Батько художниці Ніки Кожушко: Свій останній малюнок вона відправила Жадану за годину до загибелі
Про талановитих художників, поетів чи письменників публіка часом дізнається вже після їхньої смерті. Серед творців навіть існує така фраза: «Щоб стати відомим, треба померти». Так сталося і з талановитою художницею з Харкова Веронікою Кожушко. Її добре знали у рідному місті, але мало де про неї чули в Україні.
Зараз засновується премія імені Ніки, в Україні та у світі проводять вечори її пам'яті та виставки, їй присуджуються нагороди, які вона не встигла отримати за життя. З її малюнками друкує мерч Сергій Жадан, вони з'являються у кафе, у артцентрах під її роботи віддають цілі зали. Про неї пишуть пісні, знімають відео. Ніка вважала, що важливо говорити про загиблу від рук Росії талановиту молодь – адже вона вже не може сказати за себе. Ніка загинула за два дні після цих слів, сказаних нею на камеру. Тепер за Ніку також мають говорити інші.
Останній малюнок відправила кумиру
Ніка Кожушко – 18-річна художниця-самоучка, яка встигла провести за життя лише одну виставку, притому сама розчистила під неї покинуту будівлю.
Кімната Ніки Кожушко у звичайній харківській багатоповерхівці виглядає так само, як в останній день її життя. На столі – остання робота, намальована афіша для вистави "Буря" творчого об'єднання "Хімера". Її Ніка встигла зробити лише олівцем – попереду чекала обробка на комп'ютері.
Бракує лише одного – букета вже засохлих червоних троянд, подарованих її кумиром Сергієм Жаданом на першій та останній виставці її робіт. Вони дружили, незважаючи на різницю статусів та віку. Мабуть, зближав талант.
Ігор Кожушко робить усе, аби у суспільстві залишилася пам'ять про доньку. Фото: Особистий архів Ігоря Кожушка
Батько Вероніки, Ігор Кожушко, згадує у розмові з кореспондентом Коротко про, як вони познайомилися. Ще зовсім юна школярка Ніка, яка прийшла на концерт, не посоромилася побігти до гримерки до кумира – хотіла, щоб він поставив автограф на її малюнку. Коротке спілкування переросло у дружбу.
Під час війни, щоби дорожче продати свої малюнки – так вона сподівалася більше виручити для армії, Ніка не раз просила Жадана їх підписати.
- Якось я підвозив Ніку до його будинку, вона хотіла підписати малюнок, - згадує Ігор Кожушко – Сергій якраз теж повертався додому. Чекав на неї 10 хвилин, 20, пів години... Виявилося, вони вже в квартирі за розмовами п'ють чай.
Свій останній чорно-білий малюнок олівцем, із фігурою жінки, Ніка також відправила кумиру. До її загибелі залишалася година.
Останній свій малюнок дівчина відправила Сергію Жадану за годину до загибелі. Фото: ФБ Сергія Жадана
Що вона писала вірші, довідалися вже після її загибелі
Чотири сотні оригіналів малюнків Ніки зберігаються у папках у квартирі її батьків. Тато покрив їх лаком для кращого збереження – за порадою художників. Їхні копії продаються на виставках у Канаді, їх розглядають у сонячній Іспанії та далекій Ісландії, де під експозиції Ніки безкоштовно виділяються престижні зали. До кінця березня співвітчизники можуть подивитися їх у Pinchuk Art Centre у Києві.
Книгу віршів Нікі «збирав» той самий Сергій Жадан. Фото: folio.com.ua
Це виставка лауреатів мистецького конкурсу 2025 року, на якому Ніку відзначили спеціальною нагородою – вже посмертно. Ніхто не знав, що Вероніка за кілька днів до загибелі відправила свої роботи.
У лютому вийшла збірка творів Вероніки Кожушко – «Час починати танго». Про те, що образи рвуться з її свідомості на папір не тільки у вигляді малюнків, а й рим, не підозрював ніхто.
