• Головна
• Політика

Фото: t.me/denisovaombudsman /ФБ Олена Висоцька

Представники нашого уряду, правозахисники закликають мобілізованих росіян здаватися в полон. Багатьох російських солдат, обдурених наративами держави-агресора, це слово страшенно лякає. Але в Україні Женевська конвенція – це не порожній звук, вона працює! І, як ми можемо бачити з численних відео в соцмережах, деяким полоненим в Україні живеться, можливо, навіть краще, ніж удома.

Про те, як захищені в Україні права військовополонених, які для них створені умови, ми розмовляємо із заступницею міністра юстиції Оленою Висоцькою.

Табір – це не СІЗО і не колонія

- Олено, відомо, що звинувачені та підозрювані у злочинах потрапляють до місць неволі за рішенням суду. Яка процедура щодо військовополонених?

Олена Висоцька. Фото: ФБ Олени Висоцької

- Треба розуміти, що військовополонених не відправляють до виправних колоній та СІЗО. Вони потрапляють до спеціальних дільниць на тимчасове перебування і до табору для військовополонених.

Женевська конвенція розділяє пенітенціарну систему із системою утримання полонених. Це не може бути абсолютно єдиний простір і з точки зору безпеки, і з точки зору дотримання прав військовополоненого. Тому на початку повномасштабної агресії Міністерство юстиції почало створювати юридично нові структури, юридично нові суб’єкти.

- Тобто місця, де тримають полонених, не вважаються установами виконання покарань?

- Так, це окремо визначені місця утримування, які регулюються Женевською конвенцією. Розпорядок дня, медичне обслуговування, харчування, правила співіснування співробітників табору з його мешканцями визначає не внутрішнє кримінальне законодавство країни, а саме Женевська конвенція. 

Як ви слушно зазначили, для людей, які скоїли чи підозрюються у злочині, потрібен вирок суду або ухвала про запобіжний захід. Їх затримує поліція чи інший правоохоронний орган. Російського ж військового беруть на полі бою наші військові. Щоб набути статусу військовополоненого і потрапити під захист Женевської конвенції, він має відповідати конкретним ознакам – це форма іншої країни, зброя, перебування на полі бою.

До дільниць утримання такого полоненого довозять представники військової частини, яка провела операцію по захопленню. А до табору його переміщують наші співробітники разом з Нацгвардією.

Поводяться тихо і чемно

- Який режим охорони військовополонених? Це правда, що він має мінімальний рівень безпеки?

- Режим охорони не входить до вимог Женевської конвенції. Яка товщина стін, який паркан, яка техніка, скільки поставити людей - держава вирішує сама, виходячи з міркувань внутрішньої і зовнішньої безпеки.

З практики ми бачимо, що полонені росіяни, у яких забрали зброю і які залишилися без своїх командирів, зовсім не агресивні. Не намагаються втекти, не зчиняють бунти, не будують свою ієрархію. Поводяться тихо і чемно. Ці люди дуже налякані наративами, що їх в полоні катуватимуть, і чекають тортур. А коли нічого не такого не відбувається, видихають, розслаблюються і слухняно чекають на обмін.

Якщо раптом з’являться якісь агресивні угрупування і вони становитимуть небезпеку, ми оперативно збільшимо кількість охорони або технічних засобів. Зараз такої потреби немає.

Цивілізований полон таким і має бути – ти програв на полі бою, зараз мова йде про збереження твого життя, нормальні умови утримання і повернення додому. Агресія не в їхніх інтересах.

- У червні на сайті Мінюсту були розмішені фото кімнат, що нагадують дитячий табір. Такі умови всюди чи тільки в таборі?

- Ці фотографії з табору. На дільницях тимчасового перебування можуть бути інші умови, але це не значить, що гірші. Наприклад, кімнати можуть бути меншими за розміром - на десятьох чоловік.

Такі дільниці знаходяться ближче до лінії фронту, вони потрібні, щоб військові, які взяли полоненого, не перетинали з ним усю країну.

- І місць у таборі всім вистачає?

- Поки що вистачає. Україна зацікавлена в обмінах, а не в утримуванні військовополонених. Ми всі налаштовані на повернення з неволі наших героїв. Тому не можна сказати, що мешканців табору більше, ніж може розміщуватися.

