• Головна
• Суспільство

Фото: gettyimage.com

Коли люди тривалий час живуть в умовах війни, далеко не всі можуть давати раду своїм емоціям чи справлятися із незрозумілим психологічним станом. Як не наробити біди, зрозуміти, що з тобою чи твоїми близькими щось не так - розмова кореспондента KP.UA з практикуючим психіатром та психотерапевтом, доцентом кафедри психіатрії, психології і сексології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Богданом Куликом.

Українці стійкі, але невроз відчутний

- Лікарю, перше запитання – як зрозуміти, що з тобою щось не так? Є якісь симптоми?

Практикуючий психіатр та психотерапевт Богдан Кулик. Фото: Мирослава Бзікадзе

- Якщо настрій "на нулю", падає працездатність... Це перші симптоми. Дуже багато людей в такому випадку кажуть - "в мене апатія чи депресія". Але не варто плутати весняну астенію з депресією. Хоча можуть в людини навіть з'явитися і суїцидальні думки, галюцинації, про які я вже говорив. Але такі люди рідко самі приходять до психіатра. Це вдома хтось може виявити, побачити за поведінкою, що щось не так - закритий, не говорить, не пускає до себе в кімнату, звільнився з роботи, буває агресивний…Тож хтось має привести до лікаря таку людину. Якщо цього не зробити, людина може стати соціально небезпечна або для себе, або для інших.

- В умовах воєнного стану всі стали більш дратівливими і озлобленими. Що з цим робити?

- Не брати чужу ситуацію близько до серця, якщо не можеш допомогти. Бо людині не допоможеш, а собі нашкодиш. Якщо ситуація не твоя, підсвідомість все одно починає її сприймати, як твою. Тоді можуть розвиватися невроз, депресивні стани, психічні розлади.

Так, зараз в людей частіше з'являються розлади, пов'язані з панікою. Тахікардія, підвищене серцебиття, викликають "швидку"… А далі - страх інфаркту, інсульту тощо. І людина вже нічого не може з собою зробити.

- Як ви зараз оцінюєте рівень психічного здоров’я українців?

- Рівень психічного здоров'я українців загалом непоганий, українці достатньо стійкі. За кордоном набагато більше є хворих. Може, тому, що про них відомо. Якщо говорити про загально відомі психічні захворювання - біполярний розлад, шизофренічного напрямку психози - так, вони є, але це десь 0,3-0,7% населення. Але якщо говорити про генетику, то українці - стійкі. Сьогодні в людей дуже багато панічних розладів, депресивних станів. Зараз є невротизація населення, бо всі перебувають в тривогах, плюс вимкнення світла, сирени, нальоти… Тому люди постійно у внутрішньому стресовому напруженні. А нервова система потребує профілактики. Хоча чого гріха таїти - зараз це складно, бо й фінансова спроможність у людей може страждати. Тож загальний невроз населення відчутний.

- І є якісь засоби, як вберегти себе від негативних наслідків стресових ситуацій?

- Якщо хтось розуміє, що з'явилися симптоми загрозливого характеру, то варто йти до фахівця (див. В тему), не зволікаючи та не витрачаючи грошей на зайві обстеження. Проте більшість людей адаптується і відновлюється емоційно і фізично самостійно. В багатьох випадках стреси працюють як загартовування, але коли це не надмірно, не задовго, щоб не допустити зриву нервової діяльності та психіки.

Алкогольний психоз важко виявити

- На початку травня усі ЗМІ писали про трагедію, яка трапилася у Києві - батько, доброчесний сім'янин, порядний чоловік, який мав хорошу роботу, зарізав власну доньку і намагався отруїти газом сина. Усе нібито через ревнощі до дружини, яка поїхала за кордон. Що штовхає людей на таке і чи це можливо передбачити?

