• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/lovewins.ua

Волонтер Олена Ярошенко безкоштовно організовує військовим весілля у різних куточках України та навіть на лінії фронту.

Схоже, що доля заздалегідь готувала її для таких проєктів. 2006 року в Олени, яка тоді жила у Запоріжжі, з'явилося агентство з організації весіль, школа наречених, школа координаторів, школа організаторів.

2014 року вона зайнялася волонтерством - спочатку допомагала переселенцям, потім військовим. «Весільну» роботу довелося відкласти – справ вистачало. Але через якийсь час до Олени почали звертатися військові, які повернулися додому і вирішили одружитися. Вони знали, чим Олена займалася, тому радилися, де вибрати сукню, який ресторан краще…

– Спочатку я просто дарувала їм щось від себе, потім виникла ідея зробити з друзями спільний проєкт, – згадує Олена. Так у 2016 році з'явився проєкт Олени "Кохання перемагає". До роботи запрошувала фахівців, які готові надати безкоштовні послуги – перукарів, стилістів, фотографів…Так команда зросла до 30 осіб.

Після повномасштабного вторгнення довелося переїхати із Запоріжжя до Хмельницького. Але справа залишилася. Сьогодні Олена не лише допомагає військовослужбовцям із весіллями, а й підтримує стосунки із парами, мирить тих, хто свариться. Подробиці Олена розповіла KP.UA.

“У перший рік після лютого 2022 року було багато охочих побратися”

Волонтерську діяльність Олена не кидає. Фото: ФБ Олени Ярошенко

- Олено, як розпочинався та розвивався проєкт «Кохання перемагає”?

– Перші п'ять суконь нам подарував весільний салон у Запоріжжі – ми почали працювати. Коли накопичили більше суконь і про нас почали писати в соцмережах, дівчата з усієї України та світу почали надсилати нам свої вбрання. Їх було досить багато, щоб надсилати нареченим в інші міста. Так ми "розрослися" і вже працювали майже у всіх містах України і по всій лінії фронту.
Я їздила до Маріуполя, до Авдіївки. Весілля морпіхів проводили просто на березі моря... Сьогодні прийняв естафету Хмельницький, де я зараз перебуваю. Тут ми намагаємося організовувати масштабні весілля, але Запоріжжя поки що ніхто не переплюнув: моя команда сьогодні справляється без мене, я тільки організовую процес.
- Перше весілля проєкту, напевно, запам'яталося найбільше. Пам'ятаєте, як це було?

- Це було весілля молодого хлопчини, який на одній зі станцій Донецької області попросив дівчину-касира зарядити телефон. Поки телефон заряджався, він закохався. Пізніше вони приїхали до нас одружитися.
Далі були бійці із частин, що стояли у Запоріжжі. До нас приєдналася українська православна церква. З дозволу капелана, який працював на Хортиці, ми розписували та вінчали пари – було дуже гарно.
Так працюємо досі. Швейні фабрики, салони та наречені досі надсилають нам свої сукні. Деяким із них уже десять, а часом і більше років. У мене була сукня, якій 35 років.
- Які сукні вам надсилають?
- Не всі наречені зберігають сукню у нормальному стані. Деякі – у плямах, тональному кремі... Частину суконь ми переробляємо – знімаємо мішуру та віддаємо дівчатам-вишивальницям, які розшивають їх в українському стилі.
Якщо повернути святковий вигляд сукні не можна, даруємо їй друге життя. У Запоріжжі майже у всіх дитячих садках, театрах, театральних школах та танцювальних гуртках є наші сукні. Там вони стають сніжинками, сніжними королевами та принцесами.

Сьогодні ми передаємо весільне вбрання Хмельницькому обласному музично-драматичному театру імені Михайла Старицького. Вони щасливі: у них більше нових суконь.
Якщо сукні висять у нас рік-два і їх ніхто не бере – ми їх оновлюємо. Я намагаюся, щоб вони виглядали сучасно: дівчата хочуть бути красивими.