Мешканці табору мають доступ до українських новин. Фото: minjust.gov.ua

На повному забезпеченні

- Через мобілізацію в Росії військовополонених може суттєво побільшати. Знову ж таки, були заклики до представників нацменшин здаватися в полон.

- Так, ми про це думаємо. Український полон не мусить бути страшним, це кращий спосіб припинити особистий конфлікт і безпечно вийти з цієї війни.

В Україні є законсервовані колонії, і будь-яка з них може при потребі стати табором для військовополонених.

Звісно, розконсервація - це нові видатки, додаткове навантаження на бюджет. Але вона цілком можлива. Більше того, розконсервація може бути корисною в тому плані, що через війну ми втратили деякі діючі колонії. Якщо закінчиться війна і всіх обміняють на всіх, то таку установу можна буде використовувати як пенітенціарний заклад, і гроші не вважатимуться втраченими.

- На утримання одного військовополоненого витрачається 3 тисячі гривень на місяць. Це більше, ніж мінімальна пенсія. А ще Денис Малюська говорив, що норми харчування і засоби гігієни у військовополонених кращі, ніж у засуджених.

- Женевська конвенція виставляє вищі вимоги до норм харчування військовополонених, ніж вони є у засуджених і у обвинувачуваних, які ще не визнані злочинцями і можуть бути виправдані. Так і щодо засобів гігієни, побутових умов, медичного забезпечення. Країна, яка тримає в полоні військового, повинна повністю забезпечити йому всі медичні послуги. Байдуже, чи це складна операція після поранення, чи сезонна застуда, чи бажання поговорити з психологом.

- І як надають такі послуги?

- В таборі облаштована медична частина, є протоколи лікування, є психолог. Операції проводяться у закладах МОЗ. Полоненого госпіталізують, тримають в палаті під наглядом, а коли стан здоров’я уже не становить небезпеки, переводять чи повертають до табору.

Мобілізовані з «Л/ДНР» Росію не цікавлять

- А що значить вищі норми харчування? Дають більше м’яса, риби, овочів?

- Я скажу узагальнено: норми харчування військовополонених за конвенцією такі ж, як і для офіцерів Збройних сил України. Ми йдемо до військових, беремо таблицю і використовуємо її для розрахунку продуктів.

- Тобто російський рядовий, який на фронті жував свою рядову пайку, в полоні має офіцерський пайок?

- Не пайок. Йдеться про триразове гаряче харчування. Я розумію, що це може шокувати. Але на початку війни ми мали обрати для себе, хто ми є. На нас дивиться весь світ. І ми обрали цивілізований шлях.

Ми всі хочемо нашої скорішої перемоги. І якщо полон буде мотивувати когось скласти зброю, не вбивати наших героїв, то це вигідні витрати.

- Хто із військовополонених більш «товарний» для обміну? Правда, що це кадирівці?

- Так, це правда. Також «товарні» офіцери, льотчики. Росія підходить до питання обміну дуже прагматично – запитує тих, хто потрібен для війни. Тобто кваліфікованих військових.

"Еліти" і "нееліти" в таборі дуже прослідковуються. Малі народності чи мобілізовані з «ДНР» та «ЛНР» зовсім не цікавий для Росії матеріал.

- А що буде з тими, кого не обміняють?

- Зараз про це рано говорити. Ми не дійшли до того, що все вже закінчилось і треба вирішувати. Юридично полонені знаходяться в різних статусах.

Є «чисті», які не обвинувачуються в воєнних злочинах. Тобто до них немає претензій, крім того, що вони були на полі бою зі зброєю. Однак це не злочин з позицій Женевської конвенції. Така людина - класичний комбатант.

Друга категорія – це ті, що обвинувачуються у злочинах проти мирного населення, йде слідство. Треті – ті, хто вже отримав вироки по скоєних злочинах, однак статус військовополоненого з них не знімається, бо конвенція захищає комбатантів аж до їхнього повернення додому.

Засуджені військовополонені залишаються у таборі, бо ми мусимо охороняти їх від посягань на здоров’я та життя з боку інших засуджених. Ми ж бачимо, як налаштоване проти росіян все наше суспільство, і спільнота ув’язнених не виключення.

