МОН проти дистанційки: чи стануть школярі розумнішими після її скасування?
У Міністерстві освіти та науки України вирішили повернути з дистанційної освіти за парти щонайменше 600 тисяч учнів, пояснюючи цю ініціативу «колосальними освітніми втратами». «Дитина у восьмому класі володіє академічними знаннями на рівні шостого класу», - наголосив міністр освіти та науки України Оксен Лісовий. Коротко про розповідає про те, чому пропозицію Міносвіти вчителі, школярі та їхні батьки зустріли в багнети.
Хто тут найрозумніший?
Близько 1 мільйона українських дітей навчаються онлайн: 600 тисяч – в Україні та майже 400 тисяч – за кордоном. І за останні чотири роки, як заявили в МОН, українська система освіти зазнала якісних втрат, у тому числі через COVID-19 та повномасштабну війну. І тому українські діти відстають від своїх однолітків із інших країн на 1,5-2,5 роки навчання. Про це свідчать результати дослідження Організації економічної співдружності та розвитку PISA-2022, проведеного у 81 країні світу минулого року.
Щоправда, у МОН України промовчали, що практично всі країни, які беруть участь у дослідженні PISA–2022, показали загальне зниження з різних причин, але в основному через коронавірусну пандемію, середніх результатів математичної та читацької грамотності. У відомстві також не згадали, що дослідження проводилося серед учнів віком 15 років і лише у 18 із 27 регіонів України (зрозуміло, чому).
Ну й будемо чесні: конкурувати зі Сінгапуром, Японією, Тайванем і Південною Кореєю за рівнем математичної грамотності, які перебувають на вершині списку PISA–2022, Україна не могла й у свої найкращі роки – що вже казати, коли в країні війна. І до речі, результати PISA-2022 не такі вже й жахливі: Україна далеко не в кінці списку, а скоріше - ближче до високих показників. І те, що наша країна не скотилася за ці роки на дно безграмотності та неосвіченості – це заслуга українських вчителів та школярів. У тому числі – викладачів та учнів на дистанційному навчанні.
Незважаючи на це, в міністерстві вважають, що вчитися дітям краще офлайн. Комплексна політика «Школа офлайн», розроблена у відомстві, покликана «дати доступ до безпечної очної освіти, а також дозволить підвищити якість дистанційної освіти, якщо вихід офлайн неможливий".
У запропонованому проєкті наказу № 850, який то ось-ось готовий набути чинності, то повертається на доопрацювання до МОН, автори окреслили конкретні кроки.
Число дистанційних шкіл скоротять
Міністерство перегляне список дистанційних шкіл, і якщо у класах буде менше 20 осіб (не враховуються діти на екстернаті чи домашньому навчанні), школи закриють. Класів має бути як мінімум по одному для всіх років навчання (з 1-го по 9-й або з 5-го по 11-й, або з 8-го по 11-й для ліцеїв).
У МОН кажуть, що на дистанційці навчаються різні категорії учнів з різними потребами: діти за кордоном навчаються за подвійною програмою (за місцевою та українською), діти на окупованих та прифронтових територіях не мають постійного доступу до інтернету (спірне твердження, хіба що йдеться про глухі села, звідки сім'ї з дітьми постаралися виїхати давним-давно). І вчителі не можуть через це приділити увагу кожному учневі під час уроку.
Цю інновацію Коротко про прокоментувала мешканка тимчасово окупованої території Донецької області Людмила Єремченко, чий син навчався дистанційно в українській школі.
– На дистанційну освіту моя дитина перейшла ще у 2019 році: це був 9-й клас, син хотів отримати атестат базової середньої освіти, щоб вирішити, куди рухатися далі. Адресу найближчої дистанційної школи ми знайшли на сайті МОН у Мирнограді. Точніше, це був екстернат. Син писав контрольні, ми відправляли їх через кордони, тому що вимагали оригінали контрольних. Випускних іспитів не було через пандемію. Потім син пішов вчитися дистанційно до школи в Покровську, де був 10-й клас. Були відеоуроки, була звичайна робота вчителя, завдання, «домашки», відповіді, при цьому вчителі частіше не мали електрики, ніж ми. Іспитів у 10-му класі не було. У 11-му класі ми виїхали на вільну територію, на захід України, син почав навчатись очно. Але! По дві-три години на день школа сиділа в укритті, благо воно було поряд. Потім почалися блекаути. І школа перейшла на дистанційну форму навчання. Ближче до кінця навчального року ми виїхали до Латвії, де складали НМТ. Син показав достатні результати, щоб вступити до столичного вишу. Отже, справа не стільки у форматі навчання, скільки в бажанні дітей вчитися… А дистанційку скасовувати не можна, тут уже напрацьовано гігантський викладацький досвід за ці 10 років. І ніхто не знає, куди прилетять російські ракети та де закриються школи.
