В Росії в розпалі мобілізація на війну з Україною. Водночас їхні соціальні пабліки переповнені повідомленнями: "з наших чоловіків роблять гарматне м’ясо, змушують воювати ледь не голіруч, оскільки запаси зброї і техніки тануть на очах".
На потенційну проблему з озброєнням мобілізованих росіян вказують і наші військові експерти. Чи дійсно у РФ незабаром не буде чим воювати? Яка українська зброя може витіснити Росію на світовому ринку озброєнь? І чому ми ще при президентові Віктору Ющенко не перейшли на стандарти НАТО у виготовлені зброї? Про це в інтерв’ю «КП в Україні» розповів ексочільник «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук.
- Сергію, за день до оголошення часткової мобілізації Держдума РФ ввела кримінальну відповідальність за повторне порушення умов контракту по держоборонзамовленню – 4-8 років ув’язнення. Чому пішли на цей крок? Є думка, що таким чином хочуть боротись із саботажем і корупцією очільників оборонних підприємств.
- Почну з деяких загальних речей. На наших очах відбувається подія історичного масштабу, і вона пов’язана з розвіюванням міфів стосовно величі та всемогутності Росії. Багато з цих міфів започатковані та зацементовані в головах громадян цивілізованих країн, в тому числі і України. Нам казали про «другу армію в світі», про якусь страшну зброю. Але сім місяців повномасштабної війни показали - багато речей, стосовно яких Росія роздувала щоки, не відповідає дійсності. Росія – це країна на кшталт намальованих Потьомкінських сіл.
А документи, які останні часом з’являються в Росії, розраховані насамперед на внутрішнього споживача, тобто на своїх заляканих громадян. Російська влада робить все, щоб залякати їх ще більше. Такими людьми легше керувати.
- Путін оголосив часткову мобілізацію. До зброї хочуть поставити 300 тисяч вояків. Вітчизняні військові експерти сумніваються, чи зможуть забезпечити їх зброєю і технікою. Невже у Росії вичерпані запаси зброї, техніки?
- На початку так званої військової операції, а насправді війни, в Україну зайшли 180 тисяч російських військових. Ми бачимо, що у них вже є проблеми з технікою, зброєю. Вони вимушені брати з давньої консервації танки Т-55, які за своїми характеристиками більше схожі на трактори, чим на танки.
А їхня артилерія вже не витримує тієї інтенсивності, з якою її використовують.
А тут ще 300 тисяч осіб, яких потрібно екіпірувати та озброїти. Зі зброєю і технікою у них дійсно є проблеми. І настільки великі, що вони змушені купувати іранські безпілотники. І це, на мою думку, вже вирок їхнім ВПК і державі в цілому.
- Росія вже «привласнила» собі ці дрони, перейменувавши на «Герань-2»…
- Росія сьогодні неспроможна самостійно виготовляти безпілотники. Так, вони можуть закласти вибухівку та зробити корпус апарата – у них все для цього є. Але у безпілотного апарата головне – мозок, а мозок – це мікроелектроніка, чіпи, тобто високі технології. В РФ з цим сутужно. Якби вони років 20 тому дійсно вкладали гроші в високотехнологічні ноу-хау, то вони б мали необхідні чіпи. А так…
Ці гроші вони вкладали в пам’ятники. 50 мільярдів доларів вбухали лише в одну Олімпіаду в Сочі. Не забуваймо і про відкати… Гроші, які йшли на науку і ВПК, розкрадалися в неймовірних масштабах. Росія - олімпійський чемпіон з корупції. Тому абсолютно справедливо звучить теза, що ми маємо подякувати російській корупції за такий стан їхньої армії.
- Наскільки російські ВПК залежні від іноземних деталей?
- Дуже залежні! Для прикладу, до 2014 року дуже велику кількість замовлень ВПК РФ виробляли українські КБ на аутсорсингу. Все працювало за такою схемою: умовно якесь Санкт-Петербурзьке КБ отримує від Міністерства оборони РФ замовлення на 100 мільйонів рублів. Потім замовляє цю ж продукцію в українському КБ на 15-20 млн, а 80 млн розкрадається: «списуються» за різного виду послуги, юридичні консультації і т. д.
Після 2014 року замість того, щоб будувати свої КБ чи власний ВПК, росіяни почали замовляти необхідні деталі для своєї військової техніки у країн Західного світу чи Тайваню, Китаю.
Наприклад, Франція поставляла тепловізори для танків та броньованої техніки. Росіяни стали абсолютно залежними від західних високотехнологічних матеріалів, чіпів, технологій.
