• Головна
• Суспільство

Фото: надано Марією Гайдук

75-річна бібліотекарка Марія Гайдук із села Криворіжжя Покровської громади останні 15 років займається створенням українських ляльок-мотанок. За цей період майстриня створила понад 2000 ляльок, які, як вона вірить, оберігають людей від негараздів. У школі, де її бібліотека, є світлиця-музей її виробів. Кожна така лялька є унікальною і не схожа на інші.

Але через війну виникла потреба евакуювати хоча б частину ляльок, щоб зберегти цю унікальну спадщину від можливого знищення російськими окупантами. Так наприкінці березня понад 200 мотанок поїхали аж до Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Подробиці про ляльки-мотанки та про те, як вони оберігають захисників, Марія Гайдук розповіла Коротко про.

Волонтери вивозили за дві ходки

- Маріє Миколаївно, як наважилися віддати ляльок так далеко? Аж до Тернополя. І як вони туди доїхали з прифронтової території? Вам запропонували чи це ваша ініціатива?

– Щиро кажучи, я навіть не знаю, хто про мене розповів. Одного дня мені зателефонував пан Ярема (Шатарський. - Ред.), директор Тернопільського краєзнавчого музею, та сказав, що до міської адміністрації Тернополя звернувся військовий, який був у нас у селі на ротації.

Він побачив нашу школу, світлицю, де зберігаються мотанки, фотографував її, захоплювався. Казав, треба вивозити бодай частину моєї колекції із зони бойових дій.

Через три дні мені зателефонували та сказали: «У вас часто проїжджають наші волонтери. Дороги закриті через дрони, бомбардування, обстріли, і через Криворіжжя їдуть майже всі».

- Волонтери й забрали?

- Так. Волонтери благодійної організації «Сонце надії» постійно привозять допомогу бійцям на Покровський напрямок. І з Тернопля заїхали до нас. Місця у них було мало, тому взяли частину мотанок. А за два тижні заїхали за другою партією. Так мої ляльки опинилися на виставці у музеї міста Тернополя.

І все так швидко сталося – навіть не було коли познайомитись із цими волонтерами, всі дуже поспішали. Знаю тільки, що одного звали Тарас.

- А ви самі на виставку до Тернополя не їздили?

– Я була на відеозв'язку з музеєм під час презентації моєї виставки. Мені дуже сподобалося, я їм вдячна. Отже, є люди, яким це не байдуже.

– А чи повернуться ваші ляльки-мотанки до вас чи залишаться у музеї?

– Ні, я залишаю їх там назавжди. Знаю, що вони там збережуться. Якщо їм потрібно буде, я можу передавати інші свої роботи – це не проблема. Я вже багато відправила і до Німеччини, і до Іспанії, і до Польщі. Щодня роблю нову лялечку, тож мій музей постійно поповнюється. І в мене не лише мотанки – є і українська піч, і вишиті рушники.

На виставці ляльок-мотанок у Тернополі Марія Миколаївна змогла бути присутньою через відеозв'язок. Фото: ФБ Тернопільський обласний краєзнавчий музей

Військові просять зробити оберіг - для себе, дружини, дочки

- А як ви прийшли до створення ляльок-мотанок?

– Я працюю сільським бібліотекарем понад 50 років. Десять років тому наша будівля Будинку культури прийшла в аварійний стан – директор школи виділив мені вільні класи, туди я й перенесла бібліотеку. Так я опинилася у школі, і це стало для мене дуже цінним та цікавим досвідом. З того часу сільська бібліотека розташовується у шкільній будівлі, я залишаюся завідувачкою, а ще працюю зі школярами. А з 2022 року, з перших днів війни, також працюю волонтером у їдальні для наших військових.

У 2010 році я проводила урок праці в школі. До цього ми з учнями опановували вишивку, бісероплетіння та інші рукоділля, але потім я вирішила спробувати щось нове. В інтернеті випадково натрапила ляльку-мотанку – ми почали працювати над нею разом із дітьми. Я допомагала їм, а потім сама захопилася цим ремеслом. Мені дуже сподобалося! Основні технології я опанувала саме на тому відкритому уроці.

Вже 2012 року відбулася моя перша виставка у краєзнавчому музеї Донецька.

Зараз, тому що ми у прифронтовій зоні, я ще допомагаю військовим як волонтер. Ми з колегами, хто залишився у школі, розподілили час: два дні допомагаємо хлопцям, два дні займаємось основною роботою. Звісно, ​​дуже важко та страшно, але треба жити, працювати та підтримувати наших захисників.

- Але ляльки-мотанки, як і раніше, створюєте?

– Так, я не заробляю на цьому, просто дарую їх людям.

– А чи рахували ви, скільки ляльок зробили за всі ці роки?

– З 2010 року вже понад дві тисячі. Багато моїх ляльок поїхали за кордон: до Німеччини, Польщі, Іспанії. У мене там живе племінниця, яка вже 20 років проводить Дні України – туди я надіслала багато своїх робіт. Також я часто дарую ляльок нашим військовим – намагаюся робити хоча б по одній маленькій ляльці за день.

Ляльки, які поїхали до Тернопільського музею, залишаться тут уже назавжди. Фото: ФБ Тернопільський обласний краєзнавчий музей

- Ви вірите, що ці ляльки можуть їх захистити?

- Лялька-мотанка - це сімейний оберіг, а не просто іграшка. Її призначення – оберігати людину. Раніше, коли народжувалась дитина, мати робила для неї мотанку зі свого старого одягу. Вона служила одночасно і іграшкою, і захисним талісманом. Також ляльки-мотанки оберігають дорослих людей.

– Що кажуть люди, отримуючи ваші ляльки? Чи були випадки, коли вони справді допомагали комусь?