Діти з тимчасово окупованих територій залишаться на дистанційній формі навчання
Для них пропонується запровадити індивідуальні плани навчання та педагогічний патронаж. Щоправда, йдеться про дистанційні класи колишньої школи. Якщо вона припиняє роботу, діти з учителем переходять до іншого класу. Не зовсім зрозуміла інновація, якщо врахувати, що шкіл-переселенців не так і багато, і багато хто навчається хто де. Передбачається, що дитина продовжить спілкуватися на дистанційці зі своїм класом та своїми викладачами, а не чужими. Але враховуючи масовий від'їзд дітей та батьків за кордон та інші міста, навряд чи класи залишаються тими ж, якими були з моменту їх створення.
Насправді діти на окупованих територіях ходять до тамтешніх шкіл. Інакше до батьків прийдуть із запитаннями з «міністерств освіти» та «районо». У вільний час маленькі мешканці окупації осягають українську освітню програму дистанційно. Добре чи погано – інше питання, але до вишів хто хоче - вступає і навіть не за пільговими квотами, а на загальних правах.
Учням за кордоном полегшать навчання
Українські діти-біженці навчаються у місцевих школах і водночас – в українських, щоб не втрачати зв'язку з батьківщиною. У міністерстві стурбовані таким же їхнім подвійним навантаженням, як і у дітей в окупації, тому пропонують запровадити українознавчий компонент – скорочену навчальну програму, яка складається з української мови та літератури, історії та географії України, захисту України. Інші предмети після повернення дитини назад до України будуть перезараховані.
Чому не можна зробити українознавчий компонент для дітей в окупації? Вони вивчають хімію, фізику, біологію, алгебру та геометрію спочатку російською, потім українською мовами. З кожним роком дітям, які не мають повсякденної практики спілкування, дедалі важче осягати науки українською мовою. Зв'язки з Україною можуть порватися непомітно та швидко.
Укриття+автобуси+девайси=?
Усі діти, які вийдуть на очне навчання, навчатимуться лише у школах, де є укриття. Якщо укриттів немає – школа має побудувати чи обладнати його. Держава обіцяє дати на це гроші, якщо школа подасть заявку через систему DREAM.
Чи вважається школа, де укриття тільки будується, школою з укриттям? Не повідомляється.
Далі: автори ініціативи в МОН обіцяють, що там, де неможливо збудувати укриття з причин безпеки, громади купуватимуть автобуси для підвезення дітей до безпечних місць для навчання.
Чи готові батьки ризикувати життям дітей, яких автобусами везтимуть розбитими - і не виключено, що замінованими - дорогами, можливо, під обстрілом до шкіл, де є укриття? І що означає «неможливо збудувати укриття з причин безпеки»? Якщо йдеться про прифронтові райони, то, по-перше, громадам там не до шкільних автобусів, і по-друге, жоден з батьків не відправить свою дитину в невідомість у тих умовах, коли навіть будувати укриття небезпечно.
Добре було б, якби МОН оприлюднило список гарантовано безпечних місць для навчання. Бо, як показало життя, ракети долітають і до умовно мирних Черкас, Вінниці, Кропивницького…
Пропозицію роздати вчителям та учням ноутбуки та планшети для продовження дистанційки поки що можна розцінювати як добре побажання. Їх роздадуть там, де не буде можливості відвідувати школу офлайн, але хто та як привезе гаджети дітям та викладачам у небезпечні райони?
А що викладачі?
Закриття дистанційних шкіл та тих, що не оснащені укриттями, призведе до звільнень вчителів, швидше за все – до масштабних. Можна припустити, що в українській системі освіти миттю намалюється гостра нестача педагогів, але закрити прогалину не буде кому. Мало хто з викладачів, особливо похилого віку, залишить свій будинок, щоб шукати роботу та будувати нове життя в іншому місці. Безробітні викладачі-переселенці з певною часткою ймовірності можуть плюнути на все і повернутись додому в окупацію, де є будинок і не треба віддавати зарплату за оренду квартири.
Якщо держава хотіла заощадити, «оптимізувавши» дистанційні школи, то ця економія обійдеться їй дуже дорого і буде виражатися в людських ресурсах, що залишили систему економіки. Звільнені не платять податки, не купують багато товарів і найчастіше їдуть, благо країни за кордоном відкриті. Нестача викладачів може легко перетворити школи на кшталт сільських навчальних закладів, де географію та історію читає за сумісництвом фізрук, а біологію – завгосп.
Намагатися заощадити на системі освіти – ганебно у будь-якій країні. Чи варто чіпати дистанційну форму навчання, яка вже більш-менш склалася за десять років, яка показує не найстрашніші результати і цілком життєздатна? Шкільні автобуси гарні в мирний час, а в укриттях, якими б вони не були надійними, учні ще навесні проводили до 6 годин, чекаючи закінчення повітряної тривоги - може, цей час продуктивніше було б витратити на навчання, хай і дистанційне?
Наказ № 850 Міністерства освіти та науки України ще обговорюється у самому міністерстві. Можливо, його підкоригують із урахуванням реалій, а не «хотілок» відомства. Поки що він виглядає надто відірваним від реальності.
