• Головна
• Політика

Фото: facebook.com/omelchenko.kyiv

Прості кияни, які бачили Олександра Омельченка лише по телевізору, називали його Сан Саничем. Тому що це легко лягало на мову і звучало по-родинному. Журналісти, які пишуть на столичні теми, любили говорити Омеля. Без іронії, швидше по-панібратськи, щоб показати себе наближеними або трохи наближеними до мера.

Не лукавитимемо – великої всенародної любові до Олександра Омельченка не було. Та й не могло бути як до будь-якого представника влади. Але були симпатії, а це дорожче. Наразі, коли він зовсім пішов від нас, з'явився смуток. І про людину, яка залишила свій слід в історії Києва, і про Київ тих часів, коли будувалися не лише висотки та офісні центри. А на Хрещатику цвіло багато каштанів.

Козак Мамай та глобус на Майдані

Старожили Києва ностальгічно згадують затишний зелений скверик із чавунним фонтанчиком на місці нинішнього Майдану. На початку 80-х тут викопали величезний котлован, з якого виросла так звана рулетка - фонтан Дружби народів. Комусь подобалося, комусь ні, але згодом звикли, навіть встигли полюбити.

Коли 2001 року розпочалася глобальна реконструкція Майдану, кияни завмерли в очікуванні: що готує нам Сан Санич? І були неабияк вражені перетворенням. "Це ж скільки всього різного понатикали!" – кричали прихильники гармонії та класицизму.

Натомість іноземні туристи та приїжджі з інших міст з цікавістю розглядали Лядські ворота, чавунного козака Мамая, глобус біля Головпошти та новий комплекс фонтанів. Більшість киян теж були задоволені тим, що з'явилося стільки нового та цікавого. Особливо підземний «Глобус», тричі розкритикований, але який притягує шопоголиків,  як магніт.

Спочивайте з миром, Сан Санич. Преображений вами Майдан пережив багато свят та дві революції. Ми його змогли полюбити.

А люди йдуть та беруть воду

На чолі Києва Олександр Омельченко стояв 10 років. Спочатку - як голова Київської міської адміністрації, потім двічі обирався мером, поєднуючи за новим законом про столицю державну та виборну посаду. Тепер і не згадати, скільки води спливло за ці роки. У житті кожної людини, причетної до столиці, відбулося багато змін. Хороших та поганих. Так і історія міста.

Ми пам'ятаємо, Сан Санич, як при вас змінювався не лише Майдан, а й увесь вигляд Києва. Як будувалися Успенський, Михайлівський собори, відновлювалася церква Богородиці Пирогощої. А ще був Південний вокзал, транспортні розв'язки, спортивні комплекси. Ми не підлещуємося - ми знаємо, що це не ваша одноосібна заслуга. Але Київ почав набувати вигляду європейської столиці, і це асоціюється з вашим ім'ям.

Ви самі знаєте, що вас називали будівельником і так запам'ятали. Нині просто навіть дивно, що в тому періоді разом із новими мікрорайонами будувалися школи та дитячі садки. А ще відкривалися одна за одною нові станції метро… Ось ви померли, а так і не розповіли, як це тоді виходило.

Наразі усі згадують, що ви стали ініціатором затії бурити по Києву артезіанські свердловини. Досі санлікарі, інженери та політики сперечаються, правильно це чи ні. Ну, сперечаються... А люди йдуть, цю воду беруть і готують їжу. Хоча з того часу винайдено багато новітніх технологій очищення.

Ось завтра, коли вас з нами вже немає, біля криниці в моєму кварталі скупчиться народ із пляшками. Тому що питна вода у магазині не по кишені. І навіть одна гривня за літр в автоматі - це теж дорого.

Спочивайте спокійно, Сан Санич. Ваші бювети ще послужать.

Не лаялися під бомонд

Ви не ображайтеся, що вас не обрали на третій термін 2006 року. Це навіть добре. Усі скандали, інтриги - у минулому. Якщо хтось згадає – вийде пшик на сірнику, що відволожився.

