Поєднувати важко. Обираємо одну школу: як навчатимуться українські школярі у Польщі
В українських школах шкільне навчання традиційно розпочалося 1 вересня. У Польщі дітям вирішили продовжити відпочинок, а навчання розпочати у понеділок, 4 вересня. Багатьом українським дітям, мами яких евакуювалися до Польщі, знову доведеться поєднувати дві школи. Але не всім. Через польські нововведення батькам довелося приймати непросте рішення: залишити дитину лише в польській школі, лише в українській чи знову намагатися тягнути дві освіти.
Тож якщо минулого року у великих польських містах активно відкривалися українські класи, то зараз їх закривають. Пояснюють це тим, що діти повинні адаптуватися до життя в країні, вивчати мову та інше. Окрім того, цього року за відвідування українських шкіл у Польщі треба платити. Комусь це виявилося не по кишені.
Навчання у державних загальноосвітніх школах Польщі є обов'язковим як для місцевих, так і для дітей переселенців. І все ж таки чимало українських батьків вирішили залишити лише українську школу – мовляв, у Польщі за цим стежать не так суворо, як у тій же Німеччині, а старшокласникам краще не розпорошуватися, а готуватися до українського ЗНО.
KP.UA розпитала українців, які проживають у Польщі, як навчатимуться їхні діти цього року. Виявилося, що багато в чому плани на новий навчальний рік залежать від віку дитини.
"В українських школах Варшави залишилися ті, хто готовий платити"
Оксана з дітьми мешкає у Варшаві близько року. Минулого року її син-третьокласник пішов до української школи “Незламна”. За словами співрозмовниці, українські школи залишаться у Польщі і цього року, але тепер за них треба платити. Причому чималу суму.
- З осені 2022 року пішли навчатися в українську школу у Польщі – і в цьому в ній залишаємось. Проте з нового року заняття нам влетять у копійчину – за кожен місяць навчання потрібно заплатити 700 злотих (6287 грн). В інших українських школах Варшави, наскільки мені відомо, місяць навчання коштуватиме 500 злотих (4490 грн). З харчуванням, гадаю, вийде дорожче – плюс 150-200 злотих. (1347–1796 грн).
Через такі нововведення з'ясувалося, що з 20 наших однокласників залишилося лише шестеро людей! Троє повернулися в Україну, один пішов до британської школи, хтось перейшов до польських класів, решта перебралася до інших міст Польщі. Залишилися ті, хто готовий платити. При цьому школи заповнені!
На місце, хто пішов, прийшли діти, які минулого року навчалися у польських школах: багато хто з них отримав незадовільні оцінки через проблеми з мовою, а перспектива залишити дитину на другий рік батькам не сподобалася.
Загалом, навчатися у “Незламній” нам подобається: у школах України навантаження було більше, багато "домашки". Тут дітей так не навантажували, я давала синові додаткові завдання.
Із цього навчального року наш клас розділили на групи. Одні вивчатимуть поглиблено польську, інші – англійську мову. Ми зупинилися на англійській: з одного боку, це мова міжнародна, з іншого - після війни збираємо манатки та їдемо додому. Тому перейти до безкоштовної польської школи бажання не виникає. Але, звичайно, польську ми вчимо, якщо вже тут живемо.
Ну а щодо українських класів у польських школах – їх закривають. Кажуть, роблять це для того, щоб діти якнайшвидше інтегрувалися в середовище.
Син Людмили з Радома – невелике місто в центрі країни, навчається у 7-му класі польської школи – навчанням хлопчик задоволений.
- Вані так сподобалася школа, що він готовий залишитися лише в ній. Каже: все чітко, без зайвої інформації, не перевантажують домашніми завданнями. Та й польську освоїв швидко, – розповідає мама. - Хотіли цього літа повернутися в Україну, але потім вирішили почекати. Тож у новому навчальному році син теж ходитиме до польської школи. Не з усіма однокласниками стосунки складаються гладко, але це його симпатій до школи не зменшило. Паралельно навчається в українській школі – ось там задають чимало! Була б воля сина, він залишив би тільки польську школу.
"Вчителі не розуміють, як складно дітям"
Враження у Надії з Білостока (найбільше місто на північному сході Польщі) від навчання за кордоном далеко не райдужні. Торік донька Наді навчалася у польській та українській школах у п'ятому класі. Цього року навчатиметься в українській та нідерландській школах: родина перебралася до Нідерландів.
- Мені здається, всі вчителі, неважливо, польські чи тепер нідерландські, не розуміють або не хочуть зрозуміти, як складно дітям, - нарікає Надія.
За її словами, у польській школі вчителі вічно чіплялися до дочки.
- То соромиться, то мовчить, то не активна, то не виконала завдання. На додаткових польських уроках давали шаради. Ви серйозно? Шарадами можна навчити мові?
У Нідерландах схожа історія. Навчальний рік тільки почався (у Нідерландах він розпочався ще наприкінці серпня. - Авт.), а мене вже викликає вчителька, скаржиться на дочку: "Не виконує роботу!". Ну ти ж учителька, невже не видно, що дитина не розуміє?
Не думала, що у ХХІ столітті можна навчати мови без перекладача. Немає посередника у школі. Немає нікого, хто міг би перекласти дітям текст із незнайомої мови, хто б допомагав дитині зрозуміти, чого від неї хочуть.
Принцип за кордоном такий: хочете адаптуватися – адаптуйтесь! Таке враження, що на нас ставлять глобальний експеримент. І якщо з польською ще можна якось так експериментувати, то з нідерландською це нереально. Я за кілька місяців у Нідерландах розрізняю у мові максимум 5 слів.
Та й із українською школою не легше. Задають таку кількість контрольних, що не встигаємо дихати!
