А робота дипломатів у нинішніх реаліях відбувається у дуже напружених умовах. Світова геополітика змінюється так швидко, що дипломатам потрібно бути готовими оперативно реагувати на ці зміни. Крім того, дипломатія – це мистецтво, від якого залежить доля цілих країн. Про те, як українська дипломатія показує себе в цих складних умовах, «КП в Україні» попросила розповісти Надзвичайного і Повноважного посла, експредставника України в ЄС та Раді ООН з прав людини Володимира Андрійовича Василенка.
- Володимире Андрійовичу, днями українське посольство в США перемогло у конкурсі імбирного печива, організованому Держдепом. Це швидше жартівливий захід, але... А які ще є успіхи в української дипломатії? Наскільки ефективна вона на міжнародній арені?
- До позитивних моментів можна зарахувати той факт, що Україні вдалося зберегти свою суб'єктність на міжнародній арені. Без неї самої та за її спиною питання, пов'язані з українськими інтересами, не вирішуються. Україна продовжує залишатись суб'єктом міжнародного права. А те, що зараз кажуть, ніби Україна втратила свою самостійність на міжнародній арені, це російська дезінформація. Крім цього, вона зберігає стабільну співпрацю зі США та іншими нашими партнерами на міжнародній арені. Це Великобританія, Туреччина та інші країни.
- А що б ви віднесли до невдач наших дипломатів у світі?
- Потрібно визнати, що якість нашої міжнародної дипломатії знизилася. Про що свідчать численні проблеми у переговорному процесі щодо того ж Донбасу, НАТО та інших напрямів. Це можна пояснити тим, що нинішнє керівництво країни не має чіткої та обґрунтованої концепції зовнішньої політики. Все вирішується, виходячи з поточного моменту.
Немає офіційної позиції країни щодо подолання наслідків агресії. Йдеться про підготовку консолідованої претензії до Росії - як від країни, яка постраждала від агресії. Не пред'явлено Росії рахунок про збитки від її дій. Потрібно ж підрахувати, яку шкоду вона завдала Україні. Крім цього, у нас відсутня осудна санкційна політика щодо Москви.
- Чому Мінські угоди зайшли в глухий кут?
– Це не вина нашої дипломатії. США та всі наші західні союзники дотримуються тієї точки зору, що Мінськ – це безальтернативний спосіб урегулювання кризи на Донбасі. Але Мінські угоди не працюють, тому що цього не хоче Москва. Війну, вогонь можна припинити за дві години. Але для цього потрібне бажання, якого немає у Кремля.
- Але «Північний потік – 2» програли все-таки наші дипломати?
- Так, нашій дипломатії треба було бути активнішою у цьому напрямку. Працювати, переконувати наших європейських та американських партнерів. Їм потрібно було активніше і наполегливіше роз'яснювати позицію наших національних інтересів. Не змогли. Занадто сподівалися, що за нас США все вирішать. Але головний противник цього проекту – Дональд Трамп та республіканці – програли вибори, а Джо Байден відмовився підтримувати санкції проти цього проекту.
- У США дали зрозуміти, що Україна не вступить до НАТО протягом найближчих 10 років. Що ми недопрацювали?
- По-перше, це була не офіційна заява, а повідомлення у ЗМІ з посиланням на якесь джерело. Крім того, американський Держдеп не веде полеміку зі ЗМІ. Питання про членство України в НАТО не зняте і залишається на порядку денному у діалозі з нашими західними партнерами. Просто нам не потрібно зациклюватися на датах, а постійно та цілеспрямовано працювати у цьому напрямі з нашими партнерами. Переконувати їх у тому, що Україна є не лише країною, яка шукає у своїх партнерів безпеку та захист, а й сама є важливим компонентом політики євроатлантичної безпеки.
Нашим дипломатам потрібно знаходити аргументацію у цьому питанні для наших партнерів. Не казати, що Захід нам щось зобов'язаний, а що ми самі можемо щось дати для політики безпеки.
– Німеччина блокує надання Україні зброї. Що робити, щоб цей процес активізувався?
- Наше МЗС уже поставило це питання, і тепер потрібно вимагати від Берліна припинити цю практику. У жодному разі не можна вдавати, що нічого не відбувається. Потрібно залучати до цього наших партнерів із НАТО з інших країн. І апелювати до того, що США, Канада, Туреччина дають нам летальне озброєння, а чомусь Німеччина – ні.