"Бабусині зайці": як жінки шиють іграшки, щоб підтримати дітей у травмуючих ситуаціях
Три роки благодійний фонд "Наша Перемога" втілює у життя проєкт "Бабусині зайці" - українську версію міжнародної волонтерської ініціативи Trauma bear. Жінки похилого віку шиють м'яких зайчиків, а ювенальні поліцейські дарують їх дітям – це допомагає налагодити контакт із малюками, заспокоїти дітей та допомогти їм розкритися. Сьогодні "Бабусині зайці" допомагають дітям, які мешкають у несприятливих сімейних умовах або змушені були залишити дім через війну. За кожним зайчиком стоїть історія про бабусю, яка передає через іграшку свою любов та турботу конкретній дитині. За три роки існування проєкту виготовлено вже понад 1500 зайців.
Але почалася ця історія набагато раніше. Подробиці про роботу БФ "Наша Перемога" та проєкт "Бабусині зайці" Коротко про розповіла директорка фонду Ірина Лутай.
Хотілося зробити життя людей похилого віку радісним і зберегти зв’язок поколінь
- Ірино, розкажіть, як з'явився благодійний фонд “Наша Перемога”?
- Фонд ми створили у 2013 році – це було щось спонтанне, на рівні інтуїції. Якось ми відвідали Будинок для літніх людей у селі Перемога Київської області – виникло бажання їм допомагати. Згодом прикипіли до цього місця: зрозуміли, що недостатньо просто вітати людей похилого віку на свята, вирішили серйозніше брати участь у їхньому житті. Хотілося, щоб у людей похилого віку життя було гідним не тільки в плані побутових умов, а й радісним. Також було бажання зберегти зв'язок між поколіннями, який сьогодні, на жаль, втрачається. Вважаємо такий зв'язок гарантією здорового суспільства. Рік ми існували як ініціативна група, а 2014 року зареєструвалися як фонд.
- Тобто ви існуєте 11 років і називалися “Наша Перемога”, хоча з війною та перемогою це було ніяк не пов'язано?
- Так. Крім того, що це була назва села, нам сподобалась етимологія слова. У російському слові "победа" ніби вписана якась біда, а в слові "перемога" треба щось перемагати. Ми хотіли перемагати труднощі щодня, щоб наше життя і життя наших старших друзів стало кращим. Нашими підопічними також є люди з інвалідністю, а також люди, які просто до нас звернулись за допомогою.
З появою “Бабусиних зайців” у нас з'явилася ще одна категорія людей у віці – вони активні, хочуть бути корисними, відчувають, що набули достатньо досвіду, корисних навичок та можуть ними ділитися.
Координаторки проєкту навчають жінок правильно шити іграшки. Фото: nashaperemoga.com.ua
- А як виникла ідея шити зайчиків для дітей? І чому саме зайчиків?
- Періодично ми збиралися із командою, придумували, як можемо покращити те, що вже робимо. Під час чергового брейнстормінгу одна з наших волонтерок сказала, що бачила фото манчестерського поліцейського, який тримав у руках іграшкового ведмедика, - запропонувала зробити щось подібне.
Виявилося, що поліцейські з Великобританії возять із собою такі іграшки на випадок, якщо під час трагічних чи стресових подій їх свідками або учасниками стають діти. Іграшка допомагає заспокоїти дитину, встановити з нею контакт. У міжнародній практиці такі іграшки найчастіше купують, а ми вирішили, що українська версія проєкту буде цікавішою та зможе об'єднати покоління: наші іграшки можуть створюватися нашими бабусями!
Наша знайома майстриня запропонувала не надто складну схему для шиття, щоб задати однаковий стандарт іграшок. На першому майстер-класі, який ми провели у Будинку для літніх людей, взяли участь не лише бабусі, а й соцпрацівники, щоб вони могли залучати і одиноких людей похилого віку, які живуть у власних домівках і не мають можливості приходити до нас.
Але по-справжньому проєкт народився, коли восени 2021 року почалося наше партнерство з Університетом третього віку в місті Українка.
Університети та інститути третього віку, відвідують люди старшого покоління: вивчають іноземні мови, освоюють ґаджети, відвідують гуртки рукоділля, малювання, танців, - тобто отримують можливість жити повноцінним життям навіть на пенсії. Ми зустріли тут чарівну директорку Лесю Дзебчук та неймовірних дівчат "срібного" віку, які з любов’ю та радістю підхопили проєкт. З того часу ми розвиваємо «Бабусиних зайців» по всій Україні, розширюючи мережу осередків з пошиття на базі таких інститутів та університетів.