– Усі дуже вдячні. У мене в бібліотеці (а вона водночас і музей ляльок) завжди відчинені двері для військових, які приїжджають до нас на ротацію. Вони приходять сюди, щоб відпочити душею, і іноді беруть ляльок із собою.

Фотографуються з ляльками, просять зробити оберіг – для себе, дочки чи дружини. І знаєте, багато хто потім дзвонить і каже, що лялька-мотанка врятувала їм життя.

Одним із таких був Сергій Борисенко. Коли його бригада вдруге проїжджала Криворіжжям, він спеціально заїхав до мене. Його подяка була настільки щирою, що я навіть розгубилася. Він сказав: «Марино Миколаївно, ваша лялька врятувала мені життя, але вона згоріла».

Я відповіла: "Сергію, не переживай, я зроблю тобі нову". Він сказав, що довго не затримається, але я пообіцяла, що знайду спосіб передати оберіг. Пізніше я зробила ляльку і відправила її через товаришів Сергія.

Через деякий час він знову приїхав – уже з новим проханням: створити сімейний оберіг – для мами та дочки. Виявилося, його дружина поїхала на заробітки, а дочка залишилася з бабусею та дідусем. «Я не хочу, щоб у неї склалося таке ж важке життя, як у нас», – пояснив він. Я виконала прохання і надіслала йому ляльок.

- А у вас є найулюбленіша лялька з тих, що ви зробили?

– Так, це «Панянка-селянка». Нині вона на виставці у Тернополі. Велика, красива, в українському вбранні – я хотіла передати в ній усі риси донеччанки: сильну, працьовиту жінку, яка знає своє коріння та береже традиції.

Вона приблизно метр заввишки. Все зроблено за традиційною технологією, але із сучасними елементами. Вона навіть має сумочку – українську, але стилізовану. Це символ того, що Донбас завжди був і залишається частиною України.

У шкільній бібліотеці Криворіжжя постійна виставка мотанок – сюди часто навідуються військові. Фото: надано Марією Гайдук Бувають парні ляльки-мотанки для щасливого шлюбу. Фото: надано Марією Гайдук

У кожного народу є свої ляльки-мотанки, але всі вони об'єднані загальними принципами

– Які матеріали ви використовуєте для своїх робіт?

- Найчастіше беру старий одяг і ретельно відгладжую його. Також купую стрічки, мереживо. Частина матеріалів залишилася від мами – вона багато в'язала гачком та вишивала. Сучасні тканини також використовую, це залежить від типу ляльки.

А взагалі ляльки-мотанки бувають різними: наприклад, «Бабуся-оберіг» чи «Щаслива жіноча доля» – світла лялька із двома довгими косами. Для них я спеціально купую пряжу і ретельно плету коси. Раніше вірили: якщо мати вирощує доньку з великою косою, то й життя у неї буде довгим і щасливим. Тому ця лялька завжди робиться із довгими косами.

- А які ще бувають ляльки-мотанки?

– Їх існує безліч видів. Наприклад, "Нерозлучники" – це парний оберіг, який мати створювала для доньки-нареченої перед весіллям. У ньому вперше поєднувалися чоловічий і жіночий початок: руки ляльок були нерозривно пов'язані однією ниткою.

Є також "Травниця" - її тулуб повністю набивають цілющими травами: і голову, і груди, плюс прикріплюють додатковий мішечок з травами. Ця ароматна лялька створювалася, коли дитина хворіла. Після одужання її пускали за течією річки, а мати робила новий оберіг.

Багато ляльок пов'язані з християнськими святами: Різдвяна (до Різдва), Вербниця (до Вербної неділі), Великодня. Вони відрізняються деталями: у Вербниці обличчя коричневе (під колір верби), а у Великодньої – червоне чи рожеве (символ - великодні яйця).

Невелику мотанку зручно носити із собою як оберіг. Фото: надано Марією Гайдук

- А зараз над чим працюєте?

- У вихідні я зробила 5 маленьких "Ангелів-охоронців" до Великодня - планую передати їх волонтерам для наших бійців. На мініатюрну лялечку йде близько двох годин.

Більш складна лялька з дотриманням всіх традиційних елементів (хустка, фартух, спідниця з під'юбником) вимагає 3-4 години роботи. Багато деталей я заготовляю заздалегідь.

- Роблячи ляльки, ви спиралися на традиції. А звідки брали інформацію про те, як вони мають виглядати?

- Я вивчала історію мотанок за різними джерелами: в інтернеті та журналах (адже я бібліотекар). Я маю дві книги, де докладно розповідається про значення цих ляльок.

Цікаво, що кожен народ має свої ляльки-мотанки, але всі вони об'єднані загальними принципами: відсутність обличчя або сакральний хрест замість нього, оскільки ми християни. Хрест – це символічне поєднання земного та небесного.

Розрізняється матеріал виготовлення: у одних народів це трава, в інших – глина чи дерево. У нашій християнській традиції лялька або безлика, або з хрестом на грудях чи обличчі.

– Чому важливо, щоб у ляльки не було обличчя?

– Якщо зробити ляльці обличчя, вона стане схожою на конкретну людину, отримає індивідуальність. А мотанка – це насамперед оберіг. Тому майстрині або залишають чисту тканину без рис, або наносять сакральний хрест – це важливо.

– У таких важких умовах, за постійних відключень світла – як вам вдається продовжувати робити ляльок?

– Якщо є бажання – знайдеться можливість. У мене є ліхтарі, свічки, навіть гасова лампа п'ятдесятирічної давнини, можу працювати і при відключенні світла.

Головне, щоб мої ляльки захищали наших хлопчиків, тих, кому я їх дарую. Це найголовніше бажання.

Фото

Фото

18 Квiтня17:43