Психолог Ольга Голубицька: Святкування – це опора, здатна нас посилювати
Різдво та Новий рік на підході, а настрою немає, передчуття свята не з'являється. Як налаштуватися на різдвяно-новорічні свята під час війни? Чи треба взагалі відзначати? Чому важливо радіти, попри все?
Про це KP.UA розповіла психолог, арт-терапевт та спеціаліст міжнародної благодійної організації SOS Children`s Villages Ольга Голубицька.
Заборонити собі святкувати – значить, порадувати ворога
- Ольго, як повірити в різдвяно-новорічні чудеса, коли війна триває, ціни зростають, за близьких турбуєшся, ще й зневіра накочує? Чи є спосіб подарувати собі та близьким новорічний настрій та й чи треба сьогодні це робити?
- Новорічний настрій і почуття свята можуть не з'являтися, якщо людина не розуміє, навіщо їй це потрібно. Через війну такі речі, як свята, здаються незначними. А якщо вони здаються незначними, тоді незрозуміло: навіщо прикрашати ялинку, навіщо купувати подарунки, накривати на стіл, створювати якесь свято? Особливо, коли довкола смерть і виснаження.
Думаю, кожній людині треба відповісти собі на запитання: навіщо це мені робити? Один із варіантів відповіді: росіяни намагаються забрати у нас здатність генерувати майбутнє. А новорічні свята якраз пов'язані із загадуванням бажань, з вірою в чудеса, з надією на те, що мрії здатні справджуватися.
За фактом різдвяно-новорічні свята спрямовані на те, щоб генерувати образ майбутнього. Особливо Новий рік, коли ми намагаємося запланувати щось на рік майбутній і підбити підсумки попереднього року.
Заборонити собі святкувати означає порадувати ворога. Він хоче, щоб ми не могли далі боротися, радіти, будувати плани – на це направлено його ІПСО (“Інформаційно-психологічна спеціальна операція”. – Прим. ред.). Якщо перестати будувати плани, то ІПСО спрацювало.
– Припустимо, людина вирішила святкувати, а настрою для цього не з'явилося. Як бути у цьому разі?
- Коли з питанням "святкувати чи ні" визначилися, потрібно подивитися, яка форма святкування буде для вас підходящою. Не обов'язково відзначати супермасштабно, як у довоєнні часи. Достатньо провести свято у тій формі, яка вам підходить.
Відзначати свята, окрім іншого, нам заважає почуття провини, властиве багатьом українцям – його треба розвінчувати, адже святкування – це опора, здатна тебе посилювати. А далі треба шукати відповідні форми святкування. Вони можуть бути абсолютно різними.
Кому нормально відзначати так, як і раніше - для таких людей це буде ресурс. А хтось розуміє, що по-старому більше не може. І тут треба продумати комфортну вам форму святкування.
Для порівняння: через хворобу шлунка ми не можемо з'їсти те, що нам хочеться. Чи це означає, що ми зовсім відмовимося від їжі? Ні – вибиратимемо з того, що дозволено. Потрібно відштовхуватися від своїх можливостей та формувати якесь своє свято.
Тим, хто думає про інших, обов'язково треба радіти
- Як боротися з почуттям провини, яке заважає нам радіти?
– Є люди, які організують якийсь корисний збір, займаються волонтерством. Подібні дії дають розуміння: я роблю щось добре. Наприклад, йду до якоїсь організації, притулку, там допомагаю комусь організовувати свято – це і є моя форма святкування.
- Отже, здатність радіти, вибір не відмовлятися від свята – теж форма боротьби за майбутнє.
- Так, просто не потрібно ставити собі високу планку. Не можеш радіти на 100% - радуйся стільки, скільки можеш.
Люди чомусь думають, що здатність відчувати позитивні емоції виключає вміння співчувати іншим або вболівати за тих, хто сьогодні на фронті. Ти чомусь маєш перебувати в якихось крайностях: або - або. Але це – пастка.
- Тобто можна і співчувати, і радіти - одне не виключає іншого?
- Можна, можливо.
- Отже, що стосується внутрішньої заборони на радість, треба якось домовитися із самим собою, щоб дозволити собі радіти і водночас продовжувати допомагати.
- Так, і святкування, і допомогу можна поєднувати. Якщо накочує хвиля думок на кшталт: "Це не потрібно, я нічого не хочу", можна запитати себе: "Ти думаєш, що святкування не вчасно, а твої страждання, вважаєш, допоможуть країні, суспільству та військовим?"
Дуже часто військові засмучені скаргами мирних на те, як їм складно та погано, яка у них депресія. Це взагалі не допомога. Наприклад, дружини військових можуть говорити: "Як я можу радіти, коли ти там?" Військові відповідають: "Так я там, щоб ти раділа!"
Якщо ти думаєш, що твоя безрадісність комусь допоможе, то ні, це точно не допомога. Створити якийсь захід – це допомога.
Звичайно, не буде допомогою поводитися так, ніби ніякої війни зовсім немає. Але такі люди були і будуть завжди. Вони живуть у своєму мильному пузирі, і нічого їх не стосується. Тим, хто думає про інших, обов'язково треба радіти.
– Якщо немає бажання святкувати Новий рік для себе, можливо, допоможе рішення створити свято для близьких?
– Так, рішення створити свято для когось – теж варіант. Під час війни багато людей постраждали. Є чимало центрів, де біженці перебувають у складних умовах. Можна піти туди та стати корисним. Або приєднатися до своїх друзів, спитати, як я можу вам допомогти.
