Книги надсилали з усієї країни: як Нагірнянська бібліотека відновлюється після пожежі
Наприкінці листопада минулого року вогонь знищив будівлю сільського клубу та бібліотеки у селі Нагірному Олександрійського району Кіровоградської області. Пожежа забрала всі книги та культурні пам'ятки, які завідувачка клубу Валентина Стеценко збирала не одне десятиліття. Але на прохання допомогти книгами відгукнулися з усіх куточків країни – і поступово фонд почав поповнюватися.
З нового року бібліотека тимчасово переїхала до маленької кімнатки Нагірнянського фельдшерського пункту. На сьогодні вдалося зібрати близько 800 книг.
Подробиці про пожежу, про роботу клубу-бібліотеки, нові книжки та плани на майбутнє Валентина Стеценко розповіла Коротко про.
"Все почалося із задимлення горища"
Валентина Стеценко. Фото: ФБ
- Пожежа сталася 28 листопада 2024 року, нічого не віщувало лиха, - згадує пані Валентина. – Місцева мешканка повідомила про задимлення даху. Там ми мали пічне опалення без проводки. Для мене стало загадкою, чому почалося задимлення.
Спочатку пожежникам було складно проникнути на горище: заважали дошки, залізо та шифер. Коли вони були готові гасити вогонь, один сказав до другого: давай тиск. Другий відповів: вода закінчилася. Мене це вразило, адже машина була величезна...
Вони поїхали набрати воду у річці. Хоча я їм говорила, що з річки воду не наберуть, вона пішла далеко від берега. Повернулися хвилин за 40-50 - за цей час ситуація значно погіршилася, і довелося підтягувати бригаду.
І врятувати нічого не вдалося, все згоріло вщент - і своє, і те, що було передано нам у тимчасове користування. А передано було чимало. Культура завжди була обмежена у фінансуванні, тому нам приносили ноутбуки, екрани, штативи, мікрофони – все згоріло.
Особливо шкода того, що ми збирали з 1995 року. Стільки рушничків у нас було! Які костюми... Люди віддавали свої речі з вірою, що у моїх руках вони збережуться. А вийшло так, що через невідомі причини ми не змогли нічого зберегти. Це дуже болить! Коли горіла будівля, горіла моя душа, - бідкається пані Валентина.
До пожежі у клубі та бібліотеці були любовно зібрані колекції не лише книжок, а й старовинних вишивок – рушників, костюмів. Фото надане Валентиною Стеценко
Бібліотека та клуб: як це було
Валентина Стеценко досі не може без сліз згадувати, якою прекрасною була бібліотека до пожежі. Готова про неї розповідати невтомно:
- Наша будівля була збудована у 1957 році. Спочатку тут була школа. А потім сюди переселили бібліотеку та клуб.
Будівля клубу-бібліотеки манила не лише місцевих мешканців, а й дачників. Фото надане Валентиною Стеценко
У нашій бібліотеці було 1740 книг – суспільно-політичні, дитяча література, романи, журнали. Жили ми разом із клубом і всі заходи проводили спільно.
Особлива гордість клубу – музейна кімната, де було безліч експонатів, включаючи вишиті рушники та народні костюми (деякі 1816 року). У клубі було кілька гуртків – "Умілі ручки", хореографії, художнього читання. Для виступів – невеликий, але свій, рідний актовий зал на 30 місць. Поруч був дитячий та спортивний майданчик, тут проводили тематичні вечори, запрошували місцевих мешканців. До війни проводили День села. На заходи приїжджало багато гостей, для них варили кашу та юшку - все як належить.
– Для мене і бібліотека та клуб – спільна робота, – каже Валентина Стеценко. - Бібліотекарем я була з 1995 до 2020 року, з 1983 року в клубі працював мій чоловік. Але знаєте, як буває, чоловіки люблять перекладати все на жінок – мені доводилося працювати й у клубі.
2020 року чоловік пішов на пенсію, я з бібліотеки перейшла до клубу, а на моє місце прийшла невістка Юлія Стеценко. Ми працювали разом, проводили тематичні заходи, відтворювали традиції рідного краю.
Пожежникам не вдалося врятувати приміщення бібліотеки. Фото надане Валентиною Стеценко
Пані Валентина згадує, що робила все, щоб покращити клуб – і спонсорів шукала, і вкладала свої кошти.
– Не у всіх сільських клубах є те, що було у нас. Ми провели воду, каналізацію, ми мали санвузол, натяжні стелі, встановили сонячні батареї, провели світло… Люди ходять на роботу заробляти, а ти весь час щось купував, додавав, вигадував різні проєкти. Ти жив цим… Хотілося все лишити для молодого покоління у найкращому вигляді. Але так сталося, що нічого не залишилося, - із сумом розповідає пані Валентина.
