Дружина священника відкрила бізнес, щоб допомогти дітям із інвалідністю та їхнім мамам
29-річна Юлія Бігун за створення благодійного фонду «Твоя любов», який вже 4 роки регулярно допомагає особливим дітям, та соціального бренду постільної білизни Ohra Home, де працюють мами дітей із інвалідністю, увійшла до списку «30 до 30» від Forbes, до якого щороку обирають 30 молодих українців, які вразили країну та світ до 30 років.
Сьогодні бізнес переживає непрості часи, але Юлія не впадає у відчай. Допомога дітям та їхнім мамам у важких ситуаціях навчила її не відступати перед труднощами. Подробиці про свій благодійний фонд, допомогу дітям та бізнес під час війни Юлія розповіла Коротко про.
“Шлях до благодійністі розпочався з любові до майбутнього чоловіка”
- Юліє, як ви прийшли до благодійності та свого соціального бренду? З чого все починалося?
- Все почалося з любові до майбутнього чоловіка. Нині він настоятель Свято-Андріївського храму ПЦУ. Познайомилися ми з Назарієм у 2016 році, коли я була волонтером фонду "Таблеточки". Ми вже мали спільні інтереси, але хотілося, щоб точок дотику побільшало. Назар казав, що хоче 10 дітей, для яких збудує будинок, відкриє благодійний фонд – я запропонувала не чекати багато років, а почати щось робити зараз. Так ми і вчинили, створивши благодійний фонд, який спеціалізується на допомозі в першу чергу дітям, які потребують лікування та медикаментів.
Першим хлопчиком, якому ми почали допомагати, був Михайло з Донецька в "Охматдиті". Вперше я побачила його маму у лікарні, вона сиділа і плакала: у дитини була пухлина у горлі. Поки тато перебував із сином у палаті, мама з молодшою дитиною жила у київських родичів, спала на підлозі у кухні. Ми шукали для Михайла донорів та гроші на лікування. На щастя, хлопчик повністю одужав – родина змогла повернутися додому.
У нас у пріоритеті була медична допомога дітям із малозабезпечених сімей. Оплачували дітям лікування, купували медичне обладнання, одяг, взуття, їжу. Збирали на це донати – серед знайомих, на роботі, створили сторінку у фейсбуці, спочатку я ходила з боксом, який зберігаю досі.
Потім почали допомагати Центру підтримки дітей та сімей. Діяльність центру спрямована на те, щоб допомогти зберегти дитину у сім'ї. Моя принципова позиція – допомагати сім'ї, а не дитячим будинкам, щоб дитина залишалася з батьками, з мамою, а для цього потрібна своєчасна підтримка. Ми дізнавалися про проблемну сім'ю, з якої могли забрати дитину, та допомагали їй. З багатьма сім'ями ми підтримуємо зв'язок і продовжуємо допомагати їм у міру сил і можливостей.
У 2016 році чоловік поїхав до Фастівського навчально-реабілітаційного центру. Побачив там 60 дітей із інвалідністю. Сказав: "Не знаю як, але ми маємо їм допомогти, тут просто катастрофа!" Я говорю: "Ми маленький фонд, тільки почали існувати, у нас немає такої кількості грошей". Проте я приїхала туди, і ми почали допомагати Фастівському центру на постійній основі. Насамперед медикаментами та обладнанням. Почали більше контактувати із сім'ями, дізнаватися про їхні проблеми. Згодом почали надавати адресну допомогу сім'ям, де виховуються діти з інвалідністю. Старшим дітям допомагали вступати до освітніх закладів, оселитися до гуртожитку, збирали дітей перед школою та на випускні.
Також продовжували збирати гроші на операції. За кілька днів треба було збирати чималі суми - по 20-25 тисяч гривень. Якоїсь миті я втомилася просити гроші. Хоч і просиш не для себе, виникало почуття провини.