- Тут важко відповісти однозначно. У плані ревнощів - це окрема тема. У нас в психіатричній лікарні було багато випадків, коли чоловік погрожував дружині, бо вона, на його думку, йому зраджує. Був такий випадок, років 20 тому. У нас лікувався чоловік із алкогольною залежністю. Його відвідувала дружина, і він почав вимагати, аби вона сказала лікарям, що йому уже добре і попросила виписати. Його врешті виписали, а буквально через два-три тижні виявилося, що він вбив свою жінку, двох дітей і сам кинувся під поїзд. У даному випадку той газ відкрив, а цей кинувся під поїзд. Тут мова про алкогольні маячливі ревнощі.

Якщо є проблема алкогольної залежності і якщо це триває багато років - можуть виникати алкогольні психози, або, як кажуть, «біла гарячка». Це коли є галюцинації - людина буде вважати, що їй щось загрожує, вона буде нападати на людей. Або може бути алкогольний галюциноз - коли людина чує голоси, які погрожують, буде втікати, чіплятися до людей, бо їй здається, що це йому хтось говорить. А ще є алкогольне маячіння - ревнощі, коли людина починає вигадувати різні аргументи. Спочатку вона буде шукати докази, потім вже навіть доказів не шукає, а конкретно стверджує.

- Як це проявляється?

- У поведінці це проявляється чіплянням, пред'явленням претензій. Людина може вчинити на рівному місці скандал. На п'яну голову з'являються думки на кшталт "ти мене поважаєш?". Бо коли чоловік прийде п'яним, жінка не захоче з ним навіть спати, щоб він перегаром не дихав їй в обличчя. І от починається – як це ти так, не хочеш зі мною таким хорошим спати, чи вже мала десь там інтим тощо.

Наприклад, я лікував чоловіка з Турківського району, його жінка мала сім чи вісім дітей. Але він казав, шо перша дитина його, а от вже друга - не його. А далі пішло-поїхало - третя дитина, четверта - кума, брата, свата... В таких випадках є небезпека для близьких. Такі чоловіки є соціально небезпечні. Але жінки терплять і не допускають думки, що вони можуть бути агресивні.

Спокій - теж не надто добре

- А якщо людина не п'є? Вона ж теж може мати проблеми з психікою?

- Якщо людина не вживає алкоголь або раніше вживала, а тепер ні, то це може бути хронічний психоз або хронічний алкогольний галюциноз, коли галюцинації є постійно. А може бути й інший психоз, не алкогольний. Не буду називати діагнозів, щоб нікого не образити, - це може бути певний ендогенний психоз, при якому можуть бути галюцинації. Але коли галюцинації є зовнішні, тобто коли людина сприймає їх зовні від себе, то вони набагато небезпечніші, ніж коли людина чує якісь голоси в голові. Тоді вона спочатку прислуховується. Це можна побачити - людина сидить, щось собі думає, стає закрита. Але в такому випадку може з'являтися й збудження. В мене був пацієнт, який порвав свій диплом, викинув через вікно свої речі. Тобто з'являється неадекватність поведінки, і звичайно, є категорія людей, яких починають сприймати, що це у нього такий характер - злобний, холерик. А насправді там вже можуть бути серйозні проблеми, психічні розлади. Або ще - людина має якісь маячні думки, тобто вона починає по-своєму сприймати оточення. Наприклад, приїхала машина під під'їзд - о, це за ним, і починає ховатися, проявляти агресивні дії. Тут вже потрібен спеціаліст, як мінімум невропатолог.

- Якщо людина або надто спокійна, або надто агресивна - в обох випадках це може говорити про якісь проблеми?

- Звичайно. Надто великий спокій - це також може бути свідченням якихось психологічних проблем. Людина може бути в своїх думках, переживаннях. Є вислів - "не лізти в душу", але тут рідним якраз треба запитати - "що не так?".

- Якщо щось не так - що робити?

