Міністерство освіти підтверджує, що новий навчальний рік у школах розпочнеться 1 вересня. Але за парти школярі сядуть лише там, де будуть так звані паспорти безпеки. Спеціальна комісія має зафіксувати наявність укриття, де діти зможуть сховатися під час повітряної тривоги.
Також школи отримують право вести дистанційне навчання залежно від бажання батьків, практикувати змішану форму онлайн та офлайн. А якщо в укриттях недостатньо місця для всіх учнів – проводити заняття у кілька змін.
Однак найбільш різку дискусію у соцмережах та профільних групах педагогів викликала вказівка, що абсолютну відповідальність за життя та безпеку дітей несуть директори шкіл. Звісно, так було й раніше. Але раніше не було війни. А недавній аудит 13,7 тисячі шкіл показав, що лише 8% з них мають обладнані укриття.
– Я півтора десятиліття пропрацював директором школи і не можу спокійно читати рекомендації на кшталт радянського фільму «За все відповідати», – каже шеф-редактор порталу «Освітня політика» Віктор Громовий. – Бо пам'ятаю, як мене, який за все відповідав, приходили перевіряти ті, хто за своїми посадами зобов'язані були школу забезпечувати, але нічого не робили. Директор школи 90% свого часу має витрачати на організацію навчального процесу, а не на питання матеріально-технічного забезпечення. Уявляю, в якому становищі опинилися мої колеги, які не мають фінансових ресурсів, щоб обладнати укриття, але відповідають головою за своїх учнів.
Експерт згадує гімназію у Кропивницькому, якою керував багато років.
- Там є напівпідвальне приміщення, яке може зійти за укриття. Але повітряна тривога триває не менше години, буває і дві години. Якщо евакуювати всіх 400 школярів, то вони будуть як кілька у банці. Ні сісти, ні води попити. Воду, припустимо, можна принести, але у дітей є природні потреби, - продовжує наш співрозмовник. - МОН радить продовжувати навчальний процес в укритті, а як це може виглядати, коли першокласники і старшокласники в одному тісному приміщенні? Хтось хоче до туалету, а комусь стало погано від нестачі повітря. Якщо буде пряме попадання в будівлю, то у такому притулку завалить усіх. Якщо директор загинув – кінці у воду, а якщо вижив, то має зробити харакірі, бо далі ганьба, муки совісті та довічне ув'язнення.
На думку Віктора Громового, є питання і до рекомендації МОН навчати школярів онлайн чи офлайн за бажанням батьків.
- Припустимо, половина школи навчатиметься очно, половина – дистанційно. Як розірватись вчителям? Відпрацював денну зміну – і одразу виходь на вечірню по комп'ютеру? А про доплати за це ніхто не каже, і ресурс людини не нескінченний, – розмірковує Громовий. - Я не уявляю, що думають теоретики, коли таке кажуть. Вони практично нічим таким не займалися, проте весь час перекладають відповідальність на вічно винного директора.
Експерт припускає, що чимало батьків, особливо батьків учнів початкової школи, оберуть офлайн, бо треба йти на роботу, а дитину нема з ким залишити вдома.
- Коли був коронавірус, у моїй рідній гімназії на вимогу батьків відновили навчальний процес. Двоє учителів померли від COVID-19. А зараз може статися так, що доведеться заплатити у сотні разів більшу ціну. Якщо бути чесними і не загравати з батьками, ми маємо визнати - доки йде війна, завжди є ризик масового вбивства дітей. Ми не можемо дозволити собі навчання офлайн.
І що цікаво, від думки директора, який за все відповідає, практично нічого не залежить. Відкривати для навчання школу чи ні, вирішують громади, на балансі яких перебувають установи, зазначає експерт українсько-швейцарського освітнього проєкту DECIDE Ганна Пуцова.
- Представники ДСНС повинні дати оцінку, підходить для дітей укриття чи не підходить, а місцева влада враховуватиме їхні висновки та ситуацію в регіоні. Проте процедурні моменти не прописані, є лише рекомендації. Конкретного ухвалення рішень немає. Тому можуть бути різні варіанти, – вважає експерт.
Велике питання щодо сільських шкіл, більшість із яких будувалися, що називається, на голій землі. В абсолютній безпеці сьогодні ніхто не перебуває, але все ж таки є місцевості, де поки що відносно спокійно. До таких належить село Мала Перещепина у Ново-Санжарському районі Полтавської області.
