Григорій Соломанін: Після рейдерського захоплення вкрадена у мене птахофабрика фінансує політкар'єру Добкіна
Про те, що рейдерство є злочинним і ганебним явищем, що з ним пора кінчати, а організаторів - карати, кажуть при кожній владі. Але змінюються президенти, міністри, прокурори, а потурання залишається. Ви можете роками будувати свою справу і втратити її в один день. Безповоротно, незважаючи на всі права власника, закони, Кримінальний кодекс.
Все це зазнав справжній власник Володимир-Волинської птахофабрики, уродженець Харкова Григорій Соломанін. Більше 12 років він веде боротьбу за те, щоб рейдерське захоплення його підприємства визнали злочином.
- Григорій, розкажіть, як створювали свій бізнес на Волині. Напевно, багато довелося вкласти часу, сил, коштів і напевно душі.
- Заглиблюватися у всю історію створення підприємства я не буду, тому що це дуже довга розмова. Скажу тільки, що будь-який проект вимагає всього того, що ви перерахували. Бажання, сил, емоцій, часу... Мій проект поглинув 8 років життя. І я б так само активно розвивав його по сьогоднішній день, але... У мене його вкрали.
- У вас були компаньйони? Хто спочатку керував птахофабрикою?
- На початковому етапі мого входження в бізнес, а це був 2003 рік, підприємством володіла невелика група людей, серед яких був президент футбольного клубу «Волинь» Василь Столяр. Мені запропонували стати співвласником фабрики, щоб я зайнявся її розвитком. У нас була хороша, дружна команда однодумців.
Так ми працювали до кінця 2005 року, але потім дещо розійшлися в планах на найближче майбутнє. Я вважав, що потрібно інтенсивно нарощувати виробництво продукції і знижувати її собівартість, щоб утриматися на досить агресивному ринку. Але партнери не були до цього готові і запропонували мені викупити 50% їх акцій. У 2006 році покупка відбулася.
- Ви залишилися єдиним власником і керуючим Володимир-Волинською птахофабрикою?
- Керуючим партнером - так. Але про власника так неправильно говорити. Близько 10% акцій були на руках у працівників фабрики, у населення, іншою частиною володів я! Люди приходили на акціонерні збори, обговорювали питання, тобто керував не тільки я, але і весь колектив.
- Що ж сталося в 2009 році? Як вкрали фабрику?
- Для мене цей день здавався гарним - у старшого сина в школі пройшов випускний бал. На наступний ранок в піднесеному настрої я прийшов на роботу, і раптом дзвонять з банку, де по кредиту, який ми вже освоїли, були закладені наші активи. Чи то повідомляють мені, чи то обурюються: що це таке відбувається ?! Вчорашнім днем, виявляється, на користь якихось сторонніх фізичних осіб були списані акції мого підприємства!
Ніхто не розумів, як це могло статися без мого відома, без відома банку. Таке неможливо тільки за процедурою.
Я набрав директора фабрики, він якраз знаходиться на Волині, і поставив те ж питання: що сталося за ніч? Директор сказав, що теж нічого не знає, обіцяв з'ясувати, відключив телефон і більше не виходив на зв'язок. Ось тоді я зрозумів: сталося щось серйозне. Але ще не міг повірити, що хороший управлінець, людина, з якою ми працювали 7 років, мене зрадила.
Після я дізнався, що якимось незрозумілим рішенням суду, та ще суду зовсім іншої області, без оповіщення сторін нібито вирішено все віддати на користь третіх осіб!
- У рейдерських захопленнях зазвичай присутні змова і рішення суду, яке виноситься за сотні кілометрів від місця дії.
- За такою ж схемою діяли і тут. Рішення Херсонського міського суду, я прізвище судді на все життя запам'ятав - Стамбула, з'явилося на руках у рейдерів! Фабула така: зовсім незнайомий мені чоловік пару років назад хотів купити нашу птахофабрику. Директор, не маючи на те жодних повноважень, підписав, на мою думку, фіктивний договір-згоду про продаж приналежного мені і моїй родині бізнесу.