- Насамперед треба дзвонити до сімейного лікаря і просити направлення хоч б до невропатолога. Бо людина, яка має певні проблеми, починає відчувати, що відбувається щось не те, починає запитувати - куди і чого мене ведуть, я не хочу, у мене все добре. Тоді треба хитрувати - наприклад, сказати, що "я йду до невропатолога, бо щось з нервами, давай і ти зі мною підеш". Словом, тут треба щось придумувати, щоб мотивувати, насильно ж не потягнеш.

Суїцидальні думки з'являються з нічого

- Як зрозуміти, що у людини - суїцидальні думки?

- У неї з'являються думки, що небагато лишилося жити, що вона - тяжко хвора. На жаль, це поширене явище серед людей із проблемами психіки. Я недавно лікував жінку, яку вмовляли чоловік і діти, щоб вона звернулася до спеціаліста. У неї були думки, що їй мало залишилося, що нічого доброго не буде, були дуже сильні тривожні переживання, які базувалися на певних реальних подіях. Вона була впевнена, що в неї важка хвороба і ніхто їй не зможе допомогти. Врешті діти її вмовили звернутися до спеціаліста. Спочатку вона мало говорила, але з її міміки я побачив, на що вона реагує, що її хвилює. Я запитав, чи має вона страх за своє здоров'я. Вона кивала головою, що так. І тут виявляється, вона три роки тому обстежилася вся - і були нормальні аналізи. Але вони не покращили внутрішній стан, а лише погіршили. Тоді у людини з'являється думка, що або не до кінця обстежили, або аналізи погано взяли, або лікарі погані, або проблема така мікроскопічна, що сьогодні її не видно, а от завтра вона як вибухне - і буде пізно. Це більш характерно для людей з тривожними, іпохондричними, депресивними розладами. Але такі люди своєю поведінкою можуть звертати на себе увагу вдома.

- На що саме звертати увагу, на що зважати?

- Наприклад, чоловік перестає ходити на роботу. Тоді жінка бере на себе відповідальність, адже хтось має бути здоровий, щоб лікувати хворого. Тобто треба брати за руку і вести до психіатра, дивитися, призначати лікування. А от поведінку в жінки легше виявити, бо вона в побуті робить більше різних справ. Наприклад, вона каже, що їй важко, не знає, як приготувати обід, не може зосередитися. Це може бути як невроз, так і психоз. Психоз - це коли вже втрачається критика до свого стану, тобі абсолютно на все байдуже, крім своїх власних думок.

- Чи можливо впізнати хвору людину у натовпі?

- Звичайно, можливо. Головне - це неадекватність поведінки. Ми звикли до людей, які акуратні, ввічливі, або в телефоні "сидять", або йдуть і нікого не чіпають. А тут може бути різне. Навіть нещодавно писали, що якийсь чоловік у Львові з палкою нападав на жінок. Потім його врешті зловили.

- А якщо людина йде спокійно і нікого не чіпає?

- Знову ж таки, якщо йде спокійно, то тут лише око спеціаліста за певними опосередкованими ознаками може відрізнити, чи в людини все добре. Погляд або відсутній, або надто напружений, губи затиснуті, дурнувата посмішка. Або людина стоїть під магазином і, наприклад, танцює. Це теж не є нормою.

Жінки п'ють менше, але більше залежні від алкоголю

- Хто більш схильний до психічних розладів - чоловіки чи жінки?

- Тут є певні відмінності. Але все залежить від вродженого типу нервової системи. Якщо говорити про алкоголізм, то чоловіки більше п'ють, але більше схильні до алкоголізму жінки. У жінок набагато швидше виникають розлади, бо чоловіки більш стійкі. У них виробляється фермент, який може нейтралізувати алкоголь, а в жінок з цим гірше. Плюс - чоловіки часто вживають алкоголь на роботі, в компанії, а от жінки - це може бути підставою того, що вона намагається покращити свій емоційний стан. Жінки, вживаючи алкоