Просто бісівщина якась: на “Конотопську відьму” в столичному театрі ім. Івана Франка квитки розкуплені аж по березень, зате продаються на OLX. З добрячою, звісно, націнкою. Люди пишуть гнівні коментарі в соцмережах, в театрі тільки розводять руками: нічого не можемо вдіяти з перекупниками, це ж не хліб, не сіль, щоб вводити обмеження в одні руки. Нині спекуляція законом не карається, але ми про зворотний бік медалі: там, де це явище присутнє, гарантовано є попит. Отже, виходить, що під час війни, коли стільки бід, тривог, горя і проблем, сценічне дійство прирівнюється до ваги хліба та солі.
Журналістка Коротко про досліджувала феномен.
Оті перекупники роблять свій бізнес не тільки на платформах безкоштовних оголошень. Мов голуби, вони товчуться на майданчику біля Національної опери України, пропонуючи “зайві квиточки”.
- Намагаємося ганяти, але далі як на п’ять метрів не відходять, - каже керівниця пресслужби театру Лана Роксі. – Квитки ми продаємо через інтернет, і розлітаються вони дуже швидко. Люди ображаються, коли не встигають купити. Нам дуже-дуже шкода, що через війну не маємо змоги розмістити всіх бажаючих.
В мирний час розкішна зала Національної опери могла прийняти 1300 глядачів. Як були вільні місця, безкоштовно пускали на вистави пенсіонерів. Зараз продаються лише 459 квитків.
- Коли звучить сигнал повітряної тривоги, ми перериваємо виставу. За бомбосховище у нас править гардероб. Тут є два туалети, вода, резервне освітлення, кілька виходів. Коли в травні 2022 року театр поновлювив свою роботу, представники ДСНС обстежили приміщення і дійшли висновку, що воно розраховане на 300 осіб – стільки й поставили стільчиків. Але згодом спробували трошки ущільнитися і теж отримали на це дозвіл від "надзвичайників", - пояснює Лана.
Репертуар у театрі організували так, щоб був на всі смаки. Хтось любить балет, хтось - хори та арії. І от що примітно, серед опер великою популярністю почали користуватися національні – “Запорожець за Дунаєм” та “Наталка Полтавка”.
- Якщо раніше на “Наталку” здебільшого водили дітей, бо п’єса Івана Котляревського входить до шкільної програми, то нині до вистави помітно зросла увага дорослих. А наші ще трохи “похуліганили” – вставили в дійство мем про паляницю. Це коли Петро (коханий героїні, що був у наймитах) повертається і треба дізнатися, чого прийшов і чи він наш. Сміх у залі завжди стоїть.
«Конотопська відьма» - сьогодні найпопулярніший спектакль у Києві. Квитків не дістати. Фото: Театр імені Івана Франка
Наприкінці минулорічного жовтня в Національній опері відбулася прем’єра “Кота у чоботях” на музику нашого сучасника Юрія Шевченка, на жаль, нещодавно померлого.
- Опера поставлена за мотивами відомої казки Шарля Перро, зрозуміло, що на неї повели дітей. Але з кожним маленьким глядачем - мама, тато, бабуся чи дідусь. Либонь, ділилися з друзями та знайомими враженнями, бо ж кожною наступною виставою глядацький зал дорослішає, - каже Лана Роксі.
В соцмережах пишуть, що “Кіт у чоботях” приваблює не тільки музикою і співами, а й надзвичайно насиченими, яскравими барвами костюмів та декорацій. Війна асоціюється з чорним та сірим, а тут така феєрія життєдайних кольорів.
- У травні 2022 року ми відкрилися на День Європи, тому першою дали оперу “Севільський цирульник”, - згадує Лана Роксі. - Коли стихла остання музична нота, 300 наших перших глядачів аплодували стоячи – так, ніби в залі були всі 1300. Головний режисер Анатолій Солов’яненко спустився до них, пішла за ним і я. Дивлюсь – у людей сльози течуть по щоках, а ніби ж веселу оперу слухали. Анатолій Анатолійович подякував людям і спитав, що змусило їх прийти до театру, коли війна і стільки проблем. Одна жінка відповіла: щоб хоч на півтори години відійти від того, що за цими стінами. А мені один чоловік сказав, що відкриття оперного театру можна прирівняти до повернення Посольства США у Київ. Це значить, що все повертає на краще.
«Кіт у чоботях» в Національній опері України приваблює і казковим сюжетом, і яскравими барвами. Фото: opera.com.ua
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, що в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, першим відновив свою роботу після повномасштабного вторгнення – у квітні 2022-го. Згадування про “російську драму” назавжди зникло з назви, як і російськомовний репертуар. Керівник літературної частини Борис Куріцин каже, що таке рішення колектив ухвалив 25 лютого – на другий день після початку повномаштабного вторгнення. Перебудувалися без жодних проблем.
- У нас грають випускники українських театральних вузів. Навіть актриси, які отримали дипломи московських вишів за часів радянської влади, наприклад, всіма улюблена Лариса Кадочникова, чудово оволоділи українською мовою. І п’єси ми перекладаємо не з російської, а з мови оригіналу, - каже Борис Куріцин.