Почала замислюватися про свій бізнес, який міг би покривати всі наші потреби. Зупинила свій вибір на виробництві постільної білизни. За час своєї діяльності ми встигли познайомитися з волонтерами зі США та Німеччини. Одна з них зателефонувала і сказала: "Я знайшла грант у Німеччині, може, спробуємо податися?"
Допомагати дітям Юлія та Назарій почали задовго до появи своєї дитини. Фото: надане Юлією Бігун
«Ми не можемо шукати мам особливих дітей, які вміють шити. Але можемо їх навчити»
- Так з'явився благодійний проєкт постільної білизни Ohra Home? Чому ви вирішили побудувати ваш бізнес на шитті?
- Історія Ohra Home розпочалася у 2019 році. Думка шити постільну білизну прийшла не одразу. Друзі подарували мені швейну машинку на день народження. Спочатку сприймала шиття як хобі, шила для друзів, для храму, де служив мій чоловік. Тоді не було грошей на одяг, тому я купувала тканину і шила його сама.
Чоловік сказав: "Якщо ти можеш шити, то чому мами з інвалідністю не можуть? Їх можна цьому навчити". У моєї подруги на той момент народився син із ДЦП. Батько дитини її покинув через те, що у хлопчика виявилася інвалідність. Мені було боляче через цю ситуацію, хотіла, щоб подруга почала шити в мене. Адже так можна допомогти таким мамам працевлаштуватися. Я вирішила, що це чудова ідея: проблема роботи для мам дітей з інвалідністю дуже гостра. Таким сім'ям майже завжди потрібна допомога, бо найчастіше діти-інваліди зростають без батька.
Два тижні я писала заявку, за два місяці нам схвалили німецький грант. Тоді завдяки фінансуванню в 3500 євро ми закупили перші швейні машинки, обладнання, тканину. Я розуміла: ми не можемо шукати мам дітей з інвалідністю, ще й швачок. Потрібно брати тих, хто хоче, і просто вчити їх шити.
Директор Фастівського центру, якому ми допомагали, надала нам приміщення для занять. А щоб навчити інших жінок шити, ми знайшли маму дитини з інвалідністю, яка була професійною швачкою.
- Довго тривало навчання? І багато з тих, хто пройшов навчання, залишився з вами працювати?
– Ми їх навчали, але обов'язку працювати на нас у них не було.
Навчання зайняло 2-3 місяці, зустрічалися ми кілька разів на тиждень. Після його закінчення кожна мати мала екзаменаційну роботу. Я приймала готові комплекти білизни, і, якщо щось мені не подобалося, ми розпарювали комплекти і підшивали їх доти, доки рядок не буде рівним.
Хтось лишився з нами, хтось пішов, хтось сказав - "це не для мене". (І справді, шиття - не для кожного. Це треба любити, мати якусь посидючість). Хтось пішов вчитися далі – серед наших мам популярно вчитися на реабілітолога та логопеда, щоби займатися дітьми з інвалідністю. Хтось почав шити тільки собі.
Благодійний фонд "Твоя любовь" уже декілька років допомогає дітям-інвалідам та їх мамам. Фото: предоставлено Юлией Бигун
"Потрібні не тільки швачки, а й ті, хто вміє продавати"
- Після навчання мам дітей з інвалідністю ви одразу запустилися?
- Не одразу: ковід перешкодив нашій роботі. Ohra Home запустилася наприкінці 2020 року. Ще до запуску ми мали тканину, обладнання, навчених людей, але тоді ми ще нічого не продавали.
Позаторік ми зробили свій сайт, завдяки чому кількість продажів збільшилась. Одразу робили англомовну версію, почали продавати білизну за кордон.
- Ваші співробітники мають інвалідність чи дітей з інвалідністю?
- Беремо не лише людей з інвалідністю. За три роки нашого існування до нас приходили різні люди: ми потребували СММщиків, таргетологів. Крім самого продукту, потрібно ще багато чого, щоб цей продукт продати.
– Я так розумію, коли робота є, мамам не доводиться сидіти від дзвінка до дзвінка на роботі?
