Перетинати кордон України зараз – це якщо не пригода, то довга та нервова процедура. Усіх зрозуміти можна – війна, біженці, ухилянти, диверсанти… Прикордонники несуть службу відповідально, громадяни теж намагаються зберігати незворушність – шкода, не всім це вдається. KP.UA поговорила з тими, хто нещодавно перетинав український кордон, – і вони розповіли, як робити цей процес менш болючим.
Спочатку варто нагадати, що в Україні йде мобілізація, і чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть виїжджати з країни. Виняток із цього правила:
Чутки, що ходили в українському суспільстві про те, що з 1 жовтня за кордон не випускатимуть жінок, які стали на військовий облік, виявилися чутками, але не позбавленими правди. Розбираємось.
По-перше, виїхати можуть у принципі всі жінки, обмеження стосуються лише чотирьох категорій: курсанток вищих військових навчальних закладів, офіцерів запасу, військовослужбовців та держслужбовців. Перші дві категорії вважаються військовозобов'язаними після закінчення військової кафедри чи служби. Офіцери запасу стають на облік до ТЦК (військкомат), а також військовослужбовці. Співробітниці державних органів влади можуть виїжджати за кордон лише у робоче відрядження з необхідними документами.
Військовозобов'язаними вважаються і жінки-медики – лікарі, медсестри та фармацевти. Вони мають стати на військовий облік – і це, до речі, не новина, а обов'язок, якому вже 30 років і якому всі ці роки не приділяли належної уваги. Але обмежень щодо виїзду цим медичним категоріям ні уряд, ні президент України не затверджували. Тож виїзд поки що вільний.
- Я медик і стою на військовому обліку у військкоматі. Тому, збираючись у відпустку до подруги у Прагу, трохи хвилювалась. Тим більше моя поїздка випадала якраз на 1 жовтня. Але все пройшло як по маслу, – розповідає киянка Вікторія Онопко. - Запам'ятався хіба епізод, коли єдиний у салоні чоловік люб'язно сказав: «Пропускаю дівчат уперед».
Втім, як стверджують досвідчені мандрівники, завжди є нюанси, пов'язані насамперед із людським фактором. На кордоні саме він часто приймає рішення і стає основним для відмови у перепустці або у відправленні людини на додатковий огляд.
- З одного боку, нам шкода себе – ми довго їдемо в оточенні не завжди найприємніших людей, ми втомлюємося, нам спекотно-холодно, діти знемагають, коти кричать… На кордоні нас зустрічають не менш змучені прикордонники. Коли ці дві хвилі сходяться, результат може бути непередбачуваним, - ділиться киянка Олена Симоненко, яка нещодавно їхала в Україну з Грузії. – Якщо, наприклад, грузини особливо не доглядають тих, хто приїжджає-виїжджає, то наші чи польські прикордонники та митники можуть і валізку розкрити, і вмістом косметички поцікавитися. І якщо людина поводиться спокійно, адекватно, виконує вимогу прикордонників, то у 99% випадків все пройде швидко та нормально. А якщо почне бузити, лаятись – то все, пиши пропало. Ні, порушень закону не буде – саме навпаки. Прикордонники почнуть його виконувати максимально ретельно, за всіма пунктами та підпунктами. Їм поспішати нікуди, вони можуть і три години спілкуватися з вами, і всі шість. Потім прийде інша зміна – і вас із задоволенням передадуть на нове коло спілкування.
Людський чинник інколи залежить від настрою прикордонної зміни. Як кажуть українці, щодо цього найприємніші – прикордонники країн Балтії.
- Вони настільки спокійно і навіть із посмішкою працюють, що ти заспокоюєшся. Коли я написала в анкеті, що везу зайву пачку цигарок, латвійський прикордонник вийшов з-за стійки і ввічливо провів мене до великого бака для сміття. Ще більш чемно він попросив не викидати пачку, а розкрити її, вийняти цигарки, зламати їх і в такому вигляді викинути в бак. Подякував, побажав доброї дороги, посміхнувся і пішов оформляти наступного, – розповіла свою історію мешканка Івано-Франківська Лілія, яка влітку їздила до своєї доньки у Ригу.
А ось її землячці Олесі Римар не так пощастило: на українсько-польському кордоні вона потрапила під гарячу руку прикордонників.
- Не скажу, з якого боку кордону це було, але мене буквально випатрали і допитали. Не знаю, що їм не сподобалося в моїх документах та багажі, але я виклала всю інформацію про себе та своїх дітей, розкрила дорожню сумку та розповіла про кожен предмет, який у ній знаходився. А везла я подарунки онукам. Мене змусили відкрити усі коробочки з іграми. Було видно, що у зміни поганий настрій, можливо, щось трапилося, але я тут до чого? - з гіркотою згадує Олеся.
Висновок: ніхто ні від чого не застрахований, але якщо вже сталося потрапити під поганий настрій працівників держкордону, краще поставитися до цього філософськи і стоїчно чекати закінчення проходження кордону.
Хто може дати багато порад щодо перетину кордонів, то це, напевно, українці з донецькою та луганською пропискою. З 2014 року вони змушені були перетинати блокпости бойовиків на окупованих територіях, а з 2020-го виїжджати на підконтрольну територію України через Росію. Тому у них багато, як зараз модно говорити, лайфхаків щодо поведінки на кордоні.
- Є безвідмовно діюча прикмета: якщо хтось запитає у мандрівника, коли він приїде до місця призначення, то все, чекай неприємностей на кордоні та збільшення часу подорожі. Краще не запитувати у водіїв автобусів «У скільки ми приїдемо?», багато хто з них починає страшно лаятися. Говорять, що часто після таких питань на кордоні вони проходять рентген по 2-3 рази, а на рентген зазвичай черга. Без проходження рентгена ніяк не можна, і пасажири чекатимуть на цей автобус стільки, скільки треба, хоч п'ять годин, як ми нещодавно, - поділилася спостереженням дончанка-переселенка Олена Ніканорова.