Буквально кілька років тому навіть мешканцям Хмельницької області здавалося, що місцевий самчиківський розпис зник назавжди – бо давно забутий навіть на його батьківщині. Але вже сьогодні ним прикрашені будівлі у Києві, Ірпені, інших містах та селах Київської, Хмельницької областей, на Полтавщині та навіть у грецьких Афінах. І це не рахуючи картин, аксесуарів, одягу, сувенірів та кераміки, що розлетілися по всьому світу – від сусідньої Польщі до далеких Австралії та США.
У чому ж його особливість та відмінність від, наприклад, більш відомих - петриківських чи косовських - розписів?
За ескізом Віктора Раковського самчиківський розпис нанесли на школу в Афінах. Фото: ФБ Віктор Раковський
– Самчиківський розпис – площинний, без об'ємності, немає тіней, відблисків, з плавними переходами кольорів, – пояснює Коротко про художник, директор Самчиківської дитячої художньої школи традиційного народного декоративно-ужиткового мистецтва Віктор Раковський. - Багато великих гострокінцевих елементів, вони не переплітаються, не ховаються один за одного, а ніби «заходять» між ними.
А у петриківському багато тонких та дрібних елементів, пишуть частіше «кішечкою». Це тонкий пензлик, який роблять із шерсті, зрізаної із котячого хвоста. Або обрізають тростинки очерету та ними малюють, ягідки, наприклад. Більш суха композиція: три-п'ять кольорів і багато дрібних елементів.
У самчиківському розписі важливе тло – воно має «читатися» між елементами, бути красиво оформленим. Зазвичай це або легкі кольори, або білий, адже раніше самчиківський розпис був лише настінний, а стіни в надто яскраві кольори не фарбували. Ну а косовський завжди дотримується своєї колористики: це зелений, чорний, білий.
У самчиківському розписі, пояснює митець, якщо є два контрастні кольори, між ними обов'язково нейтральний: сірий, чорний, фіолетовий, коричневий. Ще дуже важливими є тематика та сюжет: можуть бути казкові теми, а можуть бути з українських народних традицій, наприклад, різдвяних. Часто використовуються рослинні мотиви, малюють і тварин. Взагалі такі «картини» читаються, як текст у книжці.
Повернути старовинний настінний розпис до життя вдалося чотирьом художникам із Самчиків: Віктору Раковському, Сергію Касьянову, Михайлу Юзвуку та Олександру Пажимському. Сьогодні цей розпис можна побачити не лише всередині та на фасадах різних будівель у багатьох українських містах, а навіть у галереї у Нью-Йорку, у приватних колекціях не лише у сусідній Польщі, а й у Канаді та навіть у далекій Австралії.
В Україні користуються популярністю сумки, шопери та рюкзаки з самчиківським розписом – їх носять і відвідувачки культурних заходів, і військові, орнаменти наносять на сукні та футболки і навіть на етикетки коблевських вин.
До речі, вина з етикеткою із самчиківським розписом, створеною художником Віктором Раковським, нещодавно посіли третє місце на фестивалі у Каннах у Франції. Їх і зараз можна купити та оцінити у плані мистецтва та смаку в супермаркетах в Україні.
Ще кілька років тому єдиною пам'яткою Самчиків вважався історико-культурний заповідник із палацом XVIII століття. Сюди й їхали туристи. Про те, що це батьківщина старовинного українського самобутнього розпису, мало хто з них підозрював. Зрозуміло чому – у селі жодного натяку на це не було. Сьогодні ж екскурсії розпочинаються саме з сільських хат, які завдяки праці місцевих художників-ентузіастів перетворилися на справжні витвори мистецтва.
– Туристів справді багато, – відкладаючи пензлик, підтверджує Коротко про художник Віктор Раковський. Він якраз наносить самчиківський розпис на стіну у школі. - Коли вони приїжджають до заповідника, я їх першим зустрічаю на вулиці та проводжу нею, показуючи розписані будинки. У нас вісім таких хат. Розповідаю про розпис та його відродження, про композицію по кожному будинку і потім передаю екскурсоводам заповідника. Якщо хочуть – проводжу майстер-класи.
Віктор Раковський – син художника Геннадія Раковського, який разом із Олександром Пажимським першими взялися за відродження самчиківського розпису. Якщо раніше у місцевій дитячій художній школі він був скоріше додатковим предметом, то сьогодні став одним з основних.
Цікавляться ним і за кордоном, причому, за словами художників, навіть більше, ніж в Україні. Віктор згадує: приїжджали до Самчиків і іноземці-колекціонери, і нещодавно група підприємців із 80 осіб з Києва та Дніпра, які не мають до мистецтва жодного відношення, і, тим не менш, із задоволенням брали участь у майстер-класах.
Активно повертати до життя самчиківський розпис розпочали шість років тому, коли вдалося виграти грант від Українського культурного фонду. Підключилася на той момент і радник міністра культури, співачка та художниця Анжеліка Рудницька. Інформація пішла соцмережами, люди почали цікавитись – і у мистецтва родом із Самчиків з'явився шанс знову стати популярним у побуті. Через рік традицію декоративного розпису внесли до списку нематеріальної культурної спадщини, а самі Самчики серед туристів та екскурсоводів почали називати «селом-святом».
Приблизно тоді народилася ідея перетворити Самчики на артсело, розписавши його, як місцеві майстри - Петриківку на Дніпропетровщині. У селі чотири художники за чотири дні розмалювали вісім хат, кожну по-різному. Ці хати сьогодні – місцеві пам'ятки. Звичайні житлові, з господарями яких домовлялися, щоб упродовж восьми-десяти років вони не чіпали розпис – стільки точно має протриматися фарба. Із матеріалами допомогли підприємці. У планах було розмалювати 30 будинків, але їх довелося відкласти через осінь, а тепер уже, зрозуміло, не до того – війна.
Час диктує свої правила: розписує Віктор Раковський з колегами і гільзи, і чохли до ракет – один із них купив австрійський колекціонер за 500 доларів, і снаряди, та інші атрибути війни. Виставка таких військово-мистецьких експонатів із 300 предметів подорожувала Україною, але, діставшись Лисичанська, назавжди залишилася там.
– Перед війною пропонували зробити розпис в одному із населених пунктів Миколаївської області, але я відмовився, – згадує Віктор Раковський. – А тепер думаю: і кому б це тепер там було потрібне?
У грецьких Афінах побачити самчиківський розпис на стінах місцевої школи захотіли представники української громади. Запрошували Віктора Раковського приїхати та той не зміг кинути своїх учнів тут. Зробив ескіз, по якому майстри в Греції з волонтерами розписали стіну школи. Каже: впоралися непогано.
Про найбільші суми, які покупці викладали за картини з таким розписом, митець говорити не хоче. Зазначає: митці самі себе знецінюють.
- Кожен хоче дешево купити, а хто хоче дорого продати – все одно продає дешево, - зітхає Віктор Раковський. - Адже цінується не сама картина, а ідея, закладена в ній. Вона довго виношується, продумується розпис, ми ж не копії малюємо, а створюємо нове. На міжнародному ринку торгують ідеями, а не самою роботою.
Що ще засмучує художників, так це ставлення влади. Сама ідея відродження, підтримки інтересу та розвитку самчиківського розпису тримається виключно на їхньому ентузіазмі. Зазначають: за кордоном їхня творчість набагато більш затребувана, ніж на Батьківщині, і це не може не засмучувати. Тим не менш, кидати мистецтво не планують: це – їхній сенс життя та їхнє повітря. А ще важливіше – передати традицію самчиківського розпису наступним поколінням. Благо бажаючі серед молоді є.