Показ весільних суконь проекту «Кохання перемагає». Фото: facebook.com/lovewins.ua/

- Чи багато весіль ви провели після 24 лютого? Усі говорять про бум на весілля серед військових.
- У перший рік було багато охочих! Єдине - я переїхала до Хмельницького, а тут трохи інші люди: вони важко сприймають новачків. Спершу боялися до нас йти.
Але все ж таки один військовий прийшов. Сказав: ми із дружиною живемо 12 років разом, але я йду на фронт. Звідти, куди нас відправляють, шансів повернуться мало. Хочу, щоб у нас і наших дітей був щасливий день весілля, фотографії на згадку, а у дружини - офіційний статус. Каже: ми тихенько розпишемося... Ми відповіли: ні-ні-ні! Не тихенько!
Так ми у Хмельницькому парку ім. Шевченка зробили перше гарне весілля. Місцеві казали: а що - тут можна робити весілля?
Молодята не знали, що буде. Нареченому сказали прийти до парку і чекати. Наречену забрали раніше – з нею працювали візажисти, перукарі, флористи… Вивели її як принцесу.
Я привезла із Запоріжжя старовинні козацькі та рідновірські традиції від наших друзів. Зробили традиційне українське весілля. Одягали на молодих вінки, розламували коровай, вони проходили під усіма весільними рушниками. Для них це було справжнє свято, так горіли очі! І пам'ять яскрава лишилась, і діти на весіллі батьків побували.

Перше весілля у парку Хмельницького. Олена проводить церемонію Скрін відео youtube.com/@mistotvcom

- А якщо боєць на фронті, як виходить організувати свято?
- Все залежить від молодят. Часто хлопці пишуть: обіцяють відпустити у відпустку, але не знаю коли. Я відповідаю: якщо не знаєш коли, починаємо підготовку вже зараз. Наречена надсилає мені свої параметри - я надсилаю їй 3-4 сукні, аксесуари, рушники, келихи, ікони, якщо потрібні. Все, що ми можемо, якщо це далеко. Коли наречений отримує відпустку, молоді вже зібрані – йдуть і розписуються.
Єдина проблема, яка виникає на цьому етапі – у нас немає суконь від 50-го розміру нормального стану та кількості, а дівчат зараз таких дуже багато.
Якщо ми можемо дістатися до міста, наприклад, це Запоріжжя чи Хмельницький, за день-два групуємося, проводимо безкоштовну виїзну реєстрацію, підтягуємо візажистів, перукарів, флористів, фотографів, операторів, щоб максимально допомогти парі. Якщо вони мають бажання йти на бенкет - туди вони йдуть вже самі, це їхні витрати. А ми даруємо святкову подію, яка залишиться з ними напам'ять.
У нас у Запоріжжі колись було весілля подвійне, одружилися одразу двоє військових. Ми робили подвійну виїзну реєстрацію. Наш улюблений ресторан «Сан-Райс», який сьогодні розбомбили, тоді виставив фуршет. У кожної пари було по короваю, тортику... Все-все-все!

– Після вторгнення склад вашої команди не змінився?
- До вторгнення було легше працювати, а сьогодні виїхало багато операторів та фотографів. У Запоріжжі залишилися дві дівчини, які роблять весільні тортики і навіть змагаються між собою. Одна каже: ти на минуле весілля робила тортик, зараз моя черга.

У нас є їдальня, директор якої на кожне весілля дарує нам коровай.

Тож якщо ми, не дай Боже, забули їй зателефонувати і сказати, що нам потрібен коровай, такі образи будуть… Бо це традиція: "Без мого короваю не можна розписувати молодят!"
Поки ми не можемо часто вінчати на Хортиці, тому що капелани на фронті, крім того, це місце, куди часто "прилітає", тому ми не можемо використовувати його для весіль. Але все одно ми бачимо якісь варіанти.