Зміна мови улюблених акторів була сприйнята абсолютно природно і глядачами. Перша вистава “Три кохання” про Лесю Українку відбулася 10 квітня, коли Київ був іще напівпорожній, коли погано ходив транспорт і люди просто боялися відлучатися далеко від дому. Але квитки розкупили за одну добу...
- Кілька місяців ми були єдиним драматичним театром, який працював у Києві, - згадує наш співрозмовник. - Потім до нас доєднався театр імені Івана Франка, який теж став давати вистави на нашому майданчику. Після літа-2022, отримавши дозвіл, колеги повернулися на свою сцену.
Нині театр на вулиці Богдана Хмельницького працює на повний зал. Точніше на три свої повні зали, вистави ідуть паралельно.
- Обладнаного бомбосховища у нас немає, але в одному кроці - станція метро “Театральна”. Холодної пори року гардероби не працюють, глядачі сидять у верхньому одязі – на наш превеликий жаль, але зараз така реальність. Коли лунає повітряна тривога, вистава припиняється, і люди виходять перечекати небезпеку до підземки, - пояснює керівник літературної частини.
Попри такі незручності, всі три зали регулярно заповнюються шанувальниками драми та комедії. Говорити про щоденний аншлаг Борис Куріцин не береться. Є вистави, на які квитки розкуповуються за кілька місяців наперед (та ж проблема зі спекулянтами), є такі, що викликають менший ажіотаж, але в середньому кожна вистава набирає до 85% глядачів.
До речі, квитки в Театр імені Лесі Українки можна купити не тільки через інтернет, а в традиційній касі з віконечком. Для давніх шанувальників Мельпомени це теж дорогий серцю ритуал.
Центр мистецтв “Новий український театр”, або Театр на Михайлівській, що в самому центрі Києва, не припиняє роботу під час повітряних тривог. Власне, театр і є бомбосховищем – вистави даються на сцені напівпідвального приміщення з міцними стінами.
- Ми відновили роботу в червні 2022 року. Було дуже непросто, бо на той момент мали можливість грати тільки одну-дві вечірні вистави та пару вистав для сімейного перегляду. Багато акторів перебували не в Києві, троє – Олексій Власенко, Олег Щербина, Таня Бондаренко з перших днів пішли в армію і досі служать, жінки з малими дітьми виїхали за межі України. А головне, що ми не знали, як відреагує глядач, не були певні, що ось у такий момент театр комусь потрібний, - говорить директор-художній керівник Театру на Михайлівській Віталій Кіно.
Він згадує, як на перших виставах пильно вдивлялися в обличчя глядачів.
- Це були зовсім інші люди, ніж до війни. Приходили з очима вниз, без настрою, якісь завмерлі, наче без відчуттів. Але ставалося диво. Після вистави обличчя оживали. У когось сльози на очах, у когось – посмішка... Тоді ми зрозуміли, що є таке – театротерапія. Особливо, коли навколо суцільна драма, а ми пропонуємо комедію. Протягом року театр повністю відновився, ми поповнили трупу, запросивши нових акторів, які через війну залишилися без роботи. На сьогодні у нас повноцінна афіша і повноцінний репертуар.
Театр на Михайлівській - камерний. Між глядачами та акторами відстань витягнутої руки, що створює для перших - ефект власної присутності в дійстві, а від других вимагає особливої щирості.
- Про аншлаги я промовчу, бо коли в глядацькій залі до 40 місць, ними можна хизуватися щодня, - посміхається Віталій Кіно. - Правда, бувають дні, коли зранку Київ щільно обстрілюють, і ми не знаємо, чи прийде глядач після такої нервової напруги. А увечері все одно збирається зала. І це знову трохи інші люди, ніж у більш спокійні дні. Від них особлива енергія б’є, на обличчі просто написано: "Вам, гадам, назло! Ми хочемо жити, хочемо отримувати емоції!"
З вересня 2022 року до Театру на Михайлівській почали приходити військові.
- По них видно, що проходять лікування чи реабілітацію після поранень. Кожен раз, коли в залі військовий, ми після оплесків акторам робимо оплески захисникам і згадуємо наших хлопців та дівчат, які боронять Вітчизну.
Ніхто не знає, чи ходили ці чоловіки до театрів у мирний час. Може, й не ходили. Та коли приходять зараз, отже, є потреба, отже - це теж частина реабілітації.
- А ще пів року тому ми нарешті здійснили нашу мрію, наш план, який відкладався через пандемію, – відкрили сцену на Троєщині, - ділиться Віталій Кіно. – У цьому величезному мікрорайоні, де, принаймні, до війни мешкало пів мільйона киян, не було жодного мистецького закладу. А попит, виявляється, дуже великий. Люди приходять і щиро дякують.
Відкриття проходило під жартівливим слоганом “Ми не можемо провести метро на Троєщину, але можемо привезти театр”. І це, виявляється, вкрай важливо.
Театр на Троєщині відкрився пів року тому - в репертуарі і дитячі, і дорослі вистави. Як от еротичний трилер за мотивами оповідань Ольги Кобилянської. Фото: facebook.com/teatrnatroi