Співробітниця парку оленів на Київщині: Кинутих оленят вигодовую вдома, із соски
Невелике село Мусійки Іванківського району Київської області останнім часом стало відомим завдяки парку «На рогах», що відкрився тут. Мета у його організаторів шляхетна - розведення і збільшення чисельності в лісах країни парнокопитних, у тому числі оленів, косуль та іншої живності, що постраждала від війни.
Працівники парку кажуть, що бачили, скільки тварин загинуло під час окупації району у 2022 році, і розуміють, що в регіонах, де бойові дії йдуть уже майже три роки, ситуація ще катастрофічніша. А це означає, що рятувати мешканців лісу треба вже зараз. Чим і займаються. Про те, як живе парк «На рогах» - у матеріалі Коротко про.
Новонароджену косулю Айлу знайшли грибники
Косуля Айла обережно робить свої перші кроки на тонких ніжках на ламінаті у кімнаті Оксани Нечипоренко. Обнюхує диван з плюшевим ведмедиком, що примостився на ньому, столики, несміливо намагається пожувати блокнот, що лежить на одному з них.
Це малятко Оксана Нечипоренко вигодувала із соски. Ледь живу Айлу привезли до неї у віці двох днів. У тваринному світі теж буває, коли мами цураються свого потомства.
Дівчині доводилося вставати навіть уночі, як до дитини. Кожні три години вливала їй по 50 г молока – їсти з соски новонароджені тварини не вміють, треба вчити. Оксана згадує: коли Айлу привезли до парку оленів «На рогах», де вона працює з першого дня, вона не могла ні стояти, ані тримати голову.
– Її знайшли новонародженою 23 червня, і 25 потрапила до нас, – зітхає Оксана. - Люди з дітьми збирали в лісі гриби, дивляться - лежить косуля. Діти попросили взяти додому – пограти. Батьки й взяли... Вона два дні нічого не їла. У мене вже за тиждень Айла піднялася на ноги. Нині живе з рештою контактних тварин.
Айлу Оксана Нечипоренко вигодувала із соски сама. Фото: інстаграм Оксана Нічепоренко
Випускають у дику природу
Заради цих благородних красенів - оленів, косуль та ланей - Оксана Нечипоренко покинула столицю та переїхала жити до села за сотню кілометрів від Києва. З тваринами – 24/7. Але ні про що не шкодує. Каже, тут, далеко від блискучих вогнів столиці, все її життя.
– Це для мене не робота, а щось більше, – усміхається керівниця проєкту парку «На рогах» Оксана Нечипоренко у розмові з Коротко про. - І це зовсім не складно, якщо любити свою справу. Я працюю з тваринами 11 років, і, повірте, жодна книжка не розповість про те, що можна дізнатися, будучи з ними безперервно і спостерігаючи, як вони проживають різні періоди.
Залишати тварин не можна ні на день. Зараз у парку «На рогах» 74 оленя та 28 ланів. Є також дві косулі. За рахунок природного приросту кількість мешканців щороку зростатиме. Парк працює лише рік.
Як пояснює Оксана Нечипоренко, мета – збільшення популяції оленів у дикій природі. Так-так, рогатих, що народилися тут, потім випускають у ліс.
Рік тому був забитий перший стовп, натягнута сітка та завезено пів сотні оленів. За цей час кількість стада збільшилася – тварини почали розмножуватись. За рік на вільні хліби із парку відправили 13 оленів.
Австрієць Мірко – найстарший олень у парку. Незабаром йому виповниться дев'ять років. Фото: інстаграм Оксана Нічепоренко
Опікунам оленів подарують його роги
Тих тварин, яких готують до життя на волі, тримають окремо та не приручають – вони мають боятися людей, техніки. Інакше опинившись у лісі, все одно знайдуть дорогу до села, а там уже хтось може постраждати – чи то олені, чи то люди. Та й браконьєрство – не рідкість.
З іншого боку, в парку багато оленів, яких відвідувачі можуть вільно годувати з рук – це найбільша кількість рогатих ручних, що живуть в одному місці, в Україні. Якщо є маленькі «відказнички» – їх також можна погодувати із соски. Ці вже залишаться у парку назавжди. Співробітники кажуть: жоден із оленів на «ковбасу» не піде, будуть на повному пансіоні до кінця життя.