Буває, що людина сама сидить – і немає ніякого настрою, а коли перебуває разом з іншими людьми, її настрій покращується. Потрібно виходити до людей. Зрозуміло, до таких, які тобі приємні.
“Дітям потрібні ялинка, подарунки та увага”
- Чи важливо поставити вдома ялинку, особливо коли вдома є діти?
- Звичайно. Це посил: дивіться, ця краса з нами, і ніхто не може її відібрати, життя триває, ми щось створюємо. Для дітей це особливо важливо.
Добре запропонувати зробити щось разом. Наприклад: давай ми з тобою виріжемо ангелів, наклеїмо їх на скло, вони оберігатимуть наш будинок. Варіантів для підтримки дитини безліч.
Якщо дитина приходить до магазину, бачить там ялинки, гірлянди, прикраси, а вдома немає нічого, вона поринає у пригнічений стан. Така обстановка створюватиме фрустрацію та депресивне тло.
- Таким чином, щоб дитина себе почувала повноцінною і не поринала в депресію, і подарунки важливі, і ялинка.
- Звісно, не треба забирати в дитини таку можливість. І важливо пам'ятати: подарунки – це не про гроші. Дехто каже: “Навіщо витрачатися на подарунки? Краще задонатити”. Але це не обов'язково має бути щось дороге. Для дитини взагалі важлива увага – ми пішли кудись разом, зробили щось разом чи подарували щось, що буде для неї захистом, оберегом. Якісь речі ми можемо зробити навіть своїми руками.
- А якщо дитина хоче дорогий подарунок, який батьки не можуть собі дозволити? Як у цьому випадку бути?
- Потрібно подумати, що цей подарунок дитині дає. Найчастіше, коли діти хочуть дорогу річ, їм потрібен не так подарунок, скільки вона намагається закрити з його допомогою якісь потреби.
Наприклад, дитина хоче дорогий одяг – варто поговорити про те, що відбувається у школі. Запитайте дитину: "Може, ти відчуваєш, що ніхто не хоче з тобою дружити?" Можливо, вона просто хоче, щоби на неї звернули увагу.
Про самотність також може свідчити запит: "Я хочу новий айфон, тому що у всіх є, а я не маю". Тут краще пояснити: “Ми не маємо можливості купити тобі новий айфон, але ми разом можемо подумати, як завоювати довіру твоїх однокласників”. Пошукайте можливість закрити потреби дитини в інший спосіб. Коли потреба буде закрита, дитина не почуватиметься покинутою.
Діти, до речі, коли з ними розмовляють, усе розуміють. Головне, щоб такі бесіди були без "я сказала", "бо так треба"... Це нічого не дає. При подібних розмовах дитина відчуває, що відбувається щось погане, почувається винною чи ошуканою.
Приємні дрібниці дають почуття влади над своїм життям
- Як реагувати, якщо, скажімо, опублікував пост, показав гарну ялинкову прикрасу, а тебе починають хейтити, мовляв, усі гроші треба витрачати на ЗСУ.
- Тут можна стати в позицію агресора – і тоді розпочнуться стомлюючі дискусії. Можна стати в позицію жертви - тут з'явиться почуття провини і думка: "Боже, нікому нічого не можна показувати". Краще вибрати третій шлях – не реагувати на хейтера, не віддавати свою енергію. Можливо, людина, яка це пише, просто не може впоратися зі своїм болем, вийти зі своєї пастки.
Якщо неприємне пишуть знайомі люди, можна спробувати з ними поговорити, спитати, що сталося. Якщо розумієш, що тебе не чують, краще дати такій людині час. Пізніше вона може погодитися, що не мала рації або вчинила не дуже добре.
Але зазвичай хейтять незнайомці - таким чином вони позбавляються негативу. Часто такі люди забувають, що й кому писали. Їм приносить задоволення приниження інших.
Як правило, хейт – або маніпуляція, або крик болю. Така людина обурена: я не можу впоратися з цим болем, а ви можете, інші якось живуть, а в мене немає на це ресурсу.
До речі, із таким безресурсним станом краще не волонтерити. Якщо немає сил на життя, як допомагати іншим? Є золоте правило волонтерства (хоча це було до вторгнення) – ти маєш право займатися допомогою іншим лише "з плюсу", коли в тебе енергії більше100%, коли тобі є що дати. Якщо ти йдеш волонтерити "з мінуса", ти й сам упадеш, і іншу людину в прірву потягнеш. "З'їдати" себе та жертвувати собою – це не допомога.
- І ще про настрій. Як я розумію, радіти корисно не лише у Новий рік? Тим більше радість дає ресурс.
- Найкраще, щоб це була щотижнева система. Запитайте себе: що я можу зробити, щоб відчути радість та спокій, як я можу подбати про себе? Ці "цеглинки" радості будуть захищати вас від усіх інформаційних атак.
Як правило, нас пробивають через психологічний стан. Якщо відверті маніпуляції українці зчитують, всілякі ІПСО завуальовані. Вони створені для того, щоб розгойдати людину, завестити її у якусь ілюзію, нав'язати почуття провини чи відчуття жертви.
А маленькі приємні дрібниці, коли люди ходять магазинами, щось собі та іншим купують, дають почуття влади над своїм життям. Дарують відчуття: я таки на щось впливаю, я щось можу змінити, можу жити та еволюціонувати. Якщо в тебе є ця енергія, ти можеш допомагати – і собі, і іншим. Тобі буде чим донатити та можна працювати.
