Пірнути в інший вимір, або Музеєтерапія: чому люди під час війни радо ходять на виставки
Важко на серці, опускаються руки? А спробуйте сходити до музею! Година яскравих вражень лікує та зміцнює сили не гірше за всі пігулки.
Війна позначилася на житті наших сховищ мистецтва та історії, але не припинила його, навпаки, дала нові поштовхи та напрямки. Як працюють київські музеї, чим приваблюють відвідувачів, цікавилася журналістка Коротко про.
Оживають звірі Примаченко
Національний музей українського народного декоративного мистецтва відновив свою роботу наприкінці травня 2022 року.
- Постійної експозиції у нас, як і в інших музеях, немає. Всі цінні експонати убезпечені. Але в фойє ми обладнали виставкову залу і почали організовувати тимчасові тематичні виставки. Торік таких було більше тридцяти, і постійний потік відвідувачів свідчить, що це вірний шлях, - ділиться очільниця музею Людмила Строкова.
Зараз в будинку на вулиці Лаврській, 9, діють три виставки. Це “Очі квітів”, присвячена 140-річчю з дня народження Ганни Собачко-Шостак – відомої української майстрині декоративного розпису, яка створювала фантастичні рослинні візерунки і була наставницею Марії Примаченко. “Віддзеркалення” - вибійки, пряничні дошки, теракотові кахлі. І унікальне мультимедійне шоу “Примаченко. Рік дракона”, де оживає 21 чарівний звір з картин народної художниці.
- В залі також експонуються 13 оригіналів Марії Примаченко. Спочатку ми виставили чотири картини, але люди скаржилися – мало! Тому додали ще дев’ять, - розповідає Людмила Строкова.
“Очі квітів" присвячена 140-річчю з дня народження Ганни Собачко-Шостак. Фото: facebook.com/DecArtMuseum
Замислитись над ідентичністю
За словами директорки, до музею приходять люди різного віку.
- Зазвичай до нас приводять класами школярів, є пенсіонери, але більшість відвідувачів - це середній вік і молодь. Молоді приходить навіть більше, ніж до війни. Я пояснюю це так: люди стали більше замислюватися над тим, що таке українська ідентичність. Бо кордони і мова – це одна складова, а культурна спадщина – друга і дуже важлива. Це духовність наших пращурів, спорідненість з ними. Тому українці і почали особливо цікавитися народно-прикладним декоративним мистецтвом.
За словами директорки, багато залежить не тільки від теми виставки, а й її промоції.
- “Рік дракона” ми відкривали 12 січня, відвідини були безкоштовними. Народу стільки найшло, що думала - музей рознесуть, на вулиці своєї черги чекали. Анімація картин Примаченко відбувається під музику гурту “ДахаБраха”. Багато молодих людей чомусь вирішили, що в музеї співатимуть “живі” музиканти. Перед показом я вийшла, сказала, що “ДахаБраха” були б з нами, але зараз вони виступають за кордоном. Якщо хтось розчарований, може піти. Жодна людина не вийшла з зали! Дивилися, знімали на мобільні телефони, а потім дякували за чудове шоу. Це було в п’ятницю, а у вихідні ще дуже багато людей прийшло. Особливо приємно бачити, як мами з маленькими дітьми приходять. Діти танцюють під музику, дивляться “мультики”, а мами теж розслаблюються, усміхаються, спілкуються між собою.
На лекції «Ганна і рожевий колір» за програмою проєкту «Очі квітів». Фото: facebook.com/DecArtMuseum
“Не думали, що буде таке активне життя”
Так само, як і театр, на який сьогодні шалений попит, музей – це епізод позитиву. Короткочасне пірнання в інший вимір з іншими барвами і філософським змістом.
- Ми зі своїми співробітниками говорили, що по-справжньому живемо на роботі, відволікаємось від того, що назовні, - продовжує Людмила Строкова. – А коли виходимо з роботи, знову починається війна, бо читаєш новини і душа болить. Щоб у такий час вижити, ментально все те витримати, дуже потрібні щасливі миттєвості. Ми ніколи не думали, що у нас, музейників, буде таке активне життя під час війни. В грудні минулого року, коли треба було ставити ялинки і робити три виставки, думала, що мої дівчата мене поб’ють через перевантаження. Чоловіків у музеї немає, самі вони мали важкі картини вішати, все важке тягати. Просто падали з ніг, але витримали і посміхалися.
Зараз у музеї переживають, що... скінчаться альбоми, буклети, листівки, закладочки на продаж.
- Музейна література про наші колекції завжди мала попит, але такого шаленого, як останні півтора року, чесно, не було. Подивляться виставку Примаченко – купують все про неї, “Очі квітів” – про Собачко-Шостак. Це унікальна майстриня, і ми хочемо зараз популяризувати її на тому ж рівні, що Примаченко і Білокур. А хто на “Віддзеркаленні” побував, цікавиться технікою вибійок (друк орнаментів на полотні за допомогою спеціальних різьблених форм. – Ред.), бо про неї мало хто знає.
На виставці “Примаченко. Рік дракона”. А є ще зала, де звірі художниці «оживають» під музику. Фото: facebook.com/DecArtMuseum
Реабілітація майстер-класами
Ще у музеї кажуть, що за останні два роки зробили багато нових програм для майстер-класів. Петриківський розпис, кераміка, витинанки, вириванки, ті ж вибійки – все йде в діло.