Зате про те, як ви любили дітей та онуків, тримали пасіку, не гребували випити чарку-другу і зізнавалися, що багато курите, - пам'ятатимуть. Тому що це прості людські слабкості, зрозумілі та близькі до різі в очах. Ви були багатою, розумною і прагматичною людиною. Але ніколи не лаялися під бомонд, не відстовбурчували пальчика і не дивилися згори. Тому й називали вас Сан Саничем – як сусіда, який живе через вулицю. Повірте, щиро.

А ще ви були відкриті для спілкування. Не боялися журналістів, не хитрували, не ховали думку за пихатою фразою. Бували у нас у гостях та запрошували до себе. Наразі ось згадуємо, про що говорили у розмовах із «КП" в Україні»:

Про бюджет Києва

- Києву треба повернути права та обов'язки столиці. Коли я очолював владу у Києві, 100% податку на доходи фізосіб йшло до бюджету міста. Я завжди відбивав спроби високопосадовців накласти лапу на міський бюджет. Потім, у 2010 році, внесли зміну до Закону «Про місто-герой Київ», якою скоротили надходження від цього податку спочатку до 60%, потім взагалі урізали до 40%. До державного бюджету безпідставно централізують 60% столичних фінансів. Назад у вигляді інвестицій в розвиток міста вони не повертаються.

Про життя у Києві

- Київ забезпечує багатотисячну армію чиновників та депутатів, утримує центральні офіси всіх українських фірм, представництва іноземних компаній та дипломатичні місії. І вартість життя у місті постійно зростає. При цьому пенсії та соціальна допомога така сама, як у провінції. Киянам потрібна додаткова муніципальна фінансова підтримка. Особливо пенсіонерам, людям із інвалідністю, малозабезпеченим, багатодітним сім'ям.

Про тарифи на газ…

- МВФ дав нам кредити та поставив умови: чому на газ європейські ринкові ціни, а ви у себе розраховуєте тарифи виходячи із занижених цін на газ? А відповідь має бути такою: тому що ми в Україні видобуваємо 18 мільярдів кубометрів власного газу і він нам обходиться у 5 разів дешевше, ніж той, який ми купуємо в Росії. Тож неправильно уряд повів себе. Потрібно було ухвалити рішення, щоб увесь газ, який видобувається на території України, пускати на потреби народу, на дитячі садки, школи. А для промисловості – хімічної, енергетики, машинобудування, трубопрокату – давати за ринковою ціною.

…і на ЖКГ

- Немає в жодній країні Європи, щоб всі за сукупністю комунальні послуги перевищували 18-22% від загального доходу сім'ї. Наприклад, сім'я соціально незахищена, у нас модно говорити – бідна. Вся комуналка має коштувати сім'ї 10-12%. А у нас треба віддати півзарплати чи всю пенсію лише за комуналку.

Про дисципліну депутатів

- Знаєте, як нам вдалося збудувати у Києві єдиний за роки незалежності Театр ляльок? Я щоранку до початку робочого дня приїжджав на будівництво, перевіряв усе. Потім почав приїжджати рідше і рідше, все працювало як годинник. Так само і в парламенті має бути. Не прийшов на засідання – усна догана, потім письмова, потім – до побачення.

Про події на Донбасі

- Військові дії на Донбасі - це жахливо для людей: для матері, для дівчини, яка чекає на свого коханого... Першочергове завдання - повернути мир у країну. Як? Тільки шляхом дипломатії, шляхом переговорів та компромісів. Адже професія дипломатів для того й з'явилася, щоб не стріляти. І ось у нас кажуть «треба повернути територію». А я вважаю, що за територію треба боротися, але спочатку - за людей.

Про свій спосіб життя та харчування

– Багато меду збираю – пригощаю друзів, знайомих, у дитячі садки відводжу, до інтернатів. Бджолине жало і отрута мене оздоровлюють. Здоров'я дорожче за золото і платину. Ну і, звісно ж, не без генетики.

Я все люблю. Але ось на сніданок - уже років двадцять - випиваю два сирі яйця, бутерброд і кава. А взагалі найбільше люблю голубці. Юшку люблю - на рибалку, буває, вибираюсь. Постійно купаюся та роблю зарядку, качаю прес та на руках підтягуюсь!