– До загибелі Ніки ми нічого не знали про цей бік її творчості, – розповідає Коротко про Ігор Кожушко. - Дізнався від її подруги - вони по телефону їх читали одна одній. І знайшов їх у її гаджеті. Коли Сергій Жадан побачив той обсяг віршів та прози, які я йому надіслав, він запропонував: "Давайте випустимо її книгу". Він також не знав, що Ніка писала.
Відомий у Харкові художник Гамлет Зіньківський, також друг Ніки, взяв на себе підбір ілюстрацій для видання. Передмову писав Жадан, післямову – Зіньківський.
Незважаючи на різницю у віці, з Сергієм Жаданом вони по-справжньому товаришували. Фото: Особистий архів Ігоря Кожушка
Малюнок для Брайана Мея
Вероніка, незважаючи на відкритість та комунікабельність, у найпотаємнішому була потайливою людиною. Або, скоріше, тією, що сумнівається. Ніхто не знав, що на початку війни, у 15 років, вона відправила свій малюнок на конкурс, який проводив гітарист Queen Брайан Мей. Він шукав ілюстрації для брошури свого нового диска. І він вибрав малюнок Ніки. На ньому Брайан Мей стоїть на березі річки.
- Після цього я зрозумів - моя дочка чогось варта, - згадує батько загиблої художниці. - Вона самоучка. Ніде цьому не вчилася. У сім'ї у нас ні поетів, ні митців немає.
У майбутньому Ніка хотіла здобути художню освіту. Вирішили: після закінчення університету радіоелектроніки, де вона навчалася на факультеті мультимедіа, піде вчитися на художника.
Так у одному зі своїх малюнків Ніка показала себе. Фото: особистий архів Ігоря Кожушка
Відмовилася їхати з рідного Харкова
День її загибелі (30 серпня) назавжди залишиться у пам'яті батька. Звичайна п'ятниця, з понеділка у Ніки – заняття в університеті. Другий курс. У найближчих планах – зйомки в одному відеопроєкті, робота в літературному музеї – тут Ніка знімала всі заходи, треба закінчити афішу вистави для друзів… Та ще багато чого. Тривоги у Харкові, як завжди, були, у душі – ні.
Приблизно о третій годині дня Ігор Кожушко випадково зіткнувся на вулиці з дочкою, що поспішала до кав'ярні в центрі міста. Обнялися, розбіглися – попрощалися до вечора. За пів години завила сирена. На місто знову почали падати авіабомби. Одна з них убила Ніку, яка на той час опинилася в популярному сквері на бульварі Юр'єва, досить далеко від тієї кав'ярні, де мала бути. Це був один із перших ударів по цьому району. Звичайний "спальник" – він став «тусівним» тому, що туди раніше не прилітало.
Її намагалися врятувати та навіть встигли довезти до лікарні – але вже у стані клінічної смерті. На сусідній лавці тоді загинула і 14-річна дівчинка, яка втекла від війни з Куп'янська. Загалом того дня у Харкові загинуло шестеро.
- Вероніка не мала там бути, - батькові загиблої художниці, його єдиної дитини, важко стримувати сльози, згадуючи дочку.
Це могла бути не тільки кав'ярня за п'ять зупинок від її місця загибелі. Це міг бути Львів чи Ужгород, Польща чи Естонія, чи будь-яка інша точка на Землі. На початку війни батьки наполягали: треба їхати. Незважаючи на зібрані ними валізи і заправлену для довгого шляху машину, Ніка навідріз відмовилася залишати Харків – місто, яке, за її словами, виростило і виховало її.
