Досвід біженців у Трансільванії: Український Дім своїми руками
Місто Клуж-Напока, що на північному заході Румунії, за нашими мірками невелике – 318 тисяч жителів. Однак це друге за величиною після столиці місто у країні. Сюди після початку повномасштабної війни їхали українці та продовжують їхати і зараз.
Щоб люди мали можливість отримати допомогу, підтримку та коло спілкування, вимушені переселенці разом із місцевими жителями організували спільний простір. Сьогодні в Українському Домі надають гуманітарну, психологічну, юридичну допомогу, проводять різноманітні заходи. Тут допомагають інтегруватися, вивчити мову, знайти роботу, а ще знайти нових друзів і приглушити тугу за домівкою.
Про те, як почуваються українці в неофіційній столиці Трансільванії і як працює Український Дім, Коротко про розповіла його комунікаційний менеджер Катерина Єрська. До речі, 28 вересня буде вже друга річниця створення Українського Дому у Клуж-Напока.
"Англійську тут розуміють майже всі"
Катерина Єрська. Фото: особистий архів
– Катерино, як з'явився у Клуж-Напока Український Дім?
– Після початку повномасштабного вторгнення біженці, які прибули, потребували розміщення, продуктів харчування, засобів гігієни - у відповідь на це виникло щось на кшталт стихійної ініціативи румунів. Багато організацій, таких як Агентство у справах біженців, UNHCR та подібні, ініціювали короткострокові проєкти для підтримки українців. Надалі з'явилася необхідність створити те, що функціонуватиме постійно, – із цієї допомоги почав зароджуватися Український Дім як простір.
Відразу після початку повномасштабного вторгнення Український Дім підтримало агентство у справах біженців – сьогодні його підтримує італійська організація AICS.
– А які види допомоги тут можна отримати?
– З початку війни було запущено безліч проєктів – психологічна підтримка біженців, допомога з продуктами харчування, розміщення людей, влаштування дітей у школи. Ми продовжуємо допомагати з оформленням документів, отриманням тимчасового захисту, що дозволяє біженцям легально перебувати в Європі.
Щодо психологічної допомоги – це індивідуальна, сімейна арттерапія. Все це дуже потрібне вимушеним мігрантам: 99% з них ніколи і не думали про переїзд до Європи.
Наразі залишилися переважно соціальні та інтеграційні заходи. Після переїзду у людей страждають базові потреби – це відсутність кола спілкування, соціалізації, тому вони й приходять до нас.
Також ми допомагаємо людям з вивченням англійської та румунської мови.
- Навіть англійської?
- Нам дуже пощастило: тут багато хто говорить англійською. Клуж-Напока – свого роду румунська Силіконова долина, столиця IT. І якщо ти знаєш англійську, вижити тут можна. Ви можете їхати в таксі на якомусь «Болт» або «Убер», а таксист ідеально говоритиме англійською, бо таксував у Лондоні 10 років. Місцеві жителі часто їздять до Великобританії заробити гроші та повернутися додому.
Біженці у Клуж-Напока на мітингу. Фото: надано Катериною Єрською
«Румуни приймають нас привітніше, ніж в інших країнах ЄС»
- А як ставляться до українців у Румунії?
– Румунія довго підтримувала українців фінансово, допомагала з орендою житла, виплатами. Порівняно з іншими країнами Європи, тут приймають нас більш “велкам”. Біженці знають, що їм не скажуть: «Їдьте додому, у свою країну» чи інші неприємні речі, як можуть казати в інших країнах Європи. Тут, на щастя, ми з такою дискримінацією не зустрічаємось, і подібних скарг нам не надходить. І я говорю не тільки про себе: ми моніторимо ситуацію, це одна з наших місій.
Коли почалася повномасштабна війна, мер міста Клуж-Напока Еміль Бок – досвідчений румунський політик – дуже тепло приймав українців. Навіть місцевий фестиваль "Дні Клужа" ми відкривали українською піснею.