Валентина Стеценко каже, що нове приміщення треба зводити, а на це потрібні кошти. Розмови йдуть, але наскільки плани будуть реальними – поки що незрозуміло. Але все ж таки знайшла в собі сили займатися улюбленою справою і далі. Кинула клич про збирання книг, підключилися і організації, і просто небайдужі люди. Знайшлося і приміщення – невелика кімнатка. Втім, співробітники бібліотеки сподіваються на покращення умов – хоча б приміщення на 150-200 м.
У селі Подорожному, куди нас прикріпили після пожежі, є свої спеціалісти, і ми не хочемо залишати своїх людей, хай у нашому селі сьогодні мешкає близько 300 дорослих та 20 дітей, хочемо працювати для свого села. Тож попросилися до Нагірнянського фельдшерського пункту, щоб перезимувати, - пояснює Валентитна.
Для бібліотеки знайшли тимчасове приміщення – у фельдшерському пункті. Але ж відвідувачі приходять і сюди. Фото: ФБ Валентина Стеценко
Книги надсилають з усієї України
– До пожежі у нашій бібліотеці було 1740 книг. Звісно, не лише українська, а й російська література. Після початку повномасштабної війни нам сказали, що російські книжки треба списати. А після пожежі залишилися ті книги, що були у людей на руках. Ми оголосили про збирання книжок. Люди відгукнулися. Багато було письменників та поетів, які передали нам свої книги. Письменниця Анастасія Гулевич, якій незабаром виповниться 100 років, подарувала нам три свої книжки. Вони про те, як вона жила в окупації, переживала голод, усі війни. Приходили сучасні книги про Голокост, Голодомор – раніше у нас таких не було. Раді, що до допомоги приєднуються небайдужі люди.
Літературу для сільської бібліотеки передавали із Чернігова, Києва та навіть із Німеччини. Багато було сучасної української та іноземної літератури. І, звісно, книги авторів із Кіровоградської області.
– До допомоги приєднуються мешканці різних сіл, передають українські та російськомовні книги (наше видавництво). Буває, нам надсилають старі книги, 1977 року. Ми завжди дякуємо людям, які хочуть нам допомогти, але куди ти подінеш цю літературу? У школі таке вже не читають. Деколи місцеві жінки кажуть: давайте нам старі книги, ми читатимемо. Відповідаємо: беріть, люди добрі, нам не шкода.
Але збір продовжується. Все-таки 800 книг навіть для села, де 320 мешканців, – дуже мало.
Книги надсилають з усієї України. Але поки що фонд невеликий. Фото: ФБ Валентина Стеценко
"Нічого зайвим не буде"
- Я лягаю і встаю з думками, що ще треба зробити, - ділиться пані Валентина. - Наприклад, а чому б у літній період не показати дітям мультики? Для цього хотілося б мати проєктор. Нехай він буде дешевим, але за його допомогою можна буде показувати щось цікаве та корисне. Наші діти звикли до такого, ми завжди намагалися збирати їх довкола себе. У нас є діти із малозабезпечених сімей, діти із сімей, які стоять на обліку. Але діти є діти, їм потрібна підтримка та увага.
Ми плануємо екскурсії, збираємось проводити заходи на березі Дніпра. Купували собі для цього музичну апаратуру, пересувний вагончик за свої кошти, хоча він потребує ремонту... Все впирається в гроші.
Зараз через війну особливих свят не проводимо, за винятком заходів для дітей. Тому дуже хочеться проєктор та екран, щоб улітку показувати мультики дітям, сприяти їхньому розвитку.
Іноді вони приходили до нас чаю попити чи просто посидіти поряд. Постійно думаю про те, що потрібно давати їм все можливе для розвитку.
Світ не без добрих людей, сподіваюся, десь хтось щось почує та відгукнеться. Люди подивляться, що наше село не варто втрачати на карті України. Це нічого, що в ньому сьогодні мешкає до 300 осіб. У нас дуже красиво, влітку багато дачників. До нас часто заходили туристи: будівля клубу та бібліотеки стояла прямо над дорогою – і нові люди, і місцеві до нас заходили.
Чекаємо на тепло і продовжуємо працювати. Коли сталася пожежа, я говорила керівництву, що більше не працюватиму. Мені відповіли: ні, ви енергійна, працюємо далі! Тож піднімаємось і йдемо вперед. Ми ж не зі слабаків, - посміхається пані Валентина.
Шлють не лише книги, а й картини – щоб у приміщенні було гарно. Фото: ФБ Валентина Стеценко
Конкретно
Як допомогти клубу-бібліотеці
Книги та інвентар можна надіслати сюди:
- Укрпошта: 27523, с. Нагірне Кіровоградської області, Юлія Стеценко.
- Нова пошта: відділення №1, м. Світловодськ Кіровоградської області, Юлія Стеценко.
Телефон для зв'язку: 067-272-76-37
У Нагорнянській бібліотеці вдячні за книги різних жанрів. Фото: ФБ Валентина Стеценко