Щовесни у парку збирають «урожай» оленячих рогів.
Отримувати роги безкоштовно можна, взявши когось із оленів-самців під опіку. Обійдеться це у дві тисячі євро за десять років. Стати опікуном самки можна вдвічі дешевше. Протягом цих десяти років вам також надходитимуть відеовітання та листівки від оленя.
– Опікун сам обирає ім'я своєму підопічному, – продовжує Оксана. – Як у нас тільки оленів не називали: і Текіла, і Коньяк, і Іван Іванович, Борька... Щоб опікун був упевнений, що його «вітає» саме його олень, він обирає оформлення та колір бирки, логотип. Ця бирка кріпиться до вушка оленя за допомогою кліпси. Також опікун може приїжджати до свого оленя будь-коли, запросивши безкоштовно ще 4-5 осіб.
Що більші роги, то, зрозуміло, старіший олень. Щороку – на одне-два відгалуження більше. Пік їхнього зростання – це приблизно 10 років. Після цього роги або починають зменшуватись, або залишаються на своєму максимумі.
Свої прізвиська, до речі, олені запам'ятовують та реагують на них.
Оксана Нечипоренко пояснює, як приручаються рогаті. Спочатку доводиться сидіти в зоні видимості оленя по кілька годин із кошиком яблук, але вже за кілька місяців рогатий настільки до неї звикає, що їсть із рук. З цього моменту Оксана починає приводити із собою ще когось із людей, збільшуючи кількість відвідувачів. Так тварини стають ручними.
Перше оленя, що народилося в парку, - самка Пріма від Мірко. Фото: інстаграм Оксана Нічепоренко
Схрестять види, щоб отримати довгі та масивні роги
У парку площею майже 80 гектарів розгулюють на волі новозеландські та австрійські олені. Старійшина рогатого племені – це австрієць Мірко, якому незабаром стукне дев'ять років.
Новозеландські олені відрізняються масивними, але закороткими рогами. Австрійці можуть похвалитися довжиною, але ріжки у них тоненькі. У планах у співробітників парку – вивести оленя з масивними та довгими рогами після схрещування двох видів. Чи вийде – дізнаємося за чотири-п'ять років. Стільки часу займе ця робота.
Випущені у ліс самці вже створили пари з дикими поліськими оленичками. Це звичайні європейські олені, які живуть у наших лісах. Самок у дику природу з парку поки що відпускати не будуть – лише самців. Коли кількість дівчаток у парку перевищить сотню, потомство почнуть продавати до Європи. Тоді ж панянок також почнуть відпускати на вільні хліби. Також нещодавно з'явилося ще десять самок із Литви.
Останній поселенець парку – самець косулі, що впав у криницю з побитим склом у селі. Його, пораненого, знайшли селяни, два місяці виходжували, а днями з ручним пасажиром на колінах приїхали до парку.
Мірко - олень ручний, «своїх» може підпустити зовсім близько. Фото: інстаграм Оксана Нічепоренко
У гості двічі заїжджав Уоррен Баффет
Екскурсії у парку почали проводити лише цього літа. До кінця року парк відвідало дві тисячі людей.
Обмеження є: під час гону до вольєрів, де є самці, не пускають. Це вересень-жовтень. У цей період самці стають агресивними, можуть нічого не їсти взагалі і скидають 20-30 кг.
– А ще під час гону вони ревуть, а лані рохкають, – усміхається Оксана. – Місяць було враження, що у нас живуть не лані, а свині.
Перед кожною екскурсією – інструктаж. Наприклад, не можна підходити ззаду чи збоку – тварина лякається. Не можна піднімати яблуко, що впало, - олень, що потягнувся за ним, може зачепити рогами. І не годувати тварин тим, що принесли.
Двічі заїжджав до Мусійки і американський інвестор та один із найбагатших жителів планети Уоррен Баффет – востаннє його зустрічали у парку у вересні. Їхав він, звичайно, не оленів подивитися, а щоб допомогти місцевим аграріям, які постраждали під час російської окупації. Але враження, за словами співробітників парку, у нього залишилися найкращі.