Одне з весіль на Хортиці - у стилі рідновірів. Фото: facebook.com/lovewins.ua/

«Дівчині-військовій хочеться відправити більше весільних суконь – щоб відчула себе нареченою»

- Цікаво, а де військові знаходять своє кохання? Можливо, люди знайомляться на фронті чи складається пара – волонтер та військовий?

– Варіантів дуже багато. Востаннє до нас звернувся хлопець. Він військовий, був удома на Закарпатті. Зайшов у магазин, зустрів дівчину, яка йшла до церкви. Побачив її – і закохався. Вони познайомились. Повернувся на службу до Запорізької області, а дівчина виявилася з-під Запоріжжя. Доля знайшла її там і повернула сюди. Він зробив їй пропозицію, вона сказала “так”. Дівчині 16 років. Батьки дали згоду. Нині йому 22, вони готують весілля.
У Запоріжжі, наприклад, військові приїжджають у місто – знайомляться з дівчатами. Звичайно, є окрема категорія – волонтери та військові, але тут старший контингент. Є дівчата-військові, їх також дуже багато. Таким хочеться відправити якнайбільше суконь, щоб вони всі переміряли і відчули себе нареченими.

- Які весілля чи історії пар запам'яталися вам більше за інших?

- Кожне весілля та історія унікальні. Я знаю долі багатьох пар, підтримую з ними контакт. У багатьох є дітки, є навіть двійнята. На жаль, є й загиблі хлопці та дівчата.
Згадується дуже гарне весілля. Пара познайомилася у групі Facebook. Вона мала доньку від першого шлюбу, яка не сприймала нареченого мами, ніяк не могли налагодитися їхні стосунки. Ми зрозуміли: на весіллі дитина не відчує, що вона у сім'ї. Тому виник задум…
Коли молодята обмінялися клятвами і одягли обручки, я обернулася і кажу: "А зараз жених хоче зробити пропозицію ще одній дівчині". Треба було бачити обличчя гостей у той момент… Він обернувся, став на коліно перед дівчинкою, відкрив коробочку, а там ланцюжок із серцем, і каже: "Я прошу тебе стати моєю донькою".

– І як дівчинка відреагувала на таку пропозицію?
- Була шокована, але погодилася. Тепер у них чудові стосунки, у сім'ї народилася ще одна дівчинка. Він знову повернувся на фронт, а вони на нього чекають.

Весілля, на якому наречений робив пропозицію не лише нареченій, а й її доньці. Олена Ярошенко – крайня зліва. Фото: instagram.com/inna_soloviova_

«Відсоток розлучень невеликий, але він є»

- Як зараз живуть пари, які одружилися з вашою допомогою? Чи міцні вони? Чи не було розлучень і як складаються долі цих людей?

- Ми, звичайно, даємо щасливий квиток, але іноді це таке швидке весілля, що навіть ми розуміємо: тут може бути розлучення.

- Це тому, що люди тільки познайомилися і не встигли одне одного впізнати?
- Так. Це емоції на хвилі закоханості. Тим більше під час війни… Хлопці шукають комусь писати, з ким спілкуватися, того, хто їх чекатиме. Іноді весілля – необдумане рішення. Тому є невеликий відсоток розлучень, але це маленький відсоток, що мене дуже тішить.
Ми розуміємо, що розлучення можливе: це людський фактор. Іноді хлопці дуже легковажні. Один мав дві дружини до цього, і я розумію, це не остання і ще таких буде штук п'ять. Він почувається героєм, коли в нього хтось закохується, веде себе як павич: я герой, я захисник.
Потім вони одружуються, жінка починає дивитися на нього вже не як на героя, а як на свого чоловіка, який має виносити сміття та заробляти гроші. Його це вже не влаштовує, і він шукає наступну, яка дивитиметься на нього як на героя і думатиме, що він супермен. Це і є людський фактор, і ми це розуміємо.
На щастя, більшість пар справді міцні. Хоча й не без складнощів: хлопці повертаються з війни із психічними проблемами, неконтрольованими нападами агресії. І коли вони це розуміють, ми ведемо їх до психологів.
Іноді буває, що він повертається, а вона каже: "Я не за такого виходила заміж". Справді, він трохи інший. Якщо ми з парою контактуємо, пояснюємо: війна змінює всіх. Якщо вона не змінила тебе, це означає, що у твоєму житті нічого не сталося. Ти не пішла плести сітки чи допомагати пораненим. Ти як жила з рожевими окулярами, так і живеш, а він - ні. Його торкнулася ця війна, обпалила.
Але здебільшого дівчата, які виходять заміж за військових, розуміють хлопців і їх підтримують, а це найголовніше.