І коли ми чуємо, що підприємства ВПК Росії починають працювати 2-3 дні на тиждень, оскільки відсутні комплектуючі, то це свідчить про дієвість західних санкцій і про те, що в Росії наступає технологічний і технічний колапс. Вони зараз доспоживають деталі і комплектуючі, що є на складах – все, більше немає. Не забуваймо, що у Росії немає власного софту, а на існуючий їм не продовжують ліцензії.
- Для розуміння: наскільки заповнені їхні склади? Вони клепають нову техніку чи ремонтують стару з коліс?
- Можу озвучити лиш своє суб’єктивне бачення. Якщо подивитись на історію правління Путіна, то про жодну стратегію не йдеться. Вони живуть одним днем. Філософія росіян - "ми великі, тому що ми великі". Не тому, що у нас потужна економіка, серйозна культура, довга тривалість життя – ні!
Пам’ятає, як Сердючка колись казала: «Я - зірка, бо у мене на голові зірка». Так і росіяни розмірковували. Немає жодного підтвердження, що вони мають якісь потужні досягнення в науці чи розробці, виготовленні зброї за останні 20 років. Росія увесь цей час тільки те і робить, що експлуатує напрацювання Радянського Союзу.
- Тобто радянські зразки зброї, які трохи вдосконалені?
- І це в тому числі. Звичайно, не можна сказати, що в них все якесь недолуге. Але військові реалії показують, наскільки їхня зброя відстала і неефективна. Вони вихваляються «Калібрами», але ми ж їх збиваємо! Літаки… Теж збиваємо. Яскравий приклад, коли наш нацгвардієць старою «Іглою», яка коштує умовно 10 тисяч доларів, збив літак, який коштує 40-50 мільйонів доларів. То що то за літак такий? Які в нього системи захисту? А росіяни подають це як сучасний літак. З таким товаром Росія мала великі ринки збуту.
- Згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) за 2020 рік, Росія була другим після США гравцем на ринку озброєнь в світі. Займала 19% всього ринку. І в нинішніх реаліях абсолютно не зрозуміло, чому світ купував в РФ зброю, техніку, якщо вона сумнівної якості?
- Знову повертаємось до моменту російського міфотворення. РФ переконувала всіх, що її техніка і зброя – суперсучасні. Але як це реально перевірити за умов мирного часу? От як визначити, який літак потужніший – американський F-16 чи російський МіГ-29? Війни між США і Росією не було, щоб зрівняти їх в реальній бойовій ситуації.
А під час російсько-української війни всім стало зрозуміло, чия зброя чого варта. До речі, українські зразки зброї себе дуже гарно зарекомендували. Повірте, нам вже є багато чого запропонувати на зовнішній ринок. Тому після війни ми повинні захопити частково втрачений Росією ринок озброєнь. Наша «Стугна» збиває танки, гелікоптери і навіть човни. «Нептун» потопив крейсер.
Гарно працює «Корсар». У нас чудова бронетанкова техніка.
І ще є багато ноу-хау, які реально втілити в життя. От зараз всі тішаться і захоплюються турецькими «Байрактарами». Наші інженери та науковці могли б спроектувати безпілотник не гірше, але він у нас за жодних обставин не міг з’явитись.
- Чому?
- Наші політики думають більше не про виробництво власного продукту, а про купівлю імпортного. Нерідко роблять абсолютно необдумані покупки. Перед війною, коли вже існувала реальна загроза вторгнення, Україна, замість того, щоб готуватись до відсічі і закуповувати все необхідне, витратила один мільярд євро на купівлю у Франції гелікоптерів. Ці «пташки» жодного разу за сім місяців війни не використовувались, оскільки укомплектовані в поліцейській версії. Ще країна закупили катерів майже на 500 мільйонів євро. Взамін хтось з наших політиків за таку покупку отримав велику політичну підтримку з боку Франції.
Я вже не кажу про вкладання коштів в дорожні роботи напередодні вторгнення. Вибудовували політику, як в тому анекдоті: «Тато подарував сину пістолет, а малий виміняв його на годинник. Батько запитує: «Навіщо поміняв?» - «Бо він красивий, стильний». Тоді батько каже: «Дурень ти. Коли на наш дім нападуть, будуть грабувати, ти думаєш, що тебе будуть запитувати: котра година?». Так от Україна станом на 24 лютого була з годинниками, а мала бути зі зброєю.
- От ви сказали, що не готувались до війни. А як потрібно було? Що виробляти самим, а що і у кого купувати?
- Коли почався повномасштабний наступ росіян, ми відразу відчули необхідність власного ППО, великої щільності систем радіолокаційного попередження і т. ін. За президента Віктора Ющенка запускалися дві потужні програми - «Ракетний щит» і «Ракетний меч». Вони передбачали розробку різних ракетних систем, які могли б вражати цілі на різні дальності.
