Маленькі радості великої війни
Війна Росії, яку проти України розв'язав Путін і повністю підтримують засліплені пропагандою росіяни, увійде до світової історії, як найжорстокіша і найнелюдяніша. " Друга армія світу " продемонструвала, що не вміє воювати, як цього вимагають закони війни. Росія та росіяни вміють лише влаштовувати геноцид – доказом тому події у передмісті Києва, спопеління Маріуполя, спроби стерти з лиця Землі Харків….
Але навіть у найбільшій та жахливій війні є місця для маленьких радощів, переродження цінностей і навіть реалізації дитячої мрії.
Особисто я почала радіти тим речам, про цінність яких раніше не замислювалася. Почнемо із матеріального.
Ще 22 лютого я вивчала автомобільні сайти, прицінювалася до авто – дуже хотіла оновити свою «конячку», калькулювала скільки, як і на чому зможу заощадити і де додатково підзаробити, щоб здійснити своє бажання. А вже 25 лютого ближче до обіду я стрибала від радості, бо…. знайшла у спальні на дачі двоє трусів, які син забув, коли гостював на зимових канікулах у бабусі. Я знайшла труси, а тішилася, наче купила новий автомобіль. А вся справа в тому, що, коли довелося швидко евакуюватися з Києва, у нашій тривожній валізці чомусь не виявилося спідньої білизни для сина. А купити її в нашому селі нема де.
У довоєнний час ми витратили дуже багато грошей і часу (більше року) на заняття доньки з логопедом. Були проблеми із промовою. Дитина лінувалася/не хотіла/не могла нормально виговоритися… Четвертий день війни. Моя донька несподівано, стоячи зі мною в черзі в сільську крамницю, розповіла всім, хто цікавиться, чому їй довелося виїхати з Києва, хто такий Путін і чому він небезпечний... Її нарешті прорвало! І ви собі не можете уявити мою суміш почуттів на той момент: радості - дитина заговорила (!), і сорому - мила маленька дівчинка каже "курсом російського корабля". Наступні два тижні ми витратили багато сил на те, щоб очистити промову дочки від відвертих матів, замінивши їх на м'якіші лайки.
Напевно, кожен чув фразу, що треба мріяти правильно? Днями я піймала себе на думці, що одне моє дитяче бажання збулося (хоча й зовсім не за таких обставин, як би мені цього хотілося)! У першому класі мені хотілося бути директором котячої ферми, мати хоча б 21 одного пушистика. Не знаю, чому саме 21, але саме ця цифра засіла у голові. І ось на календарі 18 березня, і я усвідомлюю, що ми із сином підгодовуємо саме 21 кота: а все почалося з того, що десь на другий-третій день війни ми вирішили налити молока трьом сусідським котам, чиї господарі евакуювалися до Литви. Напевно, коти теж мають «сарафанне радіо», оскільки щодня до нашого двору почали приходити все нові вусаті-смугасті. А вчора до нас прибилося ще й цуценя. Собака – мрія доньки із сином, яку ми з чоловіком все ніяк не наважувалися реалізувати у мирний час.
Чоловік... Ще ніколи дзвінки та смс від чоловіка не були настільки цінними, як зараз. Якщо дзвонить чоловік чи телефон видає «пилинь», повідомляючи, що надійшло довгоочікуване смс від нього – Земля припиняє обертатися. Немає нічого важливішого, ніж почути з іншого кінця телефону "У мене все ок". Навіть такі короткі розмови – на вагу золота.
У мирний час я періодично вчила маму правильно (позитивніше) мислити: «Якщо не можеш вирішити проблему, зміни ставлення до неї». І спрацювало певною мірою. У воєнний час мама не тільки сама не падає духом, а й налаштовує всіх родичів, друзів та знайомих, що війна ось-ось закінчиться: «Великдень уже буде мирним. 100% вам говорю». І знаєте, вона настільки це переконливо каже, що люди їй вірять, підбадьорюються, а на обличчях з'являється посмішка. А позитивний настрій, бойовий дух – це маленький пазл великої перемоги. Нашої перемоги. Мирне небо над Україною.
