Журналіст-розслідувач про феномен Ле Пен: Багато хто тут каже, що Франція стала служницею Німеччини
Чи варто українцям боятися перемоги Марін Ле Пен у другому турі президентських виборів? Безумовно, що так, вважає американський журналіст-розслідувач Марк Лі Хантер, який з 1982 року живе у Франції.
Він пояснив «КП в Україні», чому французи голосують за ультраправих, розповів, що обіцяє партія Ле Пен, як Марін ставиться до війни в Україні та для чого їй потрібен Путін.
Репутацію Макрона підірвали олігархи та «Жовті жилети»
- Марку, як ви вважаєте, чому ультраправі сьогодні такі популярні в Європі? Чому французи піддаються риториці Марін Ле Пен?
Марк Лі Хантер. Фото: facebook.com/mark.l.hunter.5
- Ультраправі виступають проти культурних та політичних змін, які розпочалися ще у 60-х роках минулого століття (з цього часу європейські країни стали проводити більш відкриту політику, орієнтовану на інтеграцію та мультикультуралізм. – Прим. ред.). Ці суперечності досі нікуди не поділися.
Ще одна проблема корениться у зростанні соціальної нерівності. Знижується рівень життя, помітно зростають ціни на житло та комунальні послуги. А в цей час багаті стають ще багатшими.
Крім того, забруднення навколишнього середовища, злочинність та перенаселеність створюють відчуття, що світ рухається не туди. Ми це бачили і у 1990-х роках.
Зрештою, питання іммігрантів. Незважаючи на те що мігранти в Європі складають меншість, вони занадто помітні. І це лякає корінних французів. Жодна європейська країна не змогла їх успішно інтегрувати, якщо успіх означає рівні права та процвітання.
Провідні політики не спромоглися вирішити ці проблеми. При цьому ультраправі кажуть, що знають, як це зробити. А оскільки вони ще не прийшли до влади, багатьом здається, що вони можуть принести реальні зміни. Розчарований соціалістичний активіст ще у 1990-х сказав мені: «Жан-Марі Ле Пен (батько Марін) — єдиний, хто каже: «Я можу це вирішити». Нас це вбиває".
Останніми роками Марін доклала великих зусиль, щоб, з одного боку, здаватися менш радикальною, а з іншого – зробити свою партію професійнішою. Ви не уявляєте, наскільки непрофесійним був рух її батька.
Також слід зазначити, що провідні ЗМІ виконали мало роботи, щоб досконало розібратися у цьому русі.
- Які основні гасла кампанії Ле Пен?
- Ключовими темами Марін є підвищення пенсій та заробітної плати для найбідніших верств населення, надання державної допомоги французам, ускладнення отримання громадянства та боротьба з нелегальною міграцією.
- У чому її відмінність від Макрона?
- Макрон майже нічого не зробив, щоб допомогти найбіднішим жителям Франції. Йому ставлять у провину те, що він представляє інтереси олігархів, яких не турбують проблеми більшості французів.
Крім того, репутацію Макрона сильно підірвала його реакція на рух «Жовті жилети» (народний протест проти бідності). Замість того щоб прислухатися до протестувальників, Макрон використав поліцію для їхнього жорсткого придушення. У результаті десятки людей втратили зір, кілька людей залишилися без рук, багатьох побили. Серед вкрай правих є жорстокі люди, але вони не були замішані в масштабних вуличних боях з 1930-х років.
Макрона ненавидять, а Марін бояться
- Невже французам погано живеться у ЄС? Їм не подобаються відкриті кордони та мігранти?
- Декому не подобається Євросоюз. Багато моїх друзів кажуть, що Франція стала служницею Німеччини, нібито країна «принесена в жертву на вівтар Європи». Безсумнівно, ЄС створив багато переваг для людей середнього класу, які можуть подорожувати, інвестувати та працювати там, де їм заманеться. Також деякі робітники залишилися у виграші. Особливо кваліфіковані робітники зі Східної Європи. Вони мають попит у більш багатому Заході і конкурують із місцевими за робочі місця. Я особисто все це бачив.
Проте, на мою думку, ворожість щодо ЄС, як це було у випадку Великої Британії з Брекситом, багато в чому ірраціональна. Люди відчувають, що втрачають контроль над своїм життям, і звинувачують у цьому Європу. Звинувачення Євросоюзу також є одним із улюблених виправдань французьких політиків, яким для реформування країни не вистачає ані ідей, ані енергії.
- І що буде далі?
- Якщо переможе Макрон, напевно, почнуться масові протести. Те саме станеться, якщо переможе Ле Пен. Макрона ненавидять, а Марін бояться.
- Чи має вона шанс перемогти у другому турі?
- Так. Особливо якщо явка виборців буде низькою. Вкрай праві виборці з більшою ймовірністю прийдуть на вибори, ніж ліві та центристи. У лівих у другому турі немає свого кандидата, і вони зневажають Макрона.
- Уже багато років журналісти розповідають про дружбу Ле Пен із Путіним. Це відповідає дійсності?
- Так. Вона, безперечно, пишається цим. Ле Пен використала Путіна для збільшення своєї дипломатичної ваги. Але після вторгнення Росії до України Марін довелося відмовитись від рекламних матеріалів для своєї кампанії, на яких вона була разом із Путіним.
Її відносини з Росією будуються на матеріальній вигоді. «Національне об'єднання», партія Марін, хронічно у боргах. У 2014 році її партія запозичила 9 млн євро у маловідомому російському банку, який збанкрутував, а борг партії перейшов до нових власників. Серед них – колишні високопоставлені силовики із РФ.
- Яка позиція Марін щодо війни в Україні?
- Вона закликала до припинення конфлікту шляхом переговорів, після чого НАТО та Росія мають сформувати стратегічне партнерство. Водночас вона обіцяла, що виведе Францію із об'єднаної командної структури НАТО, але не з самої організації. По всіх цих пунктах її позиція відповідає стратегічним цілям Росії. Якщо Марін переможе, вплив Путіна стане сильнішим.
Журналіст-розслідувач Марк Лі Хантер народився США, з 1982 року живе у Франції.
У 2003 році став одним із засновників «Глобальної мережі журналістів-розслідувачів» (Global Investigative Journalism Network).
Є автором багатьох книг. У тому числі про ультраправі у Франції (Un Americain au Front: Enquête au sein du Front National). Його докторська дисертація Le Journalisme d'Investigation en France et aux Etats-Unis присвячена французьким та американським методам журналістських розслідувань. Його керівництво для журналістів-розслідувачів Story-Based Inquiry у 2009 році опублікувало ЮНЕСКО.