Помаранчеві і жовті зайці допомагають бачити дітей, які евакуюються, здалеку. Фото: biggggidea.com
- А хто ці бабусі, які шиють зайчиків?
- Ми пробували працювати із віковими людьми у інших закладах – і це було складно: найчастіше туди надходять люди, які вже не можуть займатися таким видом дозвілля, як шиття. Тому відкрили для себе інститути третього віку та співпрацюємо з тими, у кого виходить.
Сьогодні це інститути в Українці, Хмельницькому, Луцьку, Первомайську Харківської області, Баштанці Миколаївської області. Університет срібного віку Чорткова Тернопільської області приєднався до нас у травні цього року. До речі, зараз ці інститути залучають до навчання та участі у цікавих ініціативах не лише літніх людей, а й внутрішньо переміщених осіб.
Тому зайчиків роблять не завжди літні жінки – їм може бути по 50-55 років. Вони приєднуються до інститутів за місцем, де зараз проживають, щоб отримати певну опору у житті.
- Чому саме зайчики, а не ведмедики, котики чи хтось ще?
- У нас працюють звичайні люди, які мають певний талант до шиття, але їм може не вистачати професіоналізму. На думку нашої майстрині, схема зайчика не надто складна для шиття, а отже, посильна любителям та людям похилого віку. Крім того, така іграшка виглядає цікаво та яскраво – тому у нас зайчик, а не ведмежа.
- Зайці - вони ж м'якенькі? З чого вони зроблені, що в них всередині?
- Зайчики наповнюються холофайбером. Це звичайний наповнювач, який використовується для таких речей.
Всередині іграшок – холофайбер. Фото: nashaperemoga.com.ua
"Передача зайчика - лише початок складної реабілітації дитини"
– Ви кажете, що за час існування проєкту виготовили вже півтори тисячі іграшок. Знаєте тих, кому вони допомагають?
– Спочатку ми передавали зайців ювенальним поліцейським Українки чи району. За рік підписали меморандум про співпрацю з Управлінням ювенальної превенції Національної поліції України. Виявилося, ця служба знає про таку міжнародну ініціативу і була готова до співпраці.
Тож ми, як фонд, шукаємо майстринь, підтримуємо їх та навчаємо, забезпечуємо матеріалами і контролюємо якість. А також пересилаємо зайців в різні регіони. На сьогодні ювенальні поліцейські з 19 областей України отримують "бабусиних зайчиків".
– А кому зайці допомагають? У яких ситуаціях це відбувається?
– Зазвичай історії дітей, яким допомагають зайчики, дуже сумні. Ювенальні поліцейські допомагають насамперед діткам, які стають жертвами домашнього насильства або стали свідками якихось ситуацій, що травмують. Передача зайчика – це лише початок складної реабілітації дитини.
Таку дитину ювенальні поліцейські беруть під опіку, приїжджають, перевіряють, чи виконуються певні умови їхніми батьками. Крайній випадок, коли забирають дитину із сім'ї. Цього ніхто не хоче – ні держава, ні самі діти, ні їхні батьки. Тому робиться все, щоб дитина, по можливості, залишилася у сім'ї. Проводиться певна робота із батьками. Зайчик допомагає встановити контакт із дитиною та розпочати роботу – це початок довгої складної історії.
М’які іграшки допомагають ювенальним поліцейським працювати з дітьми. Фото: nashaperemoga.com.ua
Деколи зайчики допомагали налагодити контакт із дитиною, яка зовсім не хотіла спілкуватися.
Була історія, коли поліцейські приїхали на виклик сусідів. Батьки не зізнавалися, що мають проблеми, переконували, що все добре. Дитина взагалі сиділа, повернувшись обличчям до стіни. Але підійшов поліцейський зі словами: “Це тобі заюня від бабуні, бабуся дуже добра і хоче, щоб у тебе все було добре, тримай зайчика! Бабуся тебе обіймає”. І потім, поки поліцейські розбиралися з батьками, помітили, що дитина почала спілкуватися з іграшкою.
З цих слів, які малеча розповідала іграшці, поліцейські зрозуміли, що проблеми в сім'ї є. Очевидно, що з цією сім'єю треба працювати та працювати. Іграшка стала каталізатором, допомогла дитині розкритися та почати говорити – поліцейські зрозуміли, що вони тут недарма.
Поліцейські радіють, коли при повторному відвідуванні сім'ї бачать, як дитина грається із зайчиком. Часто дітки вибігають їм назустріч разом із іграшкою, дають їм імена – це говорить про те, що зайчик став частиною життя дитини, і поліцейських діти сприймають позитивно.