Також ми беремо участь у всіх міських заходах. Нас запрошують, щоби ми більше спілкувалися, заводили нові знайомства, інтегрувалися. Ми також намагаємося брати активну участь у житті міста. Наприклад, коли проводили мітинг на День Незалежності, запросили румунів – прийшло багато місцевих мешканців, було телебачення, преса.
Для наших біженців перебування в цій країні є дуже комфортним: наш менталітет дуже схожий на менталітет місцевих жителів. Тут і раніше було багато українців, але це були переважно мешканці Чернівецької області. Щоправда, ментально вони трохи відрізняються від тих людей, які мешкають на півдні та сході країни. Тому у нас склалися навіть тепліші стосунки з місцевими, ніж із діаспорою, яка живе своїм життям.
Лекція про історію українських грошей та що на них зображено. Фото: надане Катериною Єрською
- А які заходи проводяться в Українському Домі, що найбільше цікавить наших переселенців?
- Насамперед, - це коло спілкування, тут можна зустрітися з іншими українцями, які перебувають у таких самих життєвих обставинах.
24 лютого ми обов'язково проводимо меморіальний мітинг і на День Незалежності - святковий, позитивніший. Ці заходи збирають усіх українців, адже це і відчуття плеча, і розуміння, що ти не один. Це дуже важливо, особливо для тих, хто вперше опинився за кордоном через війну.
Впевнена, якби не проєкт, українці й самі об'єдналися б, нам це властиво. Наприклад, у нас є волонтер із Миколаєва, яка часто буває в Українському Домі. Вона організувала клуб майстринь і тих, хто хоче навчитися рукоділлю - "Чарівність наших рук".
Біженки збираються щонеділі – хтось в'яже, хтось шиє. У нас шили балаклави та спеціальні килимки для сидіння автомобілів військовим, в'язали шкарпетки – виробляють такі корисні речі та передають в Україну. І, звичайно, займаються мистецтвом, роблять гарні вироби із бісеру, беруть участь у виставках, фестивалях – такі заняття дуже подобаються румунам.
- А румуни теж приходять до Українського Дому?
- Так. Спочатку вони приходили, щоби підтримати українців і щось принести. Але нагальна потреба відпала в цьому досить скоро. Біженці знайшли роботу, почали інтегруватися. А румуни, які хочуть щось робити, лишилися.
Наприклад, у нас є румун, етнічний британець, - він викладає розмовну англійську як волонтер, безкоштовно. Або майстрині, які об'єдналися та продають свої вироби. Вони вже створили сайт, організовують спільні українсько-румунські ярмарки, продають свої товари.
Також було створено вокальну групу, де є і українки, і румунки. Разом співають українські та румунські пісні, їздять містами.
«Інститут світу» – організація, яка впроваджує проєкт Українського Дому – понад 20 років займається професійною допомогою біженцям, починаючи з конфлікту із Сирією. Команда «Інституту світу» міжнародна. Там є представники африканських та європейських країн. Зараз із нами працює велика кількість італійських волонтерів – вони спеціально приїхали до Румунії, щоб допомагати українцям, проводять дуже класні заходи для молоді.
Буває, до нас просто приходять люди з вулиці: у нас синьо-жовтий напис – і всі чудово розуміють, що тут є українці. Румун радує, що наші прапори схожі – їхній прапор синьо-жовто-червоний.
У нашому проєкті Українського Дому також працюють румуни. Наприклад, від початку його заснування приміщення винаймала румунка. А бабуся моєї колеги Юліани теж українка. Вона народилася і виросла в Румунії, але завжди пам'ятала своє українське коріння - приєдналася до проєкту як волонтер. Буквально прийшла з вулиці та влаштувалася на роботу, брала участь у оренді приміщення, де ми знаходимося. І навіть почала вивчати українську мову з львів'янином.
День Незалежності України у румунському місті Клуж-Напока. Фото: надане Катериною Єрською
“Чекаємо на другу хвилю біженців цієї зими”
- Відомо, скільки зараз українців у Румунії?
