Після скандалу, який виник через неперевірену інформацію і вилився у звинувачення ексчиновника Міноборони у наявності російського громадянства, Олександр Лієв звернувся до українських журналістів з проханням переконуватись у достовірності фактів перед тим, як їх оприлюднювати. А також додав, що готовий відповісти на всі питання, які виникнуть у журналістів. То ж KP.UA скористалась такою можливістю і поспілкувалась з Олександром Лієвим щодо його бачення, чому з’явилась фейкова історія з російським паспортом, та подальші плани.
- Олександре, на історії з нібито наявністю у вас російського паспорта всі крапки, принаймні на рівні ЗМІ, розставлені. «Українська правда» спростувала інформацію, отриману від власних «джерел». Чи плануєте ви позиватись через наклеп?
- У жодному разі не переслідую мету покарати журналістів. Але претензії до професіоналізму маю.
Сьогодні вранці я звернувся в СБУ з заявою щодо перевірки «джерел», які надали журналістам цей «паспорт». Вважаю, що варто дізнатись, хто і з якою метою це зробив.
Також вранці підготував і відправив вимогу до «Української правди» щодо спростування недостовірної інформації про російський паспорт. Майже одночасно з цим мені зателефонувала Севгіль Мусаєва (головний редактор "УП". - Авт.), вибачилась і повідомила, що вони розміщують спростування.
Спростування відбулось. Будемо вважати, що питання вирішено.
- А від Михайла Ткача чекаєте окремого дзвінка, вибачень?
- Михайло Ткач мені не телефонував. Як мені сказали, він написав пост у фейсбуці, де вибачився. Я на нього не підписаний, тому не бачив.
Але я готовий до спілкування у будь-якому форматі – прямому ефірі чи ще як, готовий давати відповіді на будь-які запитання, які виникають у журналістів, аби не публікувалась різна маячня. Мені нема що приховувати.
Приміром, у тій же "УП" з’явилась дурня, що я не допускав на українські маяки ЗСУ. І вона подана як блог Віталія Шабуніна. Це – дурня. Я готовий відповідати на всі питання – запитуйте.
- На вашу думку, що стоїть за історією з російським паспортом?
- Інформацію про російський паспорт сприймаю як один з елементів інформаційної навали на Міноборони.
- Якби ви були журналістом і вам «надійні джерела з розвідки» надали такий «документ», яким би був ваш алгоритм дій?
- Я вважаю, що професія журналіста надзвичайно важлива в нашому суспільстві і стоїть на рівні з професіями президент, суддя, лікар… Журналісти мають право і повинні задавати питання, які турбують суспільство. Але! Шановні журналісти, якщо з’являється якась інформація, спробуйте запитати у того, про кого ви пишете.
«Українська правда» декларує, що її працівники дотримуються 8 принципів роботи. Перший принцип – що «точність інформації для нас є важливішою за швидкість». В історії з паспортом вони поспішили. Новина про фейковий паспорт була опублікована в "УП" о 19.00. І рівно о 19.00 мене набрала журналістка цього видання, щоб взяти мій коментар. Тобто мій коментар вони намагалися взяти після того, як опублікували інформацію. І це є неприйнятним. Краще б вони ці три хвилини почекали і подали новину з коментарем. Але це була б зовсім інша історія, і вона б виглядала по-іншому.
Я розумію, що ,скоріше за все, це був «косяк», в погоні за лайками…. Але ми зараз живемо в такий час, коли потрібно бути надобережними та добре перевіряти інформацію.
- Ви в своєму відеокоментарі в фейсбуці казали, що перед працевлаштуванням в Департамент МО проходили спецперевірку. Могли б детальніше розповісти про цю перевірку?
- Такі перевірки влаштовуються Департаментом кадрової політики. На період дії воєнного часу дозволяється взяти на роботу, а потім проводити перевірку.
Я прийшов в МО десь за місяць до повномасштабного вторгнення. І перед цим проходив всі спецперевірки, які тривали майже два місяці. В цей час різні служби перевіряли всі дані, які я вказав в автобіографії, в тому числі і відсутність інших громадянств.
- Станом на сьогодні не вважаєте своє рішення про звільнення поспішним?
- Я написав заяву на звільнення, щоб відвести негатив від міністерства. Зараз оборонне відомство потрібно максимально убезпечувати від інформаційних коливань.
Як то кажуть, з двох зол потрібно обрати одне. Моя відставка сповільнить деякі процеси (в міністерстві. - Авт.). Водночас, на мою думку, звільнення було єдиним правильним рішенням. Увага суспільства прикута до цієї історії. У суспільства залишаються питання. І на них потрібно відповісти, а потім жити і працювати.
- Яка ймовірність, що повернетесь в міністерство?
- Я наразі звільнений. Сьогодні передаю справи. Що далі буде, мені важко сказати.
2 лютого 2023 року журналіст видання «Українська правда» Михайло Ткач опублікував у себе в фейсбуці фотографію паспорта громадянина РФ, який нібито належить Олександру Лієву. З посиланням на цей пост новину опублікувала і "УП". На цей час вже було відомо, що Лієв написав заяву про звільнення з Міністерства оборони.
Після того як з’ясувалось, що документ фейковий, журналіст видалив свій пост. Але, за словами Лієва, цих декількох годин вистачило для того, щоб на чиновника та на його родину в соцмережах посипались погрози. Ексчиновник подав заяву в СБУ з проханням перевірити джерела, які використовував Михайло Ткач.
3 лютого видання «Українська правда» вибачилось перед Олександром Лієвим, а Михайло Ткач написав вибачення в своєму фейсбуці.
Народився 16 травня 1976 року. Закінчив Херсонський державний технічний університет і Національну академію державного управління при Президентові України. Кандидат наук державного управління.
У політиці та владі з 2006 року. Перші кроки були в регіональній політиці. У 2006—2007 рр працював радником голови‚ заступником керівника апарату Чернівецької ОДА. Потім короткий проміжок часу був заступником директора з економічних питань ДП «Чернівецький облавтодор». З 2007 по 2009 роки - начальник Головного управління регіонального розвитку‚ архітектури та інфраструктури Чернівецької ОДА.
З 2009 року розпочинається кримський період життя. Протягом року очолював Севастопольське територіальне відділення АМКУ. Ще через рік - голова Республіканського комітету АРК з водогосподарського будівництва та зрошувального землеробства. З листопада 2010 до березня 2014 року - міністр курортів і туризму АР Крим. Після анексії півострова відмовився працювати в окупаційній владі. Оголошений персоною нон ґрата, переїхав із родиною до Києва.
З квітня 2014 року по лютий 2015 року — перший заступник директора Національної телекомпанії України. В цей період заснував і очолив Асоціацію індустрії гостинності України. З 2015 по 2016 рр був радником міністра аграрної політики Олексія Павленка.
З липня 2017 по березень 2019 — виконавчий директор в «Національна громадська телерадіокомпанія України».
У січні 2022 року пройшов конкурс на заступника начальника департаменту державних закупівель Міністерства оборони України.
З кінця 2022 року – Керівник департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони України.
Одружений, виховує 5 дітей.