені передзвонив посол Великобританії в Україні Саймон Гімманс, мій друг, і сказав: «Сергію, більше не можна, вже призначена дата вручення вірчих грамот королеві – на 26 жовтня». Я спішно зібрався і разом з дружиною та донькою вилетів через Москву на Лондон. Прямих рейсів з Києва тоді ще не було.
Маршал британського дипломатичного корпусу, адмірал, сер Джеймс Візерол, який потім теж став моїм близьким другом, завітав до мене і почав учити, як проходить вручення вірчих грамот. «Я буду королевою, ви послом, потім ви королевою, а я послом», - сказав він. Це було дуже цікаво.
В призначену дату я зустрівся з королевою. Її Величність була проінформована про мене, навіть знала, що я вчений. Ми трошки поговорили про біохімію, але спілкувалися мало. Вручення вірчої грамоти - це формальна процедура. Значно важливішою виявилася наша друга зустріч.
20 листопада в Британії сталася майже трагічна для країни подія.
- Загорівся Віндзорський палац – власність королеви, де вона проводила зі своєю родиною кожні вихідні. Згоріла найбільш старовинна і символічна частина палацу – каплиця Святого Георгія, покровителя Англії, який і на її прапорі. Королева була дуже засмучена, вона назвала 1992 рік найгіршим в її житті.
Сергій Комісаренко з дружиною перед парадом на честь дня народження королеви. Скрін з книги Сергія Комісаренка
А ще через тиждень після пожежі був традиційний щорічний великий дипломатичний прийом, коли королева зустрічається з усіма послами. Ми, 162 посла, вишикувались у величезній залі. Я стояв одним з останніх, бо був наймолодшим за часом вручення вірчих грамот.
Королева разом з маршалом переходила від одного посла до іншого. За нею йшов її чоловік – герцог Едінбургський, а за ним принц Чарльз і принцеса Діана, вони ще не були розлучені. Кожен говорив з послом по кілька секунд.
Коли королева підійшла до мене, то одразу згадала, що була недавно зустріч, задала кілька формальних питань. Але як тільки хотіла відійти, я промовив: «Ваша Величносте, народ України з великим сумом зустрів новину про каплицю Святого Георгія». Королева одразу зупинилася і запитала: «Чому так?» Я відповів, що Україна теж має дуже давню історію, ми багато втратили зі своєї історичної спадщини, тому розуміємо вашу біду.
Ситуація стала не стандартною. Розмова з одним послом триває вже кілька хвилин, а не секунд. Чоловік королеви розгублений, не знає, про що говорити з послом, біля якого зупинився. Незручно себе почували Чарльз і Діана.
- Зрештою, королева подякувала за співчуття, хотіла іти далі, і тут я видаю експромт: «Ваша Величносте, Україна готова безкоштовно взяти участь у реставрації палацу. У нас дуже чудові майстри і по дереву, і по каменю. Вони можуть працювати під керівництвом ваших реставраторів. Видатки тільки на житло, зарплату ми їм платитимемо».
Королева відповідає, що дуже вдячна за пропозицію, ми знову ведемо бесіду, а навколо вже паніка. Зрештою вона пішла, передавши уряду України велику подяку і пообіцявши, що проінформує міністра національної спадщини, а він зі мною сконтактується. Зауважте, у Великобританії було таке міністерство, а у нас немає досі.
Міністр справді зі мною вийшов на контакт, подякував, сказав, що поки допомога не потрібна. Але в газеті «Таймс» наступного дня була замітка про те, що Україна - єдина в світі, яка запропонувала допомогу в реставрації.
Мій помічник, дипломат з великим досвідом, був страшенно наляканий: як я наважився на таке без дозволу, без узгодження з МВС України! Але я був певен своїх слів. До того ж наступного дня я зателефонував президенту Леоніду Кравчуку, з яким був у дуже добрих стосунках, і він схвалив мій вчинок.