– У Румунії – майже 80 тисяч (у ЄС Румунія посідає 8-ме місце за кількістю українських біженців. – Авт.). У нашому місті – приблизно від 3 до 5 тисяч осіб. Євростат має оновити дані восени. Але треба розуміти, що кількість українців, що прибувають, збільшилася. Коли почався наступ у Харківській області, почала прибувати нова хвиля людей.
Другу хвилю ми очікуємо перед зимою: хтось розуміє, що не може опалювати будинок чи зруйновано систему опалення. Такі біженці перебувають за кордоном сезонно. Наприклад, узимку, коли в Україні важко, а на літо повертаються. Але більшість біженців їдуть до України, перебувають якийсь час у гостях, бачаться з близькими – і повертаються. Вважають, що доки триває повномасштабне вторгнення, це їхній безпечний дім.
Один із численних майстер-класів з рукоділля в Українському Домі. Фото: facebook.com/uahouseclujro
- Чому обирають Румунію, а не більш популярні Німеччину чи Польщу?
- Я думаю, насамперед обирають Румунію через відстань та логістику. По-друге, через рівень життя. Румунія - одна із найдешевших країн Євросоюзу. Дешевша лише Болгарія. Крім того, тут люди ментально схожі на нас і, в принципі, дуже тепло ставляться до українців.
Підтримують нас, навіть розгортають горизонтально румунський прапор, щоб показати, що вони як Україна. Ця підтримка дуже відчутна, хоча її не завжди можна висловити вербально.
Звичайно, бувають, як і всюди, якісь поодинокі випадки конфліктів, але це не етнічні конфлікти, а побутові, вони не пов'язані з тим, що ми є українцями.
Наше місто знаходиться у Трансільванії. Вона була раніше частиною Австрії та Угорщини. І тому місцеві мешканці дуже open-minded. Вони більш європейські, ніж жителі Бухареста, де сильно відчувається пострадянський стрес. Там вплив радянської системи видно навіть у архітектурі, у тому, як виглядають вулиці, як влаштований трафік. Цього всього немає у нашому місті. Він схожий візуально на Краків, Прагу – класне європейське місто.
- А з якими труднощами стикаються українські біженці у Румунії?
– Звичайно, перше, що людей хвилює, це те, що вони не можуть влаштуватися на високооплачувану роботу через мовний бар'єр. Якщо ти претендуєш на роботу за спеціальністю чи щось подібне, тобі потрібно перекласти диплом або мати його англійською мовою та говорити англійською чи румунською, як мінімум, на рівні А2. І, звісно, це не для всіх просто.
Із роботою ще складніше. Але ми намагаємося працювати у цьому напрямі. Буквально у понеділок був у нас кар'єрний івент. Ми запросили представників організацій, які розмовляють англійською, та українців, які шукають роботу. Організації розповідали, як у них влаштований процес найму, які вимоги вони висувають, які є послаблення для українців.
Також можна звернутися до служби зайнятості - там вам намагатимуться знайти роботу. Але це не буде, як у Німеччині, примусово. Вам щось шукатимуть, і поки ви без роботи, пів року вам виплачуватимуть якісь гроші. Це незначні кошти, вони не відшкодують оренду, але можуть покрити комуналку.
Щодо медицини, то всі українці застраховані державою. Усі послуги, у тому числі стоматологію, можна отримати безкоштовно. Як і всюди, тут є запис. Залежно від того, що це за лікар та що за послуга. Це може бути запис на завтра чи за місяць. Коли мені потрібно було потрапити до профільного лікаря до державної лікарні, я, як і в Україні, укладала контракт із сімейним лікарем.
Як ми намагаємося покращити ситуацію, щоб люди могли потрапити до потрібного лікаря якнайшвидше? У нас є колега, румунський лікар, українка. Вона однаково вільно розмовляє румунською та українською. До неї звертаються люди, які бажають потрапити до якогось лікаря – вона знаходить лікаря та записує людину. Наприклад, їй дзвонить українець із запитом: хочу записатися до дерматолога – вона шукає лікаря протягом тижня.