Першу «Стугну» ми зробили 2006 року. Тобто ми мали цю зброю ще 16 років тому. Більш того, ми її успішно використали у грузинській війні проти Росії. Але так сталося, що не було політичної волі закупити цю зброю в достатній кількості для ЗСУ.
Проєкт «Нептуна» почали будувати 2009 року. В 2014-му зробили перший постріл. Але потім президент Порошенко зупинив програму розробки «Нептуна» на 3,5 роки. До речі, знаєте, в чому унікальність «Нептуна»? Він на 100% зроблений із українських комплектуючих.
Ми незалежні в його побудові від усього світу.
Зараз ми витрачаємо колосальні кошти на те, щоб будувати армію з коліс. Лише нещодавно у нас почали будувати підприємство по виробництву снарядів. І це лише на 8-му році війни.
- Коли в Київ «прилітало» - ворог цілився по виробничих цехах оборонних підприємств, експерти озвучували думку про необхідність перенесення таких цехів за межі міста і під захист систем протиповітряної протиракетної оборони або ховати під землю. І, мовляв, робити це потрібно вже зараз. На вашу думку, наскільки це реально швидко зробити і взагалі чи можливе таке перенесення?
- Це нескладно робити і потрібно робити. Не можна класти яйця в одну корзину, тобто робити все в одному місці. Потрібно виробничі цехи розмістити на різних територіях і навіть в різних містах. Також можна і потрібно запускати спільні підприємства з тією самою Польщею, Словаччиною, Чехією. І потрібно вже нарешті переходити на стандарти НАТО, збільшувати калібри.
- Перелаштувати виробництво зброї під натівські стандарти складно?
- Я би так не сказав. Не важко переорієнтувати виробництво. Була б політична воля. Свого часу президент Віктор Ющенко робив перші кроки в цьому напрямку. Але тоді нам не давали необхідні верстати. У нас були безмовні санкції на передачу технологій. Але чи ставила завдання Україна робити власні високотехнологічні речі? Я відповідально заявляю – не ставила!
- У квітні волонтери оголосили збір на літаки моделей Су-24, Су-25, Су-27, МіГ-29. Наскільки реально цивільним самим купити таку техніку? От умовний олігарх Ахметов може купити літак чи танк для ЗСУ?
- Ні, не може! Це неможливо зробити ні з юридичної, ні з політичної точки зору. Лише на рівні держави відбуваються такі закупівлі. Ринок озброєнь керується документом enduser, тобто про кінцевого споживача. А кінцевим споживачем можуть бути лише збройні сили країни, поліція. Такі обмеження пов’язані з контролем зброї в світі, щоб вона не з’являлась в гарячих точках і не використовувалась проти цивільних людей.
Більш того, країна не може купити військову техніку в іншої країни, яку остання теж купувала. Наприклад, США продали Польщі літак. Кінцевим споживачем зазначається Міноборони Польщі. І от Україна не може просто так купити цей літак у Польщі. Це стане можливим, якщо Польща зробить відповідний запит в США, чи може вона продати цей літак Україні.
- Як реагує світовий ринок озброєння на гарячі точки на світовій карті? Ціни підвищуються? Наприклад, до війни танк коштував 5 мільйонів доларів, а зараз – 20, бо виник попит?
- Якщо починається війна, то автоматично піднімаються ціни на продукти харчування, паливо… Зброя - більш складніша субстанція для продажу, і багато питань пов’язані з прийняттям політичних рішень. Не можна так сказати, що танк коштував 5 мільйонів, а почалася війна - і його цінник злетів до 20. Його ніхто не купить.
Вік: 50 років.
Освіта: Закінчив Київське вище загальновійськове училище ім. М. Фрунзе, Інститут Служби безпеки України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, економічний факультет та Defense academy of the U.K. м. Лондона.
Кар’єра: Одне з перших місць роботи – офіцер СБУ. Потім обіймав посаду заступника голови ради концерну «Енергообладнання», Харківське бронетанкове державне підприємство «Завод ім. Малишева». Народний депутат Верховної Ради України IV скликання. 2005 року указом президента Віктора Ющенка призначений гендиректором державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» . Звільнений з цієї посади президентом Віктором Януковичем 2010 року. У 2011-2012 роках – голова політради партії «Наша Україна». Травень 2014 року – служба в СБУ, спецпідрозділ «Альфа».
Кримінальна справа:
Головна військова прокуратура підозрює Бондарчука в розкраданні понад $7 млн бюджетних коштів. Він сам називає цю справу політичним переслідуванням. У липні 2018 року отримав політичний притулок у Великобританії.