Син Анни з Познані, великого міста на заході країни, планує поєднувати п'ятий клас польської школи з українською онлайн. Ганна побоюється, що цього року буде ще складніше, ніж торік.
- Чекаю на цей навчальний рік зі страхом. Минулого року, коли зважилися на дві школи, було складно, а цього як буде? Розуміння мови у сина, звісно, покращало. Однак до рівня однокласників та-ак далеко! Плюс програма ускладнюється, онлайн-перекладачем користуватися забороняють.
Навантаження на дитину велике. Та й у мене вільного часу не лишається. Щовечора "домашка" – спочатку для однієї школи, потім для іншої.
Ще минулого року директорка польської школи сказала, що не хоче нічого чути про те, що ми поєднуємо дві школи. Мовляв, не мусить про це знати! З того часу мовчимо…
Залишити польську школу не варіант - соціалізація, знайомство з мовою має бути, поки ми в іншій країні, хоч якісь уроки фізкультури. Українську школу залишити ще страшніше. Куди потім повертатися та й у який клас? А якщо у сусідній країні доведеться провести 2-4 роки? Можна сильно просісти у знаннях – наздогнати однолітків потім буде майже нереально.
Одне радує: закінчили польську школу без “одиниць”, перейшли до іншого класу. Хоча по самолюбству б'є: колишній відмінник в іноземній школі легко перетворюється (у кращому разі) на трієчника. На жаль. Мовний бар'єр так просто не зруйнувати, особливо якщо дитина вже немаленька.
Наталя із села Моравіце, син якої навчається у 7-му класі, вирішила залишити лише польську школу: родина не планує повертатися на батьківщину.
- Від української школи вирішили цього року відмовитись. Спочатку українські вчителі сказали, що треба з усіх предметів здавати контрольні, переносити оцінки з польської школи не можна, потім побачили розклад у 7-му класі… Дитина просто благала: “Мамо! Можна лише польську школу?”. Так і вирішили.
У нашій польській школі вчителі уважні і навіть поблажливі. Дозволяли користуватися перекладачем на уроках. Вчителька історії навіть дозволяла підглядати до підручника на контрольних. Щоправда, це не надто допоможе, якщо вдома підручник не відкривався.
"Дітям з України потрібно визначитися з планами"
Ірина з Кракова має трьох дітей - на кожного свої плани. Старша дочка Ірини залишила польську школу – молодші діти до неї підуть.
- Торік старша дочка поєднувала три школи – польську, українську дистанційно та музичний коледж. Наприкінці року у польській школі у дочки з'явилися “одиниці” зі складних предметів. Фізика, хімія та домашні завдання давалися нелегко: інша мова, інше пояснення – дуже все складно.
Щодо незадовільних оцінок, вони справедливі. Це зовсім не та історія, коли дитина йде з першого класу до іноземної школи: у цьому випадку є час на адаптацію, навантаження зростає поступово.
В українській школі купа завдань – доньки немає пів дня вдома. Вставати треба зарано, о 7.30 вже уроки, їхати далеко. Христина прокидалася о 6-й ранку, поверталася додому до 3-ї години дня, потім починалися онлайн-коледж до вечора, репетитор. Купа завдань і там, і там, все треба робити – дурдом! За підсумками багато боргів вийшло і в коледжі, і в українській школі - ледве закрили.
У 10-й клас у Польщі віддали дочку для того, щоб вона підтягнула мову. Тепер треба готуватися до ЗНО – цього року залишимо лише українське навчання.
Серед знайомих українців – батьків старшокласників – діти теж залишили польські школи, а хтось туди й не ходив. По-перше, це складно: старші класи школи – велике навантаження. У цьому віці потрібно вибрати щось одне, інакше ніде не встигнути.
Зі школою в Україні простіше: на сімейній формі навчання можна було щось підтягнути і здати, а от коледж - це інше: там сольфеджіо, теорія музики... Потрібно реально сидіти і працювати! Почалися прогалини та проблеми.
Зовсім інша історія з молодшим сином. Він обов'язково піде до першого класу польської школи. Після дитсадка вже добре розмовляє. Додатково мовою займатися не треба: пише, читає, тут легко. І легко чому? Тому що дитина маленька. Ми навіть переступили через “зерувку”, яка вважається обов'язковою для майбутніх першокласників. Це можна зробити, якщо дитина пройде тестування – Коля його пройшов.
В Україні він навчатиметься на сімейній формі освіти, у Польщі піде до місцевої школи. І йому є сенс тут вчитися: хто знає, скільки ми тут житимемо - рік, два чи п'ять? Може статися так, що він у Польщі і школу закінчить - необхідні 8 класів.
Середній син в українській школі на сімейному навчанні, у Польщі – у спеціалізованій школі. Тут пішов до третього класу, інклюзивного: дитина з діагнозом. Жодних вимог до нього не пред'являли, до наступного класу перевели без проблем.
Що робить моя дитина у спеціалізованій школі – не маю поняття. "Домашок" не задають. Коли приходила – бачила у дітей розклад. Вони сидять, щось пишуть, виконують завдання. Вчителі з Тимофія порошинки здували, особливо не навантажували: у сина діабет, постійно скаче цукор.
Плюс в Україні школа онлайн. Але якби не було українських вчителів, які віддалено займаються з ним за гроші, результату не було б взагалі.
От і виходить, що старша донька залишається лише в українській школі та коледжі, молодші навчатимуться ще й у Польщі: незрозуміло, наскільки ми тут застрягли та й вони маленькі. Інша історія з старшими дітьми: їм потрібно визначитися з планами на майбутнє. Старшокласникам вигідніше закінчувати українську школу. Це простіше, швидше, а можливості після закінчення школи ті самі, - вважає Ірина.
