1970-і… Світ, що потроху приходив до тями після Другої світової війни, відвик від масштабних диверсій з великою кількістю жертв. Поняття «тероризм» було настільки далеким і неактуальним, що про цю проблему майже не думали. Все змінив Мюнхен-72, коли під час Олімпіади палестинське угруповання "Чорний вересень" взяло в заручники 11 спортсменів, тренерів і суддів збірної Ізраїлю. Незважаючи на рятувальну спецоперацію, усіх заручників було вбито. Ми згадували, як сталася ця трагедія, що зробив Ізраїль у відповідь і як Мюнхен змінив систему роботи спецслужб провідних держав.
Це лише на словах – «спорт поза політикою». Насправді ж все набагато заплутаніше. Історія повоєнних Олімпіад – саме доказ цього. Три з них були проведені в столицях країн колишньої гітлерівської коаліції: 1960 року в Римі, 1964 року в Токіо та 1972 року в Мюнхені. Робилося це, крім усього, і для того, щоб показати світові – вони повертаються, вони не такі страшні, вони дружелюбні та гостинні. Такий собі варіант міжнародної реінтеграції. Відповідно, і країни-організатори намагалися максимально показати свою доброзичливість.
У Мюнхені Ігри проходили під гаслом «Ігри миру та радості». Наголошуючи на цьому принципі, влада максимально полегшила режим безпеки (не лякаючи зайвий раз гостей), поліцейських та представників служби безпеки практично не було видно. Хіба лише «озброєних» рацією, які ловили на аренах глядачів без квитків. Та й режим охорони в Олімпійському селищі працював абияк. Потрапити до нього міг будь-хто, просто перестрибнувши через невисокий паркан. Не було організовано охорону і самих корпусів. Загрози та небезпеки ніхто не відчував, усі були веселі та насолоджувалися життям.
Втім, ризики були. На недостатню організацію охорони звертало увагу керівництво збірної Ізраїлю, а німецька розвідка напередодні Ігор отримала повідомлення від інсайдера: готуйтеся, палестинські активісти готують якусь акцію. Німці лише махнули рукою – «у нас все під контролем». Так думали майже всі, аж до ночі 5 вересня.
Моше Вайнберг нещодавно одружився і за місяць до Олімпіади став батьком. Фото: Associated Press/commons.wikimedia.org
Організація «Чорний вересень» виникла після трагічних подій у Йорданії 1970 року. Тоді король Хусейн дуже жорстко розгромив палестинські збройні угруповання, а мирні мешканці змушені були поповнити табори біженців сусідніх країн. Активні учасники палестинського протесту перейшли до терористичної діяльності. Зрозуміло, що, окрім йорданців, їхньою метою були і громадяни Ізраїлю. Насамперед - відомі у світі. До перших осіб держави підібратися було складно, ось і обрали для себе актуальними мішенями спортсменів та артистів. Збірна Ізраїлю у Мюнхені підходила для акції практично ідеально.
До справи підійшли ґрунтовно. Обрали вісім найвідданіших бійців, заздалегідь переправили їх до Мюнхена (двоє з них нібито навіть працювали на будівництві Олімпійського селища), заздалегідь запаслися зброєю, отриманою через диппошту дружніх країн, і розпочали справу.
Перебратися через паркан Олімпійського селища їм вдалося без проблем, навіть допомогли канадські спортсмени, які проходили повз, думаючи, що це їхні колеги з інших країн повертаються додому. Дістатись корпусу (ніким не охороняється!), де розташувалася ізраїльська делегація, теж чи й не справа - кілька сотень метрів.
Хоча сонні ізраїльтяни, що залишилися без охорони, все-таки спробували чинити опір. Чоловіки були міцні – штангісти та борці. Першим у бійку поліз тренер із боротьби 32-річний Моше Вайнберг (легендарний ізраїльський спортсмен), він зміг зламати щелепу одному з нападників, але його поранили. Під дулом автомата Моше привів терористів до квартири, де жили найсильніші представники команди (обійшовши ті приміщення, де базувалися атлети легших видів), сподіваючись, що вони зможуть дати їм відсіч. На жаль, спортсменів захопили зненацька, і лише в якийсь момент 32-річний важкоатлет Йосеф Романо спробував втрутитися і поранив двох нападників. Моше і Йосефа було вбито. Тіло Вайнберга викинули до парадного, показуючи владі серйозність своїх намірів, а Романо залишили стікати кров'ю в кімнаті, де зібрали заручників, - для залякування.
Переговори із владою тривали весь день. Терористи вимагали звільнення більше 200 своїх соратників в Ізраїлі, там відмовили. Німці пропонували за заручників будь-яку суму грошей – нападники були проти. Врешті-решт домовилися про літак, який відвезе всіх до Каїра. Операцію призначили проти ночі 6 вересня.