Кімнату в таборі, де утримуються військовополонені, демонструє міністр юстиції Денис Малюська. Фото: minjust.gov.ua​

Працювати не зобов’язані

- Доходили чутки, що ув’язнені хотіли б росіян «за горло потримати». А як ставиться до своїх «підопічних» персонал?

- Багато журналістів міжнародних видань запитували мене, чи перевіряємо ми персонал на те, у кого родичі в полоні чи постраждалі. Тобто, чи не мають люди бажання помсти. Я так скажу: персонал усвідомлює свою роботу. Всі чітко розуміють, що Україна тримається цивілізованої позиції щодо військовополонених. А кому хочеться прикласти чоловічу силу, йдуть на фронт. Ми відпускаємо всіх.

Засуджені також просилися на фронт. І ми забезпечили шлях амністії, однак вона була дуже виважена і обмежена. Щоб це був не просто спосіб звільнення, але й відповідав потребам фронту. Щоб людина мала бойовий досвід в АТО і скоїла не тяжкий або не дуже тяжкий злочин. Тобто не була суспільно небезпечною.

Тим, хто підпадав під такі критерії, ми допомогли з оформленням документів, і близько 400 чоловік отримали помилування. На сьогоднішній день серед них є загиблі, є Герої України.

- Полонені мусять працювати? Засуджені, як відомо, можуть відмовитися і бити байдики.

- Тут так само. Ні обов’язку, ні примусу немає. Хто не хоче - той не працює. Інша справа, що військовополонених не можна порівняти із засудженими, бо зазвичай це люди не кримінального світу, без так званих «понять».

Звісно, ніхто не приїжджає в табір і наступного ж ранку сам не проситься працювати на Україну. Мова йде про те, що є розпорядок дня, і праця включена. І коли ми можемо надати роботу, ми її пропонуємо. За зароблені гроші поповнюється спецфонд установи, полонені бачать, що кошти вкладаються в їхній побут, закуповується нове обладнання.

Крім того, полоненим нараховують заробітну плату, яку можна отоварювати в магазині, що працює при установі. Кожен хоче купити собі щось до раціону – солодощі, чай.

Антидот до пропаганди

- Но фото з табору ми бачили велику плазму. Полонені мають доступ до новин?

- Так, військовополонені мають доступ до нашого інформаційного марафону. Звісно, на дільницях немає стільки ресурсів, щоб кожній групі забезпечити телевізор, але в таборі він є.

Зміна інформаційного простору дуже міняє людей.

- Була інформація, що військовополонені мають змогу спілкуватися з рідними кілька разів на тиждень. Ця послуга вже діє?

- Так, працює IP-телефонія, яка записує дзвінки. Військовополонені про це попереджені. Записи зберігаються протягом року. Це робиться заради безпеки і з тих міркувань, що якісь дані можуть знадобитися.

Але насправді всі дзвінки дуже класичні. Це побутові розмови про те, як справи вдома, про дітей, про родичів. Військовополонені розповідають, що не голодні, проліковані, не зазнають тиску.

Всі хочуть заспокоїтися, коли йдеться про близьку людину. Ми даємо таку можливість, бо в Росії їніх рідних дуже накручують. А коли вони телефонують і кажуть, що з ними все добре, що чекають на обмін, то це як антидот до пропаганди. Можливо, якийсь військовий дізнається, які у нас умови, швидше здасться і не буде вбивати наших.

- Тим часом, повертаючись у Росію, колишні полонені розповідають по телевізору, що їх не годували, не мили, били. І ті, хто зараз у нас, теж так будуть говорити? Ви не пробували про це запитувати?

- Поки людина в полоні, вона буде говорити і робити те, що ми хочемо почути. Повернеться додому - скаже те, що захочуть почути пропагандисти. Я навіть цим не переймаюся.

Ми робимо свою роботу, ми відкриті. Жодний засіб масової інформації не отримав відмови на відвідання табору. Військовополонених регулярно навідують представники Червоного Хреста, місії ООН, правозахисники. Світ все бачить. Бачить на обміні благополучні, ситі обличчя на відміну від наших схудлих, виснажних бійців.

Але і це не головне. Так, вони не скажуть правду публічно. Але вони скажуть її своїм рідним, своїм друзям. І нам цього вистачить. Ми підбиваємо інформаційну брехню з самого низу – по камінчиках.