А через два місяці Леонід Макарович сам приїхав до Лондона з першим офіційним, але не державним візитом. Державний – це коли приймає королева, офіційний – прем’єр-міністр. Проте Єлизавета II організувала ланч для української делегації в Букінгемському палаці. Я сидів навпроти неї і чув, як Леонід Макарович також говорить про пожежу і готовність України допомогти. Королева піднімає очі, простягає руку і пальчиком показує на мене – це він перший запропонував.
Відтоді двічі на рік, інколи частіше, я зустрічався з королевою через різні події, і вона дуже схвально говорила про Україну. Коли 1998 року я мав повертатися до Києва, королева призначила мені з дружиною аудієнцію. Хоча зазвичай не приймає послів з відкличними грамотами.
Ми більше години мали чудову розмову. Знаєте, про що вона запитала? Казала: «Пане посол, я знаю, що ви вчений. Порадьте, як правильно комп’ютеризувати Букінгемський палац».
З принцем Чарльзом, а віднині Його Величністю королем Чарльзом III, Сергій Комісаренко також був добре знайомий.
- На одному з дипломатичних прийомів я запросив королеву в Україну, тут уже не імпровізував, узгодив з МЗС. Королева подякувала, але мусила відмовити. Сказала, що у неї візити розписані на 5 років наперед. Однак пообіцяла сказати про запрошення синові.
Так і сталося. 1996 року принц Чарльз приїхав до Києва. Після прийому у президента Леоніда Кучми ми з принцем виїхали до Криму.
Чарльз відвідав селище кримських татар, був на кладовищі британських воїнів, які загинули під час Кримської війни.
А потім поїхали до Балаклави – на місце «Атаки легкої кавалерії». Тут загинуло багато британців через те, що від генерала Макінтоша їм передали помилковий наказ.
Принц Чарльз сказав: «Сергію, я повинен обов’язково привезти сюди своїх синів». Я думаю, що у короля Чарльза тепер буде така нагода після нашої перемоги.
Є уявлення, що королева в Британії – церемоніальна особа, і між візитами та прийомами їй нічого робити.
- Це дуже хибна думка. Єлизавета II була дуже віддана своїй ролі. Навіть цього вівторка, будучи геть слабою, вона прийняла відставку Джонсона і призначила прем’єром Ліз Трасс. Вона пережила 15 прем’єр-міністрів і з кожним знаходила спільну мову. Прем’єри щотижня доповідали королеві та вислуховували її поради. Вона була політично і фінансово дуже обізнаною людиною. Але свою думку майже ніколи публічно не висловлювала, аби не показувати, що між королевою і урядом Британії можуть бути розбіжності.
Кожен рік Єлизавета II в парламенті - в Палаті лордів - приймала програму діяльності уряду. Я був на такій церемонії. Справа в тім, що уряд сам не має права заходити в Палату лордів. Члени уряду - це члени Палати громад. Королева заходить до лордів, потім дає наказ запросити уряд і членів парламенту. Її посланець іде в Палату громад і цей наказ передає. Члени парламенту роблять вигляд, що не дуже хочуть підкорятися, але все-таки заходять до Палати лордів. Лорди сидять, а громади і члени уряду стоять, поки говорить королева.
Все це вистава, данина традиціям. Але сприймається дуже позитивно.
Також є думка, що в Британії всі дуже шанують етикет, і крок вліво, крок вправо суворо засуджується. Шанують – так, а от щодо кроку...
Портрет королеви Єлизавети II та принца Філіпа – подарунок українському послу. Скрін з книги Сергія Комісаренка
- Коли я запитав маршала дипломатичного корпусу про код британського етикету, він сказав, що існує велика кількість книжок, які його описують. «Але у нас етикет не писаний, він у нашій свідомості. В Британії багато речей робляться не стільки за етикетом, скільки за здоровим глуздом», - пояснив він. Наведу один приклад.
