Друг загиблого волонтера: Хочемо, щоб Антону надали статус громадянина України посмертно
16 травня дорогою із Херсона російським снайпером було застрелено 47-річного волонтера та бізнесмена Антона Кушніра. Людину, яка допомогла вибратися з окупованого міста принаймні 120 жителям.
Не захотів покидати рідне місто
Антон народився у Хабаровському краї в Росії. Там же із червоним дипломом закінчив військовий інститут прикордонних військ. А 23 роки тому він переїхав до України. Його домівкою стала спочатку Нова Каховка, потім Херсон. Тут він зустрів свою майбутню дружину, одружився, народили чотирьох дітей.
Здавалося, проживши стільки років у нашій країні, можна було вже оформити українське громадянство. Антон подав документи, але аж до своєї трагічної загибелі проходив із паспортом РФ.
- Останні п'ять, а то й усі десять років його документи перебували на розгляді у різних службах. Антон принципово не хотів давати хабарі, щоби стати громадянином України. Тому його питання так довго вирішувалося, – розповідає «КП в Україні» близький друг загиблого Андрій (ім’я змінено за проханням з точки зору безпеки).
– Тепер ми з друзями думаємо, як надати Антону статус громадянина України посмертно, хоча б статус почесного громадянина Херсона. Готуватимемо клопотання до Офісу президента чи ще кудись.
У мирний час, крім рекламного та автомобільного бізнесів, Антон інвестував гроші в розробки енергоефективних обігріваючих приладів. Разом зі ще одним херсонцем вони створили панелі, які віддавали набагато більше тепла, ніж споживали електричної енергії.
В останні кілька років Антон багато часу приділяв розвитку суспільства та своєї рідної Херсонщини. Разом з відомими туристичними гідами Херсонщини братами Білецькими Антон створив унікальний проєкт для мандрівок по Херсонській області: хлопці залучали багатьох мешканців Херсона до знайомства з рідною землею.
- Антон дуже любив Херсон, він часто казав: «Друже, навіщо нам кудись їхати, тут же є все: 2 моря, найбільша в Європі пустеля, найкрутіша ріка та її дельта, унікальні Дніпровські плавні, степи, кручі, маяки… - це рай!», - пригадує друг Антона Кушніра.
У травні 2021-го Антон та майже всі його компанії стали партнерами першого молодіжного мотиваційно-освітнього проєкту POWERDAYforum, а сам Кушнір став спікером проєкту та готувався до нетворкінгових зустрічей з молоддю Херсонщини.
- Основною ідеєю проєкту, в яку свято вірив Антон, була ідея ефективної взаємодії суспільства. Ми з ним часто про це говорили: людей у світі стало вже так багато, що вони можуть або протидіяти, або взаємодіяти, і саме в ефективності взаємодії людей між собою лежить секрет будь-якого досягнення… Будь то подолання проблеми глобального потепління чи колонізація Марсу, - продовжує друг загиблого волонтера.
У загиблого волонтера залишилось четверо дітей. Фото: Архів Антона Кушніра
Шукав нові шляхи евакуації
Напередодні війни, 23 лютого, Антон поїхав до Києва, щоб лягти на операцію. Але вже вранці 24-го мчав машиною назад у Херсон до сім'ї. Коли наступного дня постало питання про евакуацію з міста, бізнесмен вивіз дітей у безпечне місце, сам і дружина залишились допомагати містянам.
- За цей час Антон десятки разів перетинав лінію фронту, вивозив у машині із міста херсонців. Він багато разів міг залишитися на підконтрольній ЗСУ території. Міг навіть покинути Україну, адже мав російський паспорт, його пропустили б через кордон. Але він казав, що не покине Херсон, свій будинок, поки може приносити користь. Антон – російський громадянин, та ціною власного життя рятував людей від «руського міра» – згадує наш співрозмовник.
Коли вперше перетинав російський блокпост, Антону довелось, незважаючи на паспорт РФ, роздягатися догола. Але це його не зломило і не принизило. Він щоразу перетинав лінію розмежування, а потім ділився набутим досвідом з іншими волонтерами. Розповідав, як проходити блокпости, щоб не виникало зайвих запитань та затримок. А ще, ризикуючи життям, їздив навколишніми дорогами між Херсоном та Миколаєвом у пошуках безпечних евакуаційних маршрутів.
- Перша дорога, що була ним відкрита, – Станіславів - Олександрівка. По ній наші волонтери почали возити ліки та гуманітарку до Херсона. Потім там почалися обстріли, стало небезпечно, і Антон знайшов тиху дорогу через Снігурівку. Стали їздити по ній, доки там не почалися бої, - продовжує наш співрозмовник. - І він з нашим другом Віктором (ім’я також змінено в інтересах безпеки) знайшов напрямок на Давидів Брід. Ризикуючи життям, він відкривав нові шляхи, а ми створювали інтерактивні карти і поширювали їх серед населення Херсона, щоб люди знали, яким маршрутом можна проїхати. І це не звичайні дороги – а маршрути через путівці, поля, посадки.
Це була дуже важлива і небезпечна праця. На блокпостах Антон з'ясовував, чи безпечно можна проїхати далі, чи ведуться попереду бої. Якщо його пропускали, то далі вже на свій страх і ризик: ліворуч, праворуч, уперед.
В один із таких розвідувальних рейсів до села Музиківка Антона знайшла куля рашистського снайпера. Напередодні у волонтерських колах промайнула інформація, що два дні тому цією дорогою виїжджали люди. На жаль, шлях виявився небезпечним.