Будівля, де стався напад на ізраїльську збірну сьогодні практично не змінилася. Фото: ProhibitOnions/commons.wikimedia.org
Для фінальної стадії спецоперації, здавалося, було ідеальне місце. Ранній ранок 6 вересня, ще не розвиднілося... Військова база НАТО у Фюрстенфельдбруку. Місце віддалене від скупчення людей і повністю контрольоване військовими. План був простий і, з першого погляду, логічний. На злітну смугу підігнали «Боїнг», де замість екіпажу знаходилися замасковані поліцейські, вони повинні були нейтралізувати терористів, які прийдуть перевіряти лайнер. У цей час п'ять снайперів, що розташувалися по периметру зони обстрілу, ліквідують бандитів, що залишилися. Але щось пішло не так.
Причому взагалі "не так". Спочатку поліцейські в літаку засумнівалися у необхідності участі у цій операції. Просто встали та пішли, нікого не попередивши. Потім палестинці, опинившись у салоні лайнера, зрозуміли - "це засідка" - і з криками побігли назад до вертольотів. А у фіналі снайпери так і не змогли точково вдарити по бандитах, що залишилися. У пресі довго ще обговорювали питання - чи були ці люди справжніми снайперами, чи просто залучені до форс-мажорної ситуації поліцейські, які добре стріляли. Та ще й терористів виявилося більше, ніж думала влада. За їхніми прогнозами, злочинців було п'ять – виявилося вісім. Це ключові помилки під час підготовки звільнення заручників. Були ще і непрямі хиби. Відсутність на базі броньованих автомобілів, які нібито застрягли в заторах на під'їзді, брак освітлення території, що прострілюється снайперами, мало залучених до операції співробітників спецслужб.
В результаті все це стало факторами, які спричинили трагедію. Терористи, ні хвилини не вагаючись, розстріляли заручників та закидали гелікоптери гранатами. Дев'ять ізраїльтян зі зв'язаними руками і ногами загинули від куль і задихнулися в диму.
Нападників знищили лише частково, троє з них вижили і були захоплені поліцією.
На вимогу Муаммара Каддафі, тіла п'ятьох убитих терористів було передано до Лівії, де їх поховали як героїв. Трьох нападників, що залишилися живими, Ізраїль ультимативно вимагав видати йому. Німеччина відмовила. Через кілька місяців їх звільнили на вимогу викрадачів рейсу Бейрут – Анкара німецької авіакомпанії Lufthansa. Їх радісно зустріли у тій же Лівії.
Коли на стіл Голді Меїр (уродженці Києва, до речі) поклали звіт про проведення цієї спецоперації і про подальше звільнення трьох терористів, що залишилися живими, вона похмуро закурила і твердо сказала: «Ну що ж, хлопчикам час попрацювати...».
Малися на увазі «хлопчики з Моссаду». Були розроблені секретні операції «Весна молодості» та «Гнів Божий». Спецслужби Ізраїлю вишукували причетних до теракту у Мюнхені 20 років...
Операції з ліквідації проводилися практично в усьому світі. Першим у Парижі був застрелений Абдель Ваїль Зуайтер - 1972 року, останнім став лідер організації "Чорний вересень" Абу Айяд. Це сталося через 19 років після трагедії у Мюнхені – 1991 року. Усього ж зі списку "Моссаду" було ліквідовано з 17 осіб - 13. Хтось помер своєю смертю, хтось загинув в інших ситуаціях. "Моссад" все ж таки залишився незадоволеним результатами, адже ідеолог та організатор нападу, незважаючи на кілька замахів на його життя, Абу Дауду, залишався недосяжним і помер у Дамаску 2010 року від ниркової недостатності. Заради справедливості треба сказати, що під час десятків замахів постраждали і невинні люди, що, звичайно, негативно позначилося на іміджі Ізраїлю у світі, але в цьому випадку ізраїльтяни налаштовані були мститися до кінця...
Мюнхенська трагедія стала точкою відліку у питанні боротьби з тероризмом для більшості країн цивілізованого світу. Одразу після неї у спецслужбах різних країн почали створювати спецпідрозділи, орієнтовані на цю проблему.
Найвідоміші серед них:
Серед загиблих у Мюнхені було лише два корінних ізраїльтянина.
Тренер із боротьби Моше Вайнберг, 32 роки. Народився в Ізраїлі.
Тяжкоатлет Йосеф Романо, 32 роки. Народився у Лівії, учасник Шестиденної війни 1967 року.
Тяжкоатлет Зеєв Фрідман, 28 років. Народився у Польщі.
Тяжкоатлет Давид Бергер, 28 років. Виходець із США.
Суддя з важкої атлетики Яаков Шпрінгер, 51 рік. Народився у Польщі.
Борець Еліезер Халфін, 24 роки. Народився у СРСР, у Ризі.
Суддя з класичної боротьби Йосеф Гутфройнд, 40 років. Виходець із Румунії.
Тренер зі стрільби Кехат Шор, 53 роки. Народився у Румунії.
Борець Марк Славін, 18 років. Народився у Мінську, до Ізраїлю емігрував за 4 місяці до Ігор. Був основним фаворитом на "золото" у своїй категорії.
Тренер із фехтування Андре Шпіцер, 27 років. Народився у Румунії.
Тренер із легкої атлетики Аміцур Шапіра, 40 років. Народився Ізраїлі.