Маракуя, інжир та гранат: як харків'янин вирощує екзотику та рятував її під обстрілами
Північний схід України не для екзотичних плодів? Цей міф розвінчує співробітник Інституту рослинництва Сергій Авраменко. Експериментуючи з рослинами, він з'ясовує, як їх адаптувати до наших умов, щоби насолоджуватися тропічними фруктами з власного саду.
Про успіхи та складнощі вирощування екзотики у наших широтах Сергій Авраменко розповів KP.UA.
Квітка Христових страждань
Сергій Авраменко у київському ботанічному саду – планує подібну екзотику та будинки. Фото: facebook.com/avsergiy
- Сергію, чи складно вирощувати маракую на півночі України? Наскільки це успішна витівка і чи може повторити ваші досліди людина без відповідної освіти?
– Огірки, кавуни, помідори, дині – все, що ми їмо сьогодні, колись теж було екзотикою, а потім потрапило до нас. Ніхто не знав, як вирощувати ці культури. Потроху люди вчилися, і сьогодні кавунами та огірками нікого не здивуєш.
Маракую я вирощую вже 4 роки. У її вирощуванні нічого суперскладного немає, головне - дотримуватися певних правил. Взяти ту ж моркву. Якщо її пізно посіяти – моркви не буде. Почнете погано поливати - закисне ґрунт - вона не виросте.
Взагалі правильно називати плоди рослини, які я вирощую, не маракуя, а маракок. Маракуєю я називаю плід, щоб людям було зрозуміліше, про що йдеться.
Є рід рослин, який називається пасифлора. Його ще називають - квітка Христових страждань (пасион - страждання, флос - квітка), вона досить дивно виглядає. З її допомогою ченці проповідували Євангеліє індіанським племенам у Південній Америці. Пасифлори у світі кілька сотень видів, точно понад сто. Будова квітки у всіх однакова, вона відрізняється тільки за кольором, розміром та формою.
А ось плоди дуже різні. Вони можуть бути розміром із вишню, а можуть важити до 1 кг. Є їстівні та декоративні види. Хоча будь-який вид пасифлори виглядає гарно.
Квітка пасифлори - її ще називають страстоцвітом - допомагала розповідати про розп'яття Христа. Фото: facebook.com/avsergiy
Видів маракуї багато – а ось вирости у нас не кожен може
- А ось ті, що продаються в магазинах, можна у себе виростити з насіння?
- Найпоширеніша із їстівних – Passiflora edulis. Її плоди і називають маракуя. Це комерційний вид, його можна придбати у супермаркетах. Але у нас таку виростити важко. Вже вдруге я пробую її виростити, але поки що невдало, ще жодної квітки я не отримав.
У період цвітіння цій рослині потрібне зниження температури та висока атмосферна вологість, щоб йшли дощі. А в нас період цвітіння збігається із найспекотнішим літнім періодом. Ловиш момент, а вона просто скидає бутони, квіти не з'являються. Через ці складнощі комерційної Passiflora edulis в Україні одиниці.
У минулому я наробив помилок – тепер знову її завіз. Хочу, щоб наступного року і вона почала плодоносити.
- Тобто у вас кілька сортів маракуї?
– Це не сорти, а види. Наприклад, є рід – пасльонові, а його види – помідор, перець, баклажан, картопля. У кожного вида є купа сортів. Те саме з пасифлорою.
Вирощування картоплі та перцю абсолютно різне, не можна їх виростити за однією технологією та отримати врожай. Passiflora edulis вирощується одним способом, інші види зовсім інакше. Усі вони по-різному розмножуються. Одні види тільки насінням, інші – насінням та черенками, треті – насінням та корінням. Їх можна розмножувати за допомогою насіння, але насіння не завжди передає ознаки сорту.
Також у супермаркетах можна зустріти Passiflora ligularis. А плоди її – гранадила. Вона на вигляд жовто-жовтогарячого кольору, на смак солодка, але без особливого запаху.
Passiflora edulis росте у тропіках. Там вона ароматна і солодко-кисла на смак - така, якою і має бути. У нас її привозять недозрілою, 99% усіх плодів - кислятина і запах ледве відчутний.
Для вирощування гранадили потрібні спеціальні тепличні умови, її майже неможливо виростити.
Passiflora incarnata – некомерційний вид. Її не зустрінеш у супермаркетах. Це аматорська культура. Її можна вирощувати, але не продавати. Вона має тонку оболонку та майже не змінює колір. Коли вона вистигає, то просто падає на землю. Неможливо визначити, дозріла вона чи ні: і в першому, і в другому випадку вона зеленого кольору.
У перші 2-3 тижні вона набирає повний розмір, а потім дозріває - їй треба щонайменше 2 місяці теплих температур, щоб вона дозріла. У мене вистигла одна така, вона й упала. Перед заморозками решту плодів зірвали, поклали в приміщення, щоб вони вилежали і, можливо, дозріли.
Коли Passiflora incarnata дозріває, вона зморщується і втрачає свій товарний вигляд - продавати її, таку зморщену і негарну, ніхто не буде. Хоча за смаком та ароматом вона, напевно, лідер із усіх трьох видів. У неї приємний тропічний запах і дуже приємний смак, більшою мірою солодкий, ніж кислий.
- У себе вдома ви намагалися вирощувати всі три види?