- Приходять діти, приходять дорослі. Наші дівчата проводять інтерактивні екскурсії, а потім вчать, як воно на практиці. Минулого літа і восени Лаврський заповідник організував програму культурної реабілітації для військових, - згадує Людмила Строкова. – Приводили і до нас на майстер-класи. Щемно було дивитися, як суворі чоловіки, які ще вчора на “нулі” тримали автомат, роблять сумочку з вибійкою або якусь прикрасу. І не тому, що треба, а тому що відрада. Обличчя у них були такі захоплено-зосереджені – як у дітей.
Одні з найактивніших відвідувачів – це переселенці з півдня та сходу країни. Музей товаришує з центром підтримки “ЯМаріуполь”. Директорка розповіла про групу жінок, які теж прийшли на майстер-клас.
- Сидять, майструють щось і тихо згадують, як воно все в Маріуполі було. Наші дівчата не стрималися – плакати почали, дивуються, як таке можна спокійно промовляти. А я кажу: думаєте, вони відгорювали? Вони вже не можуть щоразу плакати. То ми плачемо їхніми сльозами...
На майстер-класи охоче приходять і діти, і жінки, і чоловіки-військові. Фото: facebook.com/DecArtMuseum
Раптово і грізно настала історія
Як би не ставились в Україні до Михайла Булгакова, а шанувальники музею письменника, що на Андріївському узвозі, 13, від нього не відвернулися.
- У нас, як і раніше, не бракує відвідувачів, особливо у вихідні, - каже директорка музею Людмила Губіанурі. – Ми зробили нову виставку, і це зацікавило, з’явилася свіжа аудиторія.
Виставка називається “...І раптово, і грізно настала історія...”.
- Вона в руслі деколонізації, коли на питання навколо постаті Булгакова шукаємо відповіді через ту епоху, в яку Булгаков жив. Це так звані українські змагання 1917 – 1921 років. Відвідувачі поринають у два світи - світ дому родини Булгакових і в те, що відбувалося в цей час за вікнами. Кажуть, що дуже потужно вийшло.
Людмила Губіанурі також каже, що серед відвідувачів дуже багато переселенців.
- Також приходять жителі Дніпра та Харкова. Ці люди кажуть, що приїздять до Києва, бо Київ здається їм не таким небезпечним, як рідне місто. Вони тут відпочивають, ходять до кафе, музеїв.
Іноземців, які раніше були ледь не завсідниками Булгаковського дому, звісно, небагато, але від початку року вже провели кілька екскурсій англійською та французькою мовами. Традиційних журфіксів – музичних вечорів по 13-х числах кожного місяця - як проєкт зараз не проводять, але камерні концерти відбуваються.
- Зараз підготували показ нового кінофільму, - каже директорка.
Доля музею досі не певна. Інститут Національної пам’яті не полишає зусилля, щоб прибрати з Андріївського узвозу і пам’ятник письменнику, і музей. Але співробітники опираються. Очільниця Музею історії міста Києва, філією якого є Булгаковський дім, Діана Попова займає принципову позицію. Історія не витинанка – ножицями не виріжеш шматки, щоб усе красиво було.
- Так, Булгаков не розумів незалежності України, але на той час такого бачення було багато. Про це свідчать і спогади гетьмана Скоропадського, і Володимира Винниченка. Люди не розуміли, як це може бути, тому хотіли федерації чи чогось іншого. Про це Булгаков і писав. Він дав свідчення про свій час. Подобається воно чи ні, але це свідчення, - вважає Людмила Губіанурі.
Виставка в музеї Булгакова «І раптово, і грізно настала історія» співзвучна з сьогоденням. Фото: facebook.com/bulgakovmuseuminkyiv
PRO життя, про віру, про любов
В Музеї історії Києва на відсутність відвідувачів не скаржаться. Фото: ФБ Музей Історії Міста Києва
В Музей історії міста Києва нас запевнили, що справи у них також ідуть добре, навіть дуже добре.
- Торік ми стали найвідвідуванішим майданчиком у країні – у нас побували понад 120 000 відвідувачів, - ділиться директор Діана Попова. - Кожен день у нас люди. Раніше були сезонні “провали” – під час літніх відпусток, а зараз таких немає, всі в Києві, всі працюють, приїздять переселенці, відкривають для себе столицю та її історію. Шкода, що через війну ми не можемо показати їм стільки експонатів, як показували до великої війни.
Найцінніша частина колекції музею також убезпечена, але це компенсується актуальними виставками.
- Зараз у нас одночасно працює п’ять проєктів. Останній відкрили 23 лютого. Це виставка “Земні шляхи Небесної сотні”, приурочена до 10-ї річниці Революції Гідності. Перед тим відкрили мультимедійну виставку “Голоси”, де зібрані свідчення українців, які стали біженцями внаслідок російської агресії. Фонд Рината Ахметова збирав їх з 2014 року, а артінсталяції підготували організатори GOGOLFEST. Цікавий проєкт, який мовою плакатів з усього світу розповідає про героїчну оборону Маріуполя.
Дуже сильне враження справляє експозиція “PRO ЖИТТЯ. Слова. Листи. Нотатки”. Це реальні історії людей, які стояли на порозі смерті під час Української революції 1917-1921 років, Другої світової війни, під час дисидентського руху і стоять нині через цю війну. Історії, написані ними самими у вигляді листів, записів у щоденників, зараз – у СМС. Форми протягом років мінялися, але не мінявся зміст – про життя, про віру, про любов.
Мультимедійна виставка «Голоси» в Музеї історії Києва. Фото: ФБ Музей Історії Міста Києва
