Віце-прем'єр та міністр з реінтеграції Ірина Верещук закликала батьків на окупованих територіях не вести дітей до шкіл із початком навчального сезону: «Те, куди у вересні підуть вчитися діти, може буквально визначити долю: і дітей, і батьків…» - написала урядовець. Звертаючись до вчителів, навіть налякала: «Якщо працюватимете на окупантів, юридичної відповідальності, можливо, ви уникнете. Але вашу кар'єру педагога на цьому буде завершено».
Єдиний рецепт, який дала Верещук, – це переїжджати з окупованих міст та сіл на підконтрольні українській владі території. Ми запитали себе: чи можна вважати всіх, що залишилися, колаборантами.
Під постом Ірини Верещук у Фейсбуку понад 700 коментарів. Ті, хто в окупації, пишуть, що переїзд неможливий. «Зелених коридорів» із Бердянська та Херсона немає і ніколи не було – ці міста виявилися захоплені у перші дні війни. Громадського транспорту на виїзд немає, автомобіля теж, грошей на приватного перевізника не наскребти.
Ті, хто зміг вирватися, звинувачують тих, хто залишився, у бездіяльності, небажанні долати труднощі та таємну симпатію до росіян. Зараз всі, хто залишився в окупації і не готовий тихо вмирати від голоду, ризикують уславитися колаборантами якщо не юридично, то морально.
Вчителі в особливому становищі – їм доводиться кидати не лише будинок, а й знімати із себе відповідальність за дітей, яким хочуть нав'язати російські програми.
Голова благодійного фонду «Свої» відомий волонтер Леся Литвинова згадала про письменника та педагога Януша Корчака, який у роки Другої світової міг врятуватися, але залишився зі своїми дітьми у Варшавському гетто та загинув разом із ними у газовій камері.
- Напевно, якби на той час у Варшаві була умовна пані Верещук, а Корчаку якимось чином вдалося б врятуватися, йому після війни не дали б більше працювати з дітьми. За відмову виїхати з окупації. І особливо – за відому фразу «Я готовий зустрітися з самим дияволом, щоб врятувати дітей», – пише Леся Литвинова.
Вона вважає, що головне завдання тих, хто залишився на тимчасово зайнятих ворогом територіях, – вижити.
- Дочекайтесь нас, будь ласка. Живими. Не залишайте дітей, навіть якщо доведеться вчити їх за кацапськими підручниками. Допоможіть їм залишитися людьми, – звертається Литвинова до освітян.
Під її постом близько 450 коментарів. У тому числі й такий: «Діти, яких навчали у Донецьку 8 років, пишуть листи «денеерівському» солдатові та бажають вбити більше українців».
- Дуже важко щось говорити, якщо ти не перебуваєш у тій ситуації, де знаходяться ці вчителі. І дуже легко бути героєм, диванним стратегом, коли ти на підконтрольній території. Хоча очевидно, що у будь-якій ситуації потрібно намагатися зберегти не лише життя, а й людську гідність, – каже шеф-редактор порталу «Освітня політика» Віктор Громовий.
Експерт наводить як приклад школу в Сартані – селищі міського типу в Донецькій області.
- Фото минулого року у День прапора – все під українськими прапорами, у вишиванках. Фото цього року 9 травня – вчителі бадьоро махають російськими прапорцями. Це обурює та шокує. Але, по-перше, завжди знаходяться люди, яким байдуже, якій владі служити. І по-друге, також завжди є такі, які чинять прихований, але опір агресору, - продовжує наш співрозмовник. - Ми не знаємо всіх ситуацій і не можемо впевнено сказати, як поведеться кожен з нас, опинившись під дулом автомата.
Віктор Громовий також зазначає, що не всі освітяни на окупованих територіях у рівному становищі. Допустимо, вчитель фізики. Закон Ома – він і у російських підручниках закон Ома.
– Якщо педагог не буде паралельно з фізикою чи математикою проводити агітацію на користь росіян, він просто виконає свою роботу. Але я не можу уявити, як вчитель історії, який учора викладав дітям шлях розвитку держави Україна, розповідатиме їм про «роль і велич російського миру». Тут нема загального рецепту. І я проти універсального бачення його із міністерського кабінету, - вважає експерт.
На його думку, слова Верещук про те, що на підконтрольних територіях знайдуть роботу для всіх вчителів, що виїхали, мають бути підкріплені справою. І має розвиватися система дистанційного навчання з окупованих територій для сімей, які бажають продовжувати навчатись за українською програмою.
- Таке навчання проходить і зараз, але періодично виникають проблеми з оплатою праці вчителів, що евакуювалися. Наприклад, вчителька гімназії з окупованої Каховки викладає дистанційно із Хмельницької області. У Каховці змінилася адміністрація, її там звільняють – і?.. Насамперед треба відпрацювати такі технічні моменти. Це нескладно, - робить висновок Віктор Громовий.