Пам'ять ще буває такою – іменні снаряди, адресовані ворогові. Фото: nikageneration.com.ua
Премію імені Ніки вручать у день її народження
В останній місяць літа 2024 року чеські кореспонденти запропонували Вероніці Кожушко зіграти роль самої себе у їхньому фільмі. У ньому вони планували розповісти, як українська молодь фіксує на камери військові хроніки. Вероніка б знімала те, що відбувається навколо, а чехи – її. Для цього спочатку потрібно розповісти про себе в ролику-презентації. Його Ніка записала 28 серпня.
- Ми маємо робити все, щоб про нас знали, чули про нашу культуру. У нас незліченна кількість голосів, частина з яких, на жаль, більше не говоритимуть, – зазначала у ролику Вероніка Кожушко. Хто знав, що через два дні її голос теж замовкне назавжди...
Як розповідає батько Ніки, фільм має вийти влітку. Проєкт чехи назвали "Генерація Ніка". У ньому також буде використано її вірші.
Так, «Генерація Ніка», назвали і премію, яку вручатимуть наприкінці весни, у день народження Вероніки – 19 травня, переможцям художнього та літературного конкурсів. Церемонія відбудеться у Оперному театрі у Харкові. Відзначатиме найкращих літераторів Сергій Жадан.
- Я вже не хлопчик, і я розумію, що сьогодні про Ніку пам'ятають, але мине рік, два – і її ім'я забудуть, - зазначає Ігор Кожушко. - І я запитав директора літмузею: "Що можна зробити, щоб про Ніку пам'ятали?" Вона запропонувала зробити премію. Тоді раз на рік ім'я Ніки точно згадуватимуть.
Гроші для проведення премії та інших заходів пам'яті Вероніки Кожушко збирає відкритий батьками фонд «Ніка генерація». Сюди ж йдуть гроші від проданих її малюнків за кордоном.
- Ніка - єдина наша дитина, і від цього нам у тисячу разів важче, - на видиху вимовляє батько, який поки що так і не сприйняв її загибель. – Головне, що можу сказати – ми з дружиною виховали хорошу дочку.
Про популярність за життя Ніка не мріяла. Та й не замислювалася навіть - їй тільки виповнилося 18, майже дитина. Попереду – безліч планів.
- Просто казала: «Я хочу чогось досягти в житті», - зазначає тато художниці. – У 17 років із нею стався перелом на тлі війни. Нікого із друзів чи її подруг у місті не залишилося. І тоді вона почала активно малювати.
У той же період її малюнки вже назавжди одяглися в темні фарби.
Присвячену пам'яті Нікт Кожушко серію годинників вручать лауреатам премії її імені 19 травня - у день народження художниці. Фото: nikageneration.com.ua
Пам'ятник – рука художниці з олівцем
З кімнати Ніки Кожушко вже давно зник той сухий букет червоних троянд, подарований Сергієм Жаданом. Все інше залишилося, як було 30 серпня 2024 року. Лежить і остання робота – афіша на столі. Картинка з оголеною жінкою в темних тонах, відправлена за годину до загибелі кумирові та другу, залишилася в блокноті. Єдине – тут більше нема Ніки. Двері сюди майже завжди зачинені.
- Я не можу навіть заходити в кімнату Ніки, - стримувати сльози, що рвуться назовні, татові стає все важче. - Тут усе рідне, від кожного малюнку на стіні до предметів на столі... Все дихає нею.
Могилу Вероніки Кожушко на центральній алеї 13-го цвинтаря у Харкові вінчає дерев'яний хрест та її фотографія. Над пам'ятником, який тут має з'явитися, працює художник та скульптор Олег Калашник – поки що над ескізом.
- Ми не хочемо жодних пам'ятників на повний зріст чи бюстів. Нам дуже сподобався задум Олега – рука Ніки з олівцем, – ділиться батько художниці Ігор Кожушко. – Наразі Олег думає, що можна зробити.
Остання робота - афіша для вистави "Буря" творчого об'єднання "Хімера" - так і залишилася на столі в кімнаті Ніки. Фото: Особистий архів Ігоря Кожушка