Здійснити операцію він не зміг, тому рішенням суду, нібито суддею Стамбулою, вирішено, що фабрику потрібно просто віддати третім особам! Так віддати, нібито ім'ям закону України...
Реєстратор, якому я теж довіряв, на наступний же ранок переписав моє майно на інше ім'я. Коли я приїхав з Харкова до Володимира-Волинського, то до фабрики вже не зміг потрапити. На воротах стояла чужа охорона, мені дали зрозуміти, що краще нічого не намагатися змінити. Після неодноразових звернень до правоохоронних органів досі не встановлено, було насправді судове засідання. Хто в ньому брав участь і не підроблене дане рішення суду ?!
- Директор і той покупець навряд чи діяли одні. Розслідувалася участь у рейдерському захопленні організованого угруповання?
- Зараз можу прямо сказати, тому що це доведено слідством: директор був частиною злочинної змови і діяв в інтересах організованої злочинної групи, метою якої було забрати мій бізнес і надалі керувати ним.
З чуток, прокуратурі неодноразово наказували справу закривати!
- Як реагували правоохоронні органи?
- Я написав заяви до Волинської обласної прокуратури. Це було перша кримінальна справа, яка почалася досить успішно. Я був практично впевнений, що цей абсурд скоро закінчився. Але помилявся. Через три місяці прокуратура закрила справу за відсутністю складу злочину.
Апеляцію на рішення Херсонського міського суду ми теж програли. Зате виграли Вищий господарський суд, тільки це сталося через два роки. Акції підлягали поверненню, але завдання було нездійсненне. Акції продавалися і перепродавалися десятки разів.
- Прокуратура якось пояснювала припинення кримінальної справи?
- Неофіційно сказали, що надійшов сигнал з Києва. Прокурор Волині, до речі, до останнього опирався, але нічого не зміг переламати. У себе в кабінеті він так мені і сказав: я нічого не можу, вибачте!
- На вас чинили якийсь тиск?
- Мені довелося виїхати з рідного Харкова, я більше не відчував там себе в безпеці. На мене відкрили кримінальні справи, які дали чіткий посил: найближчим часом чекай арешту. А коли я поїхав, за мною ніхто не погнався слідом, бо я дійсно нічого не зробив.
- Ви можете назвати кінцевого вигодонабувача від всіх цих заходів?
- Можу припустити, що це Михайло Добкін. У березні в інтерв'ю інтернет-виданню « Бабель » він же сам розповів, що Володимир-Волинська птахофабрика дісталася йому у спадок від батька, який нібито її будував.
Я добре знав покійного Марка Мойсейовича Добкіна і глибоко його поважав. Можу сміливо стверджувати, що до 2010 року, поки я керував фабрикою і поки вона розбудовувалася, Марка Мойсейовича на ній не було ніколи і він її у моєї сім'ї не купував. Не знаю, навіщо Михайло Добкін спотворив дійсність. Можливо, він таким чином хотів щось прикрити.
- Що зараз з фабрикою, хто отримує прибуток? І чи маєте ви намір відкрити новий етап боротьби за свої права?
- Фабрика функціонує. Про те, хто отримує від неї прибуток, відомо з того ж інтерв'ю «Бабелю». Михайло Добкін сам сказав журналістам, що фінансує з прибутку, яку дає птахофабрика, свою політичну діяльність і передвиборчу кампанію.
Що стосується моїх прав, то боротьбу я не припиняв ніколи. Хоча минуло вже 12 років. В цілому було відкрито 6 кримінальних справ, правда, всі вони виявилися безрезультатними.
Проте на сьогоднішній день в правоохоронних органах існують ряд кримінальних справ, які я ініціював кілька місяців тому. У них зібрані всі матеріали попередніх періодів. Я буду використовувати всі законні методи, щоб домогтися логічного завершення історії з рейдерством, і сподіваюся, що в новому політичному періоді, з новим генеральним прокурором і керівниками силових структур справедливість і закон переможуть, і винні будуть притягнуті за всією суворістю закону! Це справа моєї репутації і всього мого життя, і я не відступлю від пошуку правди і справедливості!
Редакція готова надати можливість висловитися всім згаданим в інтерв'ю особам.