- Ні, гранадил навіть не пробував. Мрію про теплицю. Коли в мене буде оранжерея, почну вирощувати її, а без теплиці немає сенсу. Я намагався виростити традиційну Passiflora edulis. До речі, вона може бути фіолетовою або жовтою за кольором, але смак у них однаковий.
Ось така маракуя виросла у Сергія цього року. Щоправда, поки що не вся дозріла. Фото: facebook.com/avsergiy
«Думаю, років через 10-15 маракуя буде у багатьох рости»
- І як із урожаєм? Чи вдалося поїсти маракуї?
– Там складно, є свої особливості. Наприклад, з 10 рослин 2 рослини можуть дати від 50 до 70% врожаю, а решта буде слабо рости. Один-два плоди на них можуть з'явитися, а можуть навіть не зацвісти.
І навіть коли насіння пасифлори засіваєш, частина може зійти через 10 днів, частина - через місяць, а частина - взагалі через рік.
Ту, яка є в мене, можна вирощувати з насіння, але краще з коріння. Коріння зберігається у льоху чи холодильнику, наприкінці лютого на початку березня вони висаджуються у спеціальні лотки із субстратом. Коріння проростає, а після їх ділять на фрагменти по 3-5 см. Росток пустили - і його вже можна відрізати зі шматочком кореня в маленькі горщики, де він зростатиме до посадки в ґрунт.
– Які у вас подальші плани щодо вирощування екзотичних рослин?
– Для мене це хобі. Хочеться розробити якусь технологію вирощування, зробити свій внесок у адаптацію цієї рослини. Люди до мене приходять – дарую їм саджанці, розповідаю, як їх доглядати. Думаю, років через 10-15 маракуя у багатьох зростатиме. Зараз у когось виходить її вирощувати, хтось не може.
- Вирощувати маракую можна прямо вдома на вікні?
- Потрібне запилювання. Там є своя специфіка. Ви збираєте коріння з однієї рослини – з них виходить 20 саджанців. Розсадили їх, а вони дуже погано запилюватимуться. Потрібно, щоб це коріння було від різних рослин.
У Харківській області рослина починає запилюватися з другої половини серпня. Через це вона майже ніколи не дозріває: пізно починає цвісти та зав'язуватися. Для того, щоб це трапилося раніше, потрібно застосувати деякі методи, які я буду практикувати вже наступного року.
Зізіфус - він китайський фінік, його Сергій виростив під Ізюмом. Фото: facebook.com/avsergiy
"Рятував рослини під обстрілами"
- Які ще екзотичні рослини ви хотіли б виростити?
- У мене зараз багато чого росте. Інжиру понад 100 сортів, субтропічна рослина "китайський фінік", багато сортів гранату, які ще не плодоносили. З гранатом, до речі, набагато складніше, ніж з інжиром. Напевно, вони тільки у великих горщиках плодоноситимуть або у парниках: з укриттям там теж проблеми.
- А що вже плодоносить? Що можна їсти, чогось уже багато?
- Поки що врожаю небагато. Мої рослини – це все молоді саджанці. Коли їх дуже багато, за всім не встежиш. У мене їх більше сотні. Потрібно їх на зиму укрити, вчасно розкрити. Рано накрив - може підгнити, пізно розкрив - теж може підгнити. То вимерзне, це миші з'їдять... Щось десь постійно втрачаю - наступного року буду намагатися виправити свої помилки. Вдалося спробувати кілька плодів інжиру, але хотілося б більше.
- До речі, чи не завадило вашому хобі повномасштабне вторгнення?
- Завадило, звісно. Я хотів зробити плантацію для маракуї, вже були заготівлі… А потім усе опинилося під обстрілами – і наш будинок, і наш сад під Ізюмом. Дерева підбиті снарядами, треба тепер рятувати.
За час, що нас там не було, все заросло. Напередодні війни інжири та гранати вкривав на зиму. Кожен кущ. Спершу великими мішками, потім і соломою. Коли почалася війна, не міг потрапити туди, щоби все розкрити. Щодня переживав за свою колекцію: роками її збирав, а тут...
Потім туди не впускали військові. У нашому селі кілька людей залишалося, у льохах сиділи. Попросив їх розкрити мої рослини – вони встигли розкрити один кущ: почалися обстріли, кинули це діло. Сказали: не ризикуватимемо заради твоїх бур'янів.
У квітні мені вдалося туди прорватися – спеціально поїхав, щоби все розкрити. Рослини вже були покручені, з жовтим листям. Але хоча б я їх врятував – жодна рослина не загинула. Рятував під обстрілами. Над тобою летить – ти тікаєш, ховаєшся, падаєш на землю… Такий екстримчик був.
А цього року ми вже поїхали разом, бур'яни виполювали, займалися ґрунтом, щось ремонтували. Досадив чимало хурми і ще б треба було.
Ще там є рослина азіміна (пау-пау), якою я колись захопився. Вона зростає у Північній Америці у дикому вигляді. Мабуть, найсмачніше, що я їв із плодів – це плоди цієї пау-пау. Це тропічний вид, але один із них добре переносить наші зими (навіть без укриття) і може плодоносити. Думаю, в азіміни в Україні буде хороше майбутнє. Купую різні сорти та саджанці цієї пау-пау, саджаю.
Таким чином шукаю способи, які дозволять екзотиці прижитися в наших краях. І хоч поки що врожаю небагато, експеримент триває.