- Так, у нас гнучкий графік, він дозволяє і працювати, і дітей доглядати. Є завдання на тиждень. Коли ти це робитимеш - тобі вирішувати. Кожен має свій ритм. Мені головне, щоб роботу було виконано.
У нас є швачка, яка приходить о 6-й ранку, а до 8-ї у неї вже може бути все готове. Гнучкість графіка дуже потрібна для мам, особливо вона потрібна мамам дітей-інвалідів.
Ми у всьому намагалися допомагати нашим мамам. Однією з робітниць, яка виховує сина з інвалідністю, відремонтували будинок. Вони страждали від плісняви, тому ми переробили фасад, утеплили будинок, перекрили дах. Синові іншої робітниці придбали слуховий апарат, тож хлопчик уперше почав чути. Дівчинці з Фастівського реабілітаційного центру допомогли з операцією із заміни колінних суглобів.
Проєкт Ohra Home забезпечив роботою та підтримкою мам дітей з інвалідністю. Фото: надане Юлією Бігун
Сьогодні потрібно докладати набагато більше зусиль, щоб залишитись на плаву
- А як почувається ваш бізнес під час війни?
– В останні 2 місяці стало особливо складно. Зростають ціни на сировину, люди менше купують. Сумно від того, що ми не можемо забезпечити роботою ту кількість мам, яку хотіли б. Трапляються тижні, коли ніхто нічого не шиє, бо просто немає замовлень. Буває, чекаю на свою зарплату (зараз я працюю в проєкті з розмінування), щоб заплатити її співробітникам.
Для мене це болюче питання. Ціни у нас практично на тому самому рівні, як і до війни. Після початку вторгнення підвищували їх лише раз. Коли у нас було більше продажів, вартість сировини теж була нижчою.
Важко робити прогнози під час війни. Якщо минулого року ми брали участь на маркетплейсах і за два дні могли зробити місячний обіг, то цього року там продається дуже мало. В інших продавців ситуація аналогічна, ніхто не розуміє, що відбувається.
Сьогодні українському бізнесу потрібно докладати набагато більше зусиль, ніж раніше, щоби просто бути на плаву. І у нашому випадку це так. Розумію, що жодних пільг з боку клієнтів та оточення не буде.
На жаль, сьогодні багато українських проєктів закрилися. Ті, хто вижив, продовжили працювати.
– Водночас ви також почали виходити на міжнародний ринок.
- Коли почалася війна, іноземці мали тенденцію купувати товари з України. Однак сьогодні Made in Ukraine вже не працює. Ми пробували продавати на Європу – виявилося, це не наш варіант. Американці більше люблять а-ля хенд-мейд.
Незважаючи на складнощі, продовжуємо працювати. Доводилося допомагати дитині, що ще не народилася. Хлопчику потрібна була операція у перші 10 годин після пологів, треба було поміняти клапани у серці. За пів року до народження малюка у всьому світі ми шукали необхідні для операції медикаменти, було важко. На жаль, ця історія закінчилася трагічно, хлопчик помер за добу після операції. Чоловік, від якого завагітніла ця жінка, її покинув, коли дізнався, що дитина народиться інвалідом.
Після таких історій тимчасові складнощі із соціальним бізнесом і відсутність продажів здаються не такою вже великою проблемою. Це просто незрівнянні речі. Зупинятись не збираюся. Припинити справу неважко, але потім починати все з нуля набагато складніше. До того ж я бачу в цьому майбутнє.
- Чого б ви хотіли у майбутньому для свого проєкту?
– Зараз у мене час роздумів. Орієнтуюсь на посилення бренду, розумію, що я та Ohra Home стали невід'ємними частинами один одного. Хочеться ребрендингу, вийти на американський ринок. Також у найближчих планах – співпраця з маркетинговим агентством. Сподіваюся, вона виведе нас на новий рівень. А всі мами, які працюють із нами, зможуть отримувати достатньо коштів на життя.
