Поки Верховна Рада вирішує, чи потрібно вводити економічне бронювання, піднімати податки та як зробити економіку більш ефективною, журналіст Коротко про вивчав історичний досвід.
Згадували Першу світову війну. Як тоді «тримали тил», викручуючись між потребами фронту та необхідністю хоч якось прогодувати цивільне населення? Чому йдеться саме про Першу світову? Саме тоді формувалися нові правила ведення бойових дій, виживання суспільства та перебудови економіки – писалися своєрідні конспекти для наступних війн. Та й аналогій з тим, що відбувається останніми роками, у нас достатньо. Чим не привід погортати історичні довідники?
Осінь 1914, 110 років тому світ поетапно накривала світова війна. "Велика", як її називали тоді, і "забута" - найбільш популярне визначення кінця ХХ століття. У ній людство вперше зіткнулося з такими поняттями, як загальна мобілізація та національна армія. А ще жодна з воюючих держав не передбачала, що в шоковому стані війни суспільству доведеться перебувати кілька років.
У вересні 1914 року ніхто не сумнівався - бойові дії закінчаться за два-три місяці, максимум пів року (а вона тривала 4 роки, 3 місяці та 2 тижні). Плану війни не існувало в жодній із європейських стран. Антанта та Центральні держави якщо й готувалися до війни, то робили це з розрахунком на її швидкоплинність. Вийшло інакше: після Галицької битви (вересень 1914 року), коли Російська імперія захопила Львів, сторони перейшли до позиційного протистояння - і почалася «війна на виснаження».
На Британських островах ще восени 1914 року було створено «Міністерство озброєння» з необмеженими правами та можливостями. Наприклад, воно могло брати під контроль будь-яке підприємство, якщо вважало, що його виробництво необхідне армії. Крім того, відомство керувало залізницями, морськими перевезеннями, млинами, вугільними шахтами і всім, що вважало за потрібне. У різний час його очолювали Вінстон Черчілль та Ллойд Джордж. У рамках економічної мобілізації уряд курирував і продовольчий ринок.
Була створена Women's Land Army ("Жіноча землеробська армія"). Працівниць набирали як добровільно, так і у рамках мобілізаційних процесів. Вчили орати, сіяти, боронити та невеликими групами відправляли на депресивні ферми. Влада контролювала до 85% усієї продовольчої продукції в країні, але уникнути дефіциту так і не змогла. У 1918 року у країні було запроваджено продовольчі картки.
Що ж до чоловіків, які отримали броню від служби, то список життєво важливих спеціальностей був досить широким. До нього входили вчителі, пекарі, наглядачі маяків, поштові службовці. Але головне, робітники ключових напрямків – від майстрів на заводах до енергетиків та шахтарів.
Останніх не вистачало катастрофічно. І якщо під час Першої світової країна ще якось упоралася з цією проблемою (хоча й обмежили споживання вугілля для населення, грубо кажучи – взимку англійці приречені були мерзнути), то вже у Другу світову довелося вдаватися до особливих заходів. На шахти відправляли призовників прямо з місцевих "військкоматів". Шахтарів у суспільстві тоді почали недолюблювати. Мовляв, відсиджуються під землею, доки справжні патріоти гинуть на полі бою.
У Великобританії замінити чоловіків, що пішли на фронт, у сільському господарстві закликали жінок. Фото: wikipedia.org
Спеціальні військові міністерства майже з необмеженими правами – тренд того часу. У Франції працювало «Міністерство озброєнь та військового виробництва». Промисловість максимально перебудовувалась під військові потреби. Водночас активно будувалися нові підприємства, адже розвинені економічні райони держави потрапили під німецьку окупацію. Яскравим прикладом є енергетичний сектор, де Париж втратив 75% видобутку вугілля.
Викручувалися як могли, зводячи невеликі гідроелектростанції. Від енергетичної кризи це не врятувало, але нагода для маневру з'явилася. Практика швидко збудованих малих підприємств була поширена. Потрібно було все робити швидко. Звичайно, всі вони працювали на військовий сектор.
Це спричинило кадровий голод. На фронтах було понад 60% чоловіків, зайнятих у сільському господарстві, та близько 50% робочих промпідприємств. Закрити всі ці дірки одними лише жінками не вийшло. Почали повертати з фронту солдатів (всього було відряджено в тил понад пів мільйона чоловіків на заводи та триста тисяч у сільське господарство). Такі люди вважалися тимчасово відрядженими і залишалися військовослужбовцями, і на них поширювалася армійська дисципліна. За найменшу провину, скажімо, за самоволку чи п'янку їх відсилали назад, у окопи.
Кадрову проблему французи вирішували за рахунок своїх колоній, активно привозили робочу силу з Китаю та Північної Африки. При цьому активно використовувалась і примусова праця військовополонених.