До речі, Румунія надає лікування онкохворим українцям безкоштовно, у тому числі й хіміотерапію європейськими препаратами. І тому тут маємо трохи медичний туризм. Деякі українці приїжджають сюди, щоби отримати кваліфіковану медичну допомогу. Звісно, це довго, але безкоштовно.
Український Дім у Клуж-Напока відвідав посол України у Румунії Ігор Прокопчук. Фото: facebook.com/uahouseclujro
Вчителі-біженці створили освітній проєкт для дітей та для дорослих
- Ви кажете, що в Румунії можна говорити і англійською, і румунською, а навчання для дітей у школах тільки румунською мовою чи є англійською?
– Безкоштовні державні школи – це лише освітні заклади румунською, туди можна влаштувати дитину прям бігом. На жаль, у нашому місті немає українських шкіл: раніше тут було мало українців, і в цьому не було потреби. Однак у Брашові та Сучаві є україномовні школи і навіть ліцей Тараса Шевченка. Вони набирають повні класи – українці масово мігрують у ці міста.
Англомовні школи тут також є, але приватні. Вартість навчання залежить від класу - чим старша дитина, тим дорожча освіта. Скоріш за все, середня родина не потягне таку приватну школу. А забезпечені можуть собі дозволити, і це буде досить добрий рівень освіти. У таких закладах навчаються французи, американці, канадці, італійці... Серед викладачів також багато іноземців, британських викладачів.
- Напевно, дітям складно навчатися в місцевих школах через незнання румунської мови.
- Так, вони не знають румунської мови. Але це багатоступінчастий процес, як діти потрапляють до румунської школи.
Тут є проєкт, який має назву UI Child Education Hub. Ми знайшли серед біженців близько 20 українських шкільних вчителів різних напрямків, які викладали у своїх школах онлайн. Когось звільнили: не всі школи перейшли на дистанційне навчання. І ці викладачі, на мою думку, були ще більш розгублені, ніж батьки: багато з них уже у віці, і в принципі ніколи ніде не були. Якось вони стихійно об'єдналися. Допомогла їм дівчина з Дніпра, її мати пов'язана зі сферою освіти. Вони створили хаб, отримали фінансування від ЮНІСЕФ, і все склалося досить непогано.
– Що вони робили у цьому хабі?
– Крім базової шкільної програми, почали викладати румунську мову, яка була вписана у сітку традиційних українських уроків. Так діти почали вчити румунську.
Перший рік тут не було вчителів, які б могли викладати дітям румунську. Тому цих викладачів навчали. Підготували шість осіб якимось екстерном - спецкурсом. І після пів року діти складали тести з румунської. Уявіть собі, не справилась з тестом тільки одна дитина з 24, одні склали тест на рівень на Б1, решта – на А1 та А2. Я думаю, за пів року – це успіх. Якщо у дитини А2, то в 5-й та 6-й клас її вже візьмуть.
Коли випустилися перші діти, і батьки стали краще ходити на уроки румунської. Ми викладаємо дорослим і весь час набираємо групи, вже навіть черги на запис. Без мови батьки не розуміють шкільну програму, не можуть повноцінно брати участь у батьківських зборах, спілкуватися з іншими батьками - вони теж починають вчитися, щоб підтягнутися. Такі процеси відбуваються, хоча вони дуже складні.
– А які у вас плани на майбутнє Українського Дому? І чи відомо, існуватиме він після закінчення війни?
- Наш план у тому, щоб закритися. Ми щиро віримо, що війна закінчиться перемогою і не буде потреби інших країн Європи фінансувати і підтримувати нас. Однак цілком можливо, що певна кількість людей вирішить залишитися тут. Думаю, вони створюватимуть якісь інші ком'юніті. Можливо, це теж буде Український Дім і, можливо, навіть на тому самому місці. Але це вже буде ком'юніті не для біженців, а для людей, які вирішили осісти в Румунії або тимчасово залишатися тут.
На спецкурсі "Україна ТУТ" переселенці та гості говорили про сучасні українські культурні та історичні реалії, обговорювали тренди, сперечалися, хто переможе на Євробаченні. Фото: надано Катериною Єрською
