Лікар із Чернігівської області: Люди приходять, а ми не знаємо, як їм допомогти. Ліків немає
Бензину немає, а водій пішов добровольцем
Сімейна медицина у селах областей, де розгорілися бойові дії, з початком війни опинилася на межі виживання. Разом з нею на мізерних залишках ліків насилу намагаються балансувати місцеві жителі.
Особливо погано у віддалених селах, наприклад, у Нових Млинах Чернігівської області, доводиться сердечникам та гіпертонікам – їх місцеві лікарі хоча б словом намагаються убезпечити від тривог, пов'язаних з війною, адже лікувати просто нема чим. Чи приїде швидка - питання. Вони також, кажуть, заощаджують бензин. Трохи спокійніше має бути діабетикам – для них в амбулаторії припасів ліків ще на місяць. Що далі – невідомо.
Село Нові Млини розташоване між Чернігівом та Сумами. До Чернігова – 150 км, які місцевими дорогами можна проїхати за 2,5 години, до Сум – 200. Сюди дорога займе на годину більше. Втім, з початку війни місцеві жителі не можуть виїхати навіть до сусіднього села або до найближчого містечка Борзна за 30 км – нічим. Транспорт взагалі не ходить.
- Бензину заправити службову машину немає, а на другий день війни на фронт пішов і наш водій - добровольцем, - нарікає лікар місцевої амбулаторії Микола Лисюк.
Він сьогодні єдиний медик у цьому та сусідньому селах. А раніше у Нових Млинах була своя лікарня, де Микола Миколайович працював на посаді головного лікаря. Загалом у медицині він з 1987 року. Лікарню закрили, і у 2013 році відкрили амбулаторію, де Микола Лисюк наразі приймає хворих.
"Призначаємо ліки - і що далі?"
До війни у Нових Млинах було близько пів тисячі мешканців. Люди виїжджають – на молодь тут нічого не чекає.
Наразі, якби не знати причин, можна було б порадіти – на вулицях у селі повно людей, чуються дитячі голоси. Діти – ось чому дивуються місцеві. Зазвичай молодь намагалася звити гніздечко у перспективніших місцях, їдучи до Чернігова або хоча б до районного центру. І малюків у селі майже не було. Тепер їх багато.
Якщо оцінювати на око, то людей у Нових Млинах із початком війни стало на третину більше. Діти з онуками повернулися до батьків, хтось згадав про стару порожню хату...
– Раніше у хаті жили одна-дві людини, а тепер, буває, і по 11 разом, – розповідають місцеві. – Усі забрали своїх із міст.
Щодня люди вирушають до магазинів – прикупити, якщо трапиться щось на полицях. Доводиться обходити всі лавки в селі, щоб «добути», як тепер тут кажуть, продукти. Хліб є, борошно продають по два кілограми в одні руки. Ціни намагаються тримати.
У селі все працює за довоєнним графіком – і магазини, і сільрада, і амбулаторія. До амбулаторії люди також йдуть щодня – але не лікуватися, а питати щодо медикаментів. А їх нема. Медики в амбулаторіях укладають договори на ліки з району та реалізують їх у селі.
- Усі, хто ходить, запитують одне й те саме - ліки, ліки… А ліків практично немає – ось це дуже важко, - зітхає єдиний лікар у Нових Млинах Микола Лисюк. – Люди приходять, а ми не знаємо, як їм допомогти. Практично нічого немає – бо немає доставки. Зовсім немає серцевих, від гіпертонії. Призначаємо ліки - і що далі? Хіба що намагаються самі дістати, якщо хтось може, з інших районів…
Будівля колишньої лікарні у селі Нові Млини. Тепер залишилася лише амбулаторія. Фото: https://1ua.com.ua/nf3338852
«У державі все йде на фронт»
Раніше Микола Лисюк із водієм сам їхав до району за ліками чи шукав в іншому місці. До одного з міст, Бахмача, звідси майже 50 км. Серйозних хворих відправляють або до Бахмача, або до Борзни. До Ніжину, районного центру, - рідко.
– А наразі за медикаментами нікуди їхати – ані людям, ані нам, – бідкається Микола Лисюк. - Практично щодня дзвонимо у район – там ліків немає. Та й нема чим їздити - бензину практично немає, у державі все йде на фронт. І у районі бензину теж немає. Не встигли заправитися у перший день війни.
Коли почалося вторгнення, Микола Лисюк із водієм саме були в районі. Тільки- но отримали талони на паливо – встали у чергу на заправці. Але заправитися не встигли – бензин скінчився до них. Майже порожніми доїхали назад у село. Тепер їхати на пошуки, витрачаючи останнє, немає сенсу.
- Не можемо поїхати, щоб взагалі бензину не залишилося. Якщо кудись їхати, то щоб хоча б не дарма, – зітхає лікар.
Інсулін є
Головний біль медика – сердечники та гіпертоніки. Для перших – ліків немає взагалі, для других таблеток залишилося кілька пачок.
– Інсулін для діабетиків на цей місяць ще є, а далі що, не знаю, – каже Микола Лисюк. - Сердечне, гіпотензивне - зовсім нічого немає. Якщо закінчиться від гіпертонії, то гіпертонічні кризи, виходить, чекати можна у кожного другого... Якщо тиск високий підніматиметься у людей - я не знаю, що буде... Усього три пачки або чотири є. Якщо буде за двісті - хоч по таблетці даватимемо.
Швидка у село, кажуть місцеві лікарі, їде лише на серйозні випадки. В умовах дефіциту палива через підвищений тиск навряд чи поїдуть. Такі проблеми зазвичай доводиться вирішувати вдома – було б чим лікуватися. Також невідомо, що чекає на тих, кому прописано постійно пити таблетки, людей з іншими серйозними захворюваннями.
Привезли знеболювальні та антибіотики
Нові Млини розташовані за фронтом. Тут поки що не стріляють, але вибухи чути добре. Останнім часом навіть стало трохи тихіше, що заспокоює місцевих жителів.
Ще одна радість – нещодавно до села прийшла гуманітарна допомога. Лікар Микола Лисюк зміг запастись трохи хорошиими знеболювальними, від температури, навіть трохи антибіотиків перепало. І це щастя – для сімейних лікарів у селах взагалі не передбачено гуманітарної допомоги. Якщо вона приходить у район, кажуть медики, все йде на стаціонари.
Щодо засобів, які можуть знадобитися під час війни, – кровоспинних, джгутів, бинтів, - їх теж практично немає.
- Якщо будуть поранені, то у нас немає майже нічого, - зітхають лікарі. – Що робитимемо?.. Молимо Бога, щоб спокійно було і не було поранених…
Таких засобів з району також не надсилають, зате шлють інструкції – як поетапно надавати допомогу, як чинити у разі різного роду поранень. Порад багато, та втілювати їх у разі потреби ні з чим. Також є інструкції, що робити, якщо буде багато померлих. Ця інформація якось приходить незважаючи на те, що з початком війни в селі та в районі повністю ліг інтернет.
- Тільки кілька місяців тому провели – гарний, волоконний, ми потрапили під спеціальну програму. Але тепер вона взагалі не працює. Ніде, – каже Микола Лисюк. – А медицина ж у нас вся перейшла в інтернет.
Зате про коронавірус всі забули. Він не зник, але тепер у рейтингу тривог місцевих мешканців ледь потрапляє до п'ятірки.