- У нас укриття немає. Але найпростішим можна вважати перший поверх, де подвійні стіни. Дадуть дозвіл на роботу чи ні, ми не знаємо, зараз проводимо опитування батьків, – каже директор місцевої школи Тетяна Дем'яненко. - Поки що прогнозуємо змішане навчання: уроки начитуватимуться онлайн, а в школі проводитимуться лабораторні роботи. Але сьогодні кажуть так, а завтра можуть сказати по-іншому. У нас протягом всього літа щодня нові рекомендації.
Якщо вся відповідальність за дітей на директорові, то нехай за ним залишається право вирішувати, брати її на себе чи ні.
Ось кому пощастило, то це селу Лютинськ на Рівненщині. Школу тут збудували 1987 року – після катастрофи на ЧАЕС. Тому забезпечили укриттям, розрахованим майже на атомну війну. Площа 300 квадратних метрів, стеля заввишки 3 метри, є вентиляція, туалет, чотири виходи. Електрики, щоправда, немає, але це можна вирішити.
- 19 липня до нас комісія має прийти, проситимемо у місцевої влади 40 тисяч гривень на те, щоб світло провести. Почистимо, побілимо. Парти старі збереглися, хочемо поставити, – розповідає директор школи Михайло Гриневич. - У школі трохи більше 100 учнів, тут не те що вони – все село може поміститися.
Проте великого оптимізму щодо офлайн навчання педагог не має.
- У нас поруч кордон із Білоруссю, хто знає, які події чекають. У вересні в укритті температура +12 градусів, а що буде восени, взимку? Сорок хвилин діти витримати можуть, але тривога може тривати і три, і п'ять годин, – розповідає співрозмовник. – Нам, звичайно, пощастило, он у райцентрі, у Дубровицях, школа на 500 дітей, і нічого такого немає. Але укриття – це вихід. Спробуємо змішане навчання, а там, можливо, доведеться повертатися на онлайн.
Михайло Гриневич звертає увагу на проблему, про яку в МОН не говорять.
- За два роки дистанційного навчання у багатьох дітей та навіть вчителів вийшли з ладу комп'ютери, планшети, смартфони. Я особисто знаю такі сім'ї. Не всі можуть оновити техніку, є багатодітні, є батьки, які втратили роботу. Вони нічого не можуть купити. Поспіхом будувати бомбосховища у школах – це ілюзія, з цього нічого не вийде. Набагато доцільніше вивчити потреби та направити гроші на те, щоб допомогти школярам із комп'ютерами, - вважає директор школи.
Рекомендації Міносвіти обговорюються у групі «Батьки SOS» однойменної громадської організації.
- Думки батьків розділяються, люди живуть у різних регіонах. Але більшість вважає, що про онлайн не може бути й мови, - каже юрист Роман Бондаренко, він модератор групи. - Через ракетні обстріли в школах неможливо створити реально безпечні умови. А самодіяльність – це катастрофа.
Роман згадує, як у Ніжині Чернігівської області батьки та педагоги самі взялися будувати укриття.
– Розкопали підвал і дуже пишаються, що було 70 сантиметрів, а стало два метри. А про те, що школа може скластися як коробочка, не думають, - вважає юрист. – Хтось закликає зібрати з батьків по 500 гривень на укриття, хтось пише: плитку у підвалі покладемо, побілимо. Та будь-які умови в підвалі - біотуалети, стільчики, вода, комфорт - це не безпека. Тому що школи зводилися без розрахунку на бомбардування. Ініціатива МОН називається: давайте щось робити, щоб показати, що ми працюємо.
Експерт звертає увагу, що акцент ставиться не на тому, щоб було безпечно, а щоб школи мали паспорт безпеки.
- Тобто знову головне – отримати папірець. Місцеві органи влади підневільні. Їм скажуть відкрити 50% шкіл, ось вони і відкриють. А далі – відповідальність директора, який теж підневільна людина. Головне, що не чиновники. Міносвіти не приймає управлінських рішень, намагається відсунути їх подалі.
На думку Романа Бондаренка, школи відкривати небезпечно. І питання не в тому, щоб забезпечити конституційне право на навчання, освіту можна здобути і пізніше. Нині головне – це зберегти життя дітей.
26 654 голоси при 25 000 необхідних набрала петиція про заборону очного навчання у всіх навчальних закладах до закінчення воєнного стану та бойових дій. Автор петиції Марія Горшенєва оприлюднила шість причин, чому це потрібно. Зокрема, звертається увага на те, що в Україні вже зруйновано 20% шкіл та дитячих садків; що діти у школах будуть під емоційною напругою, після повітряних тривог їм буде важко зосередитися на навчанні.