Ще один напрямок нашої діяльності став відповіддю на початок повномасштабного вторгнення у 2022 році – ми почали відшивати евакуаційні колекції зайчиків. Вони відрізняються від звичайних жовтим та жовтогарячим кольором. Ці іграшки забирають із собою під час виїзду на евакуацію спеціальні поліцейські підрозділи "Білі янголи". Іграшку передають дитині, яку потрібно евакуювати, щоб знизити рівень стресу.
- Чому саме такі кольори?
- Щоб дитину було видно здалеку. Також на дітей одягають яскраві шоломи з позначками та жилети з яскравими смужками.
Зайчик допомагає дитині заспокоїтись, а дорослим – встановити з дитиною контакт і дати інструкцію, що буде далі. Тож у нас тепер є нова несподівана функція наших іграшок. Ми не планували, що вони ще й так допомагатимуть.
Поліцейські «Білі янголи» на Донеччині допомагають місцевим з евакуацією – і дають діткам зайчика для охорони. Фото: nashaperemoga.com.ua
Ми всі потребуємо допомоги "бабусиних зайців", які б нас захистили від усіх бід
- Ці зайчики – лише для дітей?
- У нас є зайчики, яких шиють не бабусі, а майстрині для підтримки проєкту. Ми виставляємо їх на сайті на продаж. А зайці, пошиті бабусями, йдуть лише до дітей. Хоча часто доводиться чути від поліцейських, котрі їх бачать: "Мені теж таке треба". Ми всі потребуємо допомоги "бабусиних зайців", які б нас захистили від усіх бід.
- Як далі плануєте розвивати «Бабусині зайці»?
- Ми би хотіли, щоб в кожній області України, в кожному більш-менш розвинутому місті, ну а згодом і в кожній громаді були осередки, де б люди похилого віку могли збиратися і мати таке корисне дозвілля - шити зайчиків для нашого проєкту. Ну і щоб ювенальні поліцейські не стояли в черзі в очікуванні іграшок, які, як показала практика, потрібні їм в їхній роботі.
- Чи було таке, що бабуся-майстриня познайомилася з дитиною, яка отримала зайчика?
- Такого, щоб бабуся познайомилася із дитинкою, поки що не траплялося, адже часто зайчики потрапляють на службу до ювенальних поліцейських в інші області, в інші регіони. У нас осередків набагато менше, ніж підрозділів поліції, які працюють з зайчиками.
А от що було, - ювенальні поліцейські надсилали нам фото або фото з'являлися в публікаціях, в соціальних мережах - і бабусі впізнавали своїх зайчиків, бачили, що іграшка потрапила до дитинки. Майстринь це дуже надихає. Коли вони бачать своїх зайчиків у руках у дитини, це їх дуже розчулює. Вони плачуть від радості, що дійсно це працює.
Коли жінки бачать на фото свого зайчика в дитячих руках – це дуже їх мотивує на подальшу роботу. Фото: nashaperemoga.com.ua
В тему
Куди звертатися, якщо хочеш приєднатися до проєкту?
- Для того щоб стати учасником такого проєкту, слід звернутися до координаторки нашого фонду Віоли Чурикової. (Телефон для зв'язку: 066-093-13-93. Або можна написати листа: [email protected])
Ми надаємо поки що перевагу організованим групам, де, можливо, вже є викладачка, яка допомагає створювати щось своїми руками і яка могла би взяти на себе на місці роль координатора проєкту. Тобто ми вчимо, ми передаємо матеріали, але для того, щоб люди збиралися, їм потрібно, щоб було де і було з ким. І тому на сьогодні ідеальним варіантом є вже організовані університети третього віку.
Напевно, такі групи є. Вчора в мене була така випадкова зустріч, я приїхала познайомитися з новим гуртом у Києві, це дівчата ВПО з Бахмута. Вони збираються в одному з хабів у центрі міста. Познайомилася ще з однією групою жінок похилого віку - ВПО з різних областей. Одна з них в'яже речі для знайомих воїнів. В певний момент вона просто прийшла в цей хаб, попросила, щоб їй надали можливість періодично збиратися і допомагати іншим жінкам вчитися в'язати потрібні речі. Тому, якщо є група людей похилого віку або ВПО, які не прив'язані до будь-якої організації, вони можуть звертатися до нас, якщо їм хочеться приєднатися до проєкту «Бабусині зайці».
Іграшки вже навіть шиють на замовлення поліції – ось як на Хмельниччині. Фото: Нацполіція