І якщо потреби фронту всіма прикладеними силами вдавалося задовольняти, то люди в тилу стикалися з щоденними побутовими труднощами. Були великі проблеми з опаленням, електрикою, нестачею продовольства. Уряду навіть довелося вводити карткову систему на хліб та цукор.
Спочатку царський уряд був упевнений у повній і майже ідеальної готовності імперії до війни. За всіма звітами промисловість була на підйомі, склади переповнені запасами, а тил здатний підтримувати потреби фронту стільки, скільки потрібно. Насправді все виявилося набагато сумнішим. Не вистачало взагалі всього, від онуч до снарядів. Корупція, бюрократія та російське вміння пускати пилюку в очі начальству вкотре зробили свою справу. Уряду довелося терміново розбудовувати різношерсту економіку на військовий лад.
Мілітаризацію виробництва провели стрімко, але традиційно безсистемно, повністю «поклавши» гуманітарний сектор економіки. У 1916 році з 2,4 мільйона працівників заводів та фабрик 2 мільйони (86%) були зайняті на військових виробництвах. Підприємств, які забезпечували потреби цивільного населення, залишилося всього близько 10%. Тотальний дефіцит виник тут відразу, і цю проблему не вирішили до розвалу імперії.
Цікава версія була прийнята владою щодо сільського господарства. Вирішили, що чоловіки для землеробських робіт хоч і важливі, але не завжди. У посівний період та час збирання врожаю – так, а в решту часу і жінок із підлітками вистачить. Така концепція влаштувала владу, і з сіл «забривали» рекрутів із особливим ентузіазмом. Щоправда, все ж таки даючи відстрочку до кінця сезонних робіт. Таке «економічне бронювання» не спрацювало, продовольча криза дала знати про себе вже в 1915 році, і було запроваджено продуктові картки.
Ще одна особливість військового стану в імперії: бідні верстви населення сприйняли мобілізацію як благо. Дружинам новобранців виплачувалася солідна компенсація, і її вистачало на кілька місяців безбідного життя. Жінки, що залишилися без чоловіків, не поспішали влаштовуватися на роботу, віддаючи перевагу «красивому життю». Виходило, що промисловість залишалася відразу без двох працівників з однієї родини.
Про запровадження економічної броні замислилися лише тоді, коли стало дуже погано - на кінець 1916 року. Тоді на заводи прямо з фронту на спеціальну вимогу почали повертати фахівців. При цьому особовий склад в армії тоді поповнювали всіма, хто під руку траплявся: хворими на епілепсію, частково паралізованими і навіть призовниками без однієї кінцівки.
Продуктові картки вводилися десь раніше, де пізніше, але в результаті були поширені скрізь. Фото: wikipedia.org
Німеччина розпочинала війну на піку економічного розвитку, що й дозволило їй на першому етапі бути однією з найагресивніших та найактивніших її учасників. Та й саму війну взагалі-то ініціювала саме вона. Проблеми на фронтах бумерангом торкнулися економіки трохи пізніше, ніж в інших державах, - на початку 1916 року. Але їх якось відразу виявилося дуже багато, і заходи довелося вводити швидко та кардинально.
І в серпні 1916 року була запроваджена «програма Гінденбурга» (військового і політика, у майбутньому рейхспрезидента Німеччини). Ставилося завдання подвоїти та потроїти виробництво патронів і снарядів, знарядь і кулеметів. Тобто головна мета: кинути всі сили на потреби армії. У рамках цієї програми рейхстаг ухвалив закон «Про допоміжну патріотичну працю». За ним будь-який робітник, зайнятий на військовому виробництві, не мав права змінювати роботу без узгодження з військовим відомством. Трудову службу було запроваджено всім чоловікам віком від 16 до 60 років. У Німеччині також повертали на заводи солдатів з фронту, але не так масштабно, лише близько 120 тисяч людей. При цьому працю підлітків та військовополонених (1,7 млн осіб) використовували максимально.
У сільському господарстві було введено продрозкладку, вилучалися всі надлишки продовольства. Карткова система стосувалася не лише хліба, а й молока, цукру, овочів, жирів. Процвітав чорний ринок продуктів, де люди купували або міняли більше половини споживаної ними їжі.
Політологи та історики стверджують - турбулентні процеси в суспільстві приводять це саме суспільство до пошуку аналогій. Нехай вони будуть дуже відносними, але в будь-якому разі повчальними.
Очевидне та загальне для всіх: запроваджується система жорсткої централізації економіки з ручним управлінням владою. У пріоритеті – воєнпром, решта – як вийде, але із збереженням базових потреб. Зверніть увагу, картки на продовольство в результаті з'явилися у всіх країнах, що воювали.
Ще один загальний момент: кадровий голод змусив усі без винятку держави повертати чоловіків із фронту на заводи. Залучення жінок та підлітків до непрофільної праці також стали обов'язковими.
Традиція збору металобрухту для армії розпочалася саме у роки Першої світової війни. Фото: ФБ Перша світова війна