Сімейний лікар: Через війну змінився графік, ми максимально пішли на "дистанційку"
Пандемія коронавірусу, що зіщулилася на тлі військового пекла, спорожнілі поліклініки, знову заповнені пораненими госпіталі, зруйновані лікарні, медики, які поїхали хто на передову, щоб рятувати українських воїнів, хто в евакуацію, щоб врятувати власних дітей. Так тепер виглядає наша медицина. Її первинна ланка – сімейні лікарі - навчаються бути і психологами, і вузькими фахівцями, оскільки не вистачає ані тих, ані інших.
Про будні воєнного часу «КП" в Україні» поговорила із сімейним лікарем із Дніпра. Він та його колеги працюють у поліклініці тепер за черговим варіантом – два рази на тиждень.
Увесь процес переформатовано в ім'я безпеки: якщо працюватимуть усі кабінети, у будівлі може бути близько сотні людей. В умовах регулярних повітряних тривог та ризику, що будь-якої миті може «прилетіти», це нерозумно, кажуть лікарі.
Тому тих, кого можна, сімейники консультують онлайн або по телефону.
Ті, хто потребує особистого прийому, приходять за попередньою домовленістю зі своїм лікарем. Усіх «розкидають» за часом, щоб воднораз у будівлі поліклініки було якнайменше людей.
Про коронавірус та щеплення
Якщо про ковід та вакцинацію перестали говорити й писати, це не означає, що вони зникли. Люди хворіють, сьогодні на прийомі було кілька осіб. Хворих, звичайно, не так багато, як, припустимо, у лютому, але їх у принципі поменшало.
Щодо вакцинації: добре, що до початку війни відсотків 50-60 вже було щеплено, нині переважно йдуть робити бустер. Хоча є й ті, хто робить друге чи перше щеплення. Вакцинацією наразі цікавляться, як правило, молоді, і дуже правильно роблять. З коронавірусом ми поки що не прощаємося, люди збираються в підвалах та укриттях, контактують, імунітет від стресу ослаблений, і піддавати себе додатковому ризику не варто.
Про пацієнтів
Бойових дій на території області за цей місяць не було, але людей поїхало дуже багато. Мої декларанти у кращому разі в Західній Україні, а так – у Румунії, Прибалтиці, Німеччині, Польщі, Болгарії. У всіх лікарів з початком війни зменшилася кількість пацієнтів і з'явилася ось яка закономірність: ті, що залишилися, стали набагато простіше ставитися до соматичних захворювань.
До війни люди приходили до сімейного лікаря з будь-яким «чихом», п'ятою, що раптом засвербіла, зі скаргами, викликаними виключно віком, наприклад, капає з носа у 90 років. І навіть при розумінні, що у такому віці це нормальне явище, все одно приходили. Просто поговорити – адже у нас старі, особливо самотні, і за цим ходять до лікаря. Нині – ні, і не тому, що бояться, а просто в умовах надзвичайної ситуації реагують лише на домінанту. Тобто на симптоми якогось основного захворювання, як, наприклад, запаморочення у гіпертоніків. А все інше здалося неважливим. І загалом домінантною скаргою для нас стала війна, а решта проблем людей просто перестала лякати.
Про хвороби
Якщо говорити про хронічні захворювання, то відзначається різке збільшення хворих з гіпертонією, які чутливо і негативно реагують на стрес, і в цілому з недугами серцево-судинної системи, у тому числі і молодих. Причому пацієнти зі стажем скаржаться, що ліки, які вони завжди приймали, наразі не прибирають симптоми, їх дії просто не вистачає.
Страх, тривога, паніка, в яких люди наразі цілодобово перебувають, найсильніше відбиваються на пацієнтах із захворюваннями нирок, шлунково-кишкового тракту, ішемічною хворобою серця, діабетиками. Дуже схильні до стресу люди з хворобами щитовидної залози. Та, за великим рахунком, будь-яка соматика нині легко переходить у психосоматику й ускладнюється. Ми це бачимо щодня: на жаль, кількість неврозів, депресій та істеричних синдромів дуже збільшилася.
Про лікарів
Звичайно, медики теж їдуть, як і всі інші. У нас, наприклад, виїхало близько 40% вузьких спеціалістів – хірурги, лори, неврологи. Четверо сімейних лікарів, які мають зовсім маленьких дітей. Але коли їх в амбулаторії загалом 20, це невеликий відсоток, який на спільній роботі не позначиться. Інша річ – у маленьких поліклініках чи сільських амбулаторіях.
Про переселенців
У всіх лікарнях по всій країні для людей, які залишили рідні місця, немає жодних обмежень на отримання медичної допомоги. Хоч від сімейного лікаря, хоч від вузького спеціаліста. Для цього не потрібно записуватись, реєструватися - просто приходиш і йдеш до того лікаря, який сьогодні на прийомі.
У нас останнім часом побільшало пацієнтів, які переїхали до Дніпра, і це дуже складні хворі через перенесений найтяжчий психологічний стрес. Будь-який банальний нежить сприймається як смертельно небезпечна хвороба. Закашляв – потрібен комп'ютерний томограф, захворів на шлунок – давайте промивати кишечник. І нам наразі доводиться бути заодно і психологами, адже після всього, що вони винесли, з ними треба дуже дбайливо поводитися.
Про психосоматику
Психотравми, отримані тією чи іншою мірою тяжкості мільйонами українців, це найважче, з чим належить розбиратися після війни. Нас не лякають тілесні хвороби, лякають психосоматичні. Вже лише по першому місяцю, протягом якого ми спостерігаємо, як змінюються пацієнти, зрозуміло, що робота лікаря буде каторжною працею.
У людей, яким ти кажеш: "У вас, на щастя, нічого серйозного, це ми вилікуємо", ці слова викликають дику агресію. "Невже ви не розумієте, що я сидів у підвалі, що нас бомбили?!" - ось такі реакції, і наслідки цього ми «вивозитимемо» ще довго. Тому медична система має бути переформатована, і психіатри, і психотерапевти будуть потрібні в кожній лікарні та поліклініці – не так, як це в нас нині.
Про самодопомогу під час війни
Прокидаючись уранці, думайте, що кожен новий день наближає нашу перемогу. І задля цього варто жити.