У лорда-мера Лондона на всі зустрічі належить приходити виключно у фраках. Не в смокінгах, а у фраках – це коли позаду два хвости. Проте якщо хтось із гостей забув і з’явився у смокінгу, ніхто на «порушення» не зауважить. Бо це вважається неввічливим. Я теж одного разу порушив етикет, прийшовши в чорній, а не білій краватці.
Королева дуже шанує етикет, але готова сама його порушити, щоб не ставити гостей в незручну ситуацію.
- Один із моїх знайомих, він працював у МЗС, за радянських часів супроводжував першу жінку-космонавта Терешкову до королеви на чай. Всі пам’ятали, як Микита Хрущов, чаюючи у Букінгемському палаці, не вийняв ложку з чашки. Жодних коментарів у Британії не робили, але телебачення довго крутило кадри, як та ложечка б’є йому по носі.
Проінструктована космонавтка ложечку вийняла. Але чай подали «по-російськи» - з лимоном і цукром. Терешкова випила чай, а потім тою ложечкою виколупала цитринку і з’їла. Мій знайомий вирішив, що йому кінець, бо він такого не передбачив. Але королева теж взяла ложечку, дістала свій шматочок лимона і з’їла. Оце і є королівська ввічливість.
На кожному дипломатичному прийомі королеву супроводжував її чоловік - герцог Едінбурзький. З ним у нашого співрозмовника також пов’язана цікава історія.
- Кожен рік один із кораблів Британії, за традицією, виходить в море, щоб запалювати бакени – маяки. Мене маршал дипкорпусу - єдиного з послів - запросив на таку подію. Ми дуже здружилися і допомагали один одному. Я на його прохання ходив до школярів і розповідав про науку. Він допомагав мені вирішувати деякі питання. От і цього разу він сказав герцогу, що я матиму до нього цікаву розмову.
А передувала зустрічі ось яка історія. До Херсонського мореплавного училища був прикріплений барк «Товариш» – один з найбільш відомих щогловиків. Він знімався у багатьох фільмах, на ньому курсанти вчилися ходити під вітрилами. До Другої світової барк належав Німеччині і потрапив в Союз як репарація. Судно зносилося і попрямувало з Чорного моря до Балтійського на ремонт у Санкт-Петербурзі. А коли дійшло до Британії, там його заарештували, бо були просрочені все терміни в документах.
Наше посольство організувало товариство на порятунок «Товариша», ми зібрали пів мільйона фунтів стерлінгів на елементарний ремонт, але треба було значно більше. Я дуже хотів врятувати барк, бо на нього претендувала Німеччина. І попросив герцога Філіпа стати почесним головою товариства порятунку. І Філіп дав згоду. Однак я вже мав повертатися до України, справа не була завершена, і «Товариш» потрапив до Німеччини.
Спогад про від’їзд до України у Сергія Комісаренка пов’язаний і з донькою Єлизавети – принцесою Анною.
- Після аудієнції у королеви я наніс прощальні візити спікеру британського парламенту, брату королеви - герцогу Глостерскому, але дуже хотів побачити принцесу Анну. Наш відомий скульптор Валентин Зноба зробив статуетку Анни в образі наїзниці. Я хотів особисто її подарувати. Зателефонував у Букінгемський палац, а там сказали, що Анна в Японії – на Міжнародному олімпійському комітеті. Ну раз так, то так.
Але буквально напередодні від'їзду мені телефонують і кажуть, що принцеса прилітає вранці і готова мене прийняти! А у мене самого літак! Подзвонив представникові Міжнародних авіаліній України Анатолію Тимошенку і питаю: що робити! Він каже, що з такої нагоди трохи затримає літак.
Зранку я помчав до палацу і вручив принцесі подарунок. Вона дуже дякувала. А літак мене почекав.
Я от чим хочу завершити: на планеті багато людей, але коли від нас йдуть такі люди, як королева Єлизавета II, світ трошки порожніє.