На проект надсилають не лише сукні, а й туфлі – на фото те, що помістилося на полицю. Фото: facebook.com/lovewins.ua

- Тобто ви намагаєтеся не лише підтримувати контакт із парами, яких одружили, а навіть час від часу їх мирити?

- Так, відправляємо до психологів.
Трапляються такі випадки, коли я дзвоню хлопцеві і висловлюю все, що думаю про нього. Одному нещодавно сказала: ти говнюк і негідник. Не дай Бог щось трапиться з твоєю дружиною, я стану на її бік, а тебе поховаю своїми руками.
- Навіть не уявляю, що могло статися…
- Він такий: ну ж ти мій друг, а не її. Я говорю: так, я твій друг, я тебе знаю з 2014 року, я її знаю з 2018 року. Але ти привіз сюди дівчину, ти відірвав її від сім'ї, ти кинув її в місті під обстрілами. Вона не змінилася. А те, що в тебе знову якесь кохання в дупці заграло, мене це не цікавить. Ти взяв відповідальність за цю людину, неси її.

- І як, згодом налагодилися справи у цій родині?
– Ми у процесі. Але я її дуже підтримую. Для мене вона як дитина: вона молода, у чужому місті і навіть у чужій країні, поряд немає підтримки, близьких, "прилітає" то з одного боку, то з іншого. І вона все одно хоче бути українкою, жити в Україні, це дуже важливо для неї.
– А з якої країни ця дівчинка?
- Із недружньої.

А для весілля дівчини-переселенки та військового знайшлося вбрання не тільки нареченій, а й її мамі, і маленькій сестричці. Фото: ФБ Олени Ярошенко

"Власне весілля відсвяткуємо після перемоги"

- Напевно, весілля і вам допомагають легше пережити війну.
- Я завжди кажу, що живу у двох, а зараз майже у трьох світах. Насамперед, це військова допомога, другий світ - весілля. Третій – маленький темний світ – коли хлопці гинуть, і залишаються їхні сім'ї. Вже восьмий рік у нас є проєкт «Чарівник», ми збираємо подарунки для дітей загиблих. Одне перетікає до іншого, друге - до третього. На жаль. Але всі світи ми об'єднуємо нашою командою, і це дає нам сили.

- А для себе ви встигли влаштувати весілля?
- У нас було призначено весілля, але негідник Лукашенко вивів війська на кордон, і за два дні до цієї події все відклалося: частина чоловіка поїхала на кордон.
Вдруге збиралися одружитися – розпочався ковід і заборонили виходити з квартир.
Втретє збиралися одружитися - буквально за кілька днів почалося вторгнення.
Ми вирішили: не ризикуватимемо, дочекаємось перемоги. У нас уже все готове, і сукня висить у шафі.
- Як то кажуть, швець без чобіт.
- Ну а що робити? Коли чоловік - військовий, він військовий. Ти можеш ображатись, плакати, але розумієш, що цього ніщо не змінить. Є обов'язок. Тож спочатку перемога, потім власне весілля. А поки що даруємо свято іншим.