– Щоб реалізувати те, про що каже Ірина Верещук, потрібна соціально-економічна база. Потрібно виділити житло, потрібна хоча б тимчасова робота, щоб люди знали, куди вони виїжджають і на що житимуть. Поки існує соціально-економічна загроза, люди залишатимуться у своїх будинках. І виникатимуть протиріччя, – зазначає директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки адвокат Павло Лисянський.
Юрист звертає увагу, що зараз окупанти перереєструють за своїми правилами усі державні та комунальні підприємства.
– За міжнародним законодавством, за окуповану територію несе відповідальність окупант. І за транспорт, і за освіту, і медицину. А згідно із законом про колаборацію, який був прийнятий Радою у березні цього року, всі, хто працюють на окупаційну адміністрацію, формально вважаються колаборантами, – пояснює адвокат.
Тобто не те що вчитель чи лікар, а навіть слюсар, який лагодить труби в адміністративній будівлі, може вважатися посібником ворога.
- Звичайно, це не означає, що лікаря комунальної клініки, коли він опиниться на контрольованій території, притягатимуть до кримінальної відповідальності. Навіть якщо йому висунуть підозру, то я, як адвокат, доведу, що тут немає складу злочину, - стверджує Павло Лисянський.
Чи можуть бути звинувачені у колаборації пенсіонери та інваліди, до яких не доходять українські гроші і які змушені оформляти відносини з окупантами для отримання від них допомоги, юрист не зміг сказати.
- Не було ще жодної кримінальної справи за фактом отримання російської допомоги. Але можу сказати, що колаборантами точно не рахуватимуться люди, які працюють на приватного підприємця. Вони не повинні знати, з ким він оформив стосунки, - наголосив експерт.
Закон законом, але не менш важливою є моральна сторона питання.
- Колаборантами треба рахувати людей, які давали присягу Україні, а зараз погодилися працювати на окупаційну владу. Це поліцейські, держслужбовці, – вважає журналіст Сергій Гармаш, який представляє інтереси Донбасу у ТГК. – Не можуть бути зрадниками працівники комунальної сфери, бо вони забезпечують життєдіяльність міста, рятувальники, бо вони відповідають за безпеку.
Щодо вчителів, навколо яких розгорілася суперечка, з морального погляду, вважає Сергій Гармаш, їм доведеться робити вибір.
- Або брехати та калічити дітей, або відмовлятися працювати за вказівкою ворога. Вибір важкий, потрібна робота. Але давайте подивимося з іншого ракурсу. Ми працюємо заради грошей. Гроші можна просто вкрасти. Але ми цього не робимо, бо є моральні межі, - міркує Гармаш.
Водночас Сергій Гармаш упевнений, що повально загрожувати вчителям «завершенням кар'єри» не можна:
– Ми знаємо, що у Другу світову в окупації працювали школи, театри, підприємства. Навіть Сталін не садив усіх та не звільняв. Коли повернулася радянська влада, рішення, кого звільняти, дали на відкуп педагогічним колективам. І ті судили, як поводився той чи інший педагог в окупації.
Усі експерти сходяться на одній думці: у кожному разі має бути індивідуальний підхід, індивідуальна оцінка.
- Вважати колаборантами треба тих, хто знижував нашу боєздатність, а не простих громадян, котрі змушені виживати. У мене дружина приїхала з Авдіївки. Два тижні бігала по Києву, шукала роботу. Вона – медик. Усі кажуть, що медиків не вистачає, а ніде не беруть. Насилу я відправив її до Німеччини. Там не краще, хоче повернутися, але я не дозволяю, тут їй нема де влаштуватися, - каже правозахисник Олександр Кудінов, який пережив у 2014 році полон у «ДНР». - У мене зараз у Кривому Розі сімейна пара. Вона також медик, інвалід 3-ї групи, він – ветеран АТО, інвалід 3-ї групи. Працювати можуть, хочуть знайти справу, а все скрізь зайняте. Нема куди переїжджати.
Хтось обурився, що в Маріупольському порту наші докери вантажать вкрадений росіянами метал. Так без них знайдеться комусь завантажити. Хто там зараз керує, все одно це зробить. А якщо маріупольчанин пішов заробити шматок хліба, то, можливо, він разом з тим щось дізнається і передасть нам відомості. Або айтішник, який влаштувався працювати до окупанта, дістане цінну інформацію. Колаборантом може бути лише відповідальна службова особа. Найгірше, коли на всіх, хто залишився у заручниках, починають вішати ярлики.