Жителі Харкова: Соромно через мародерів. Грабують вони, а переживаємо ми
Харків страждає від війни, але не гине і не здається. Незважаючи на жах, люди намагаються гідно прожити ці дні, не зламатися і не опуститися. Щоправда, з кожним днем це стає все важче.
Спілкуються і не забувають про вихованців
- Я вже чула сумний вислів: «Чим більше місто російськомовне, тим більше йому дістається від «денацифікаторів». Наше місто намагаються знищити, стерти з лиця землі, як Маріуполь, але ми ще тримаємося – і це, мабуть, дуже дратує росіян, – каже мешканка Харкова Олена Валуйко. - Чим сильніше обстріли, тим щільніше ми об'єднуємося. Вже не читаємо новини щоп'ять хвилин, а читаємо книги дітям. Намагаємося спати по можливості, якщо є вільні години. Не розкисаємо, хоча, звичайно, нерви у всіх уже розхитані і на межі...
Нерви нервами, але життя продовжується. У Харкові потеплішало, і люди стали частіше виходити на вулицю, особливо в тих районах, де зберігається спокійна ситуація. Хоча про який спокій можна зараз говорити… Але вивести дитину подихати свіжим повітрям хоча б на п'ять хвилин або вигуляти домашнього вихованця, що замерз біля дверей, можна. А ще – сходити у магазин, відвідати сусідів.
- З громадським транспортом у нас біда, його немає, тож доводиться пересуватися пішки і дуже швидко. Вода, світло – у нас є все, хоча в інших районах були перебої. Наразі людей на вулицях відносно багато, особливо як потепліло. Ми багато спілкуємося, ходимо у магазини, гуляємо із собаками, – розповідає харків'янка Марина. – Навіть до комендантської години вже звикли – всі знають, що до 18.00 потрібно закінчити всі справи та бути вдома.
Асортимент продуктів у магазинах хоч і став меншим, але доступної їжі вистачає. Фото: http://facebook.com/Kharkov.City
Продукти є, але є й мародери
Комендантська година, перебої з комунікаціями, довгі години в укриттях, вибухи, зруйновані будинки та вбиті люди… А ще мародери, без яких не обходиться не одна війна. Так, про випадки мародерства харків'яни розповідають, дивлячись у підлогу, їм соромно за своїх земляків.
- Сусід пішов квартирами, з яких люди поїхали. Точно знав, де житло порожнє, зламував замки та заходив. А хто йому що скаже, якщо на поверсі нікого більше немає? Спіймали випадково – сусіди знизу пішли дивитись, хто там шумить. Думали диверсанти. Озброїлися хто чим… І тут наш дядько Слава на гарячому попався – із чужої квартири виходив із праскою та мультиваркою. Ще й огризався, матом усіх крив. Відходили його знатно, доки поліція їхала, і його не в дільницю, а до лікарні повезли, – розповіла Олена Валуйко. – Чули ми й про інші випадки, щоправда, у невеликих містах області. І що дивно: пакостять вони – а соромно чомусь нам…
При цьому не можна говорити, що магазини порожні і люди лізуть туди з голоду та безнадії. Харків'яни навіть роблять фото: ось прилавок однієї з крамниць. Він не ломиться від продуктів, але є: крупи, бакалія, вода, молочні продукти, хліб. Так, вибір став меншим, але він є.
- На прилавках немає алкоголю, деяких видів молочки, заморожених овочів та м'ясопродуктів, але загалом усе більш-менш. Звичайно, щось подорожчало, але щось залишилося за колишніми цінами. Так, деякі торгові точки користуються моментом і задирають ціни, наприклад, на фрукти, але з ними буде особлива розмова згодом, – каже Марина. – Всеукраїнські мережі супермаркетів закриті, але працюють харківські, тож продукти є. Щось навіть привозять із інших областей.
Місто зруйноване, але стоїть і тримається. Фото: http://facebook.com/Kharkov.City
«Ми плачемо, дивлячись на наше розбите місто»
Здебільшого, харків'яни демонструють витримку та холоднокровність. У місті відкрито десятки волонтерських пунктів, де можна знайти все необхідне – від теплих шкарпеток до тарілки гарячого супу. Волонтери опікуються найбеззахиснішими, розносять їм їжу та речі. Небайдужі харків'яни вивозять сім'ї у безпечні місця безкоштовно.
- Так, ми плачемо, дивлячись на наше розбите і спалене місто, на Салтівку, П'ятихатки, Рогань, на Фельдман-екопарк, де загинули тварини… Ми сидимо в укриттях, наші діти в укриттях, але знаєте – ми відчуваємо себе єдиним цілим, хоч як би це пафосно не звучало. Ми відчуваємо, що у нас з'явилася спільнота громадян, ми дбаємо один про одного, незнайомі люди пропонують допомогу – і це нас заспокоює та загартовує, – пояснює Марина. – Комунальні служби працюють постійно, прибирають і навіть асфальтують дороги – ми мало не схиляємось перед ними.
На цьому фоні набагато гірша доля міста Ізюм у Харківській області. Місто стає другим Маріуполем – вже кілька тижнів там точаться нескінченні обстріли, немає тепла, води, електрики, немає зв'язку та ліків в аптеках. Люди помирають від неможливості отримати лікування, померлих ховають де доведеться.
- Найстрашніше, що неможливо вивезти звідти людей – немає гуманітарних коридорів, немає тиші – постійно обстріли та вибухи. І завезти продукти людям, які залишилися в Ізюмі, теж немає жодної можливості. Ні у бік Харкова, ні у бік Слов'янська виїзду немає, всі дороги обстрілюються або заміновані. Люди сидять цілодобово у підвалах і не знають, що їм робити. У мене там близькі родичі, ми не можемо зв'язатися з ними вже більше тижня, - розповідає Олена Валуйко.
Декілька днів тому президент України Володимир Зеленський оголосив, що Харків отримає звання міста-героя. Але жителі Харкова кажуть: поки що рано говорити про нагороди та почесті – зараз треба говорити про виживання та відновлення. Сили у Харкова ще є, а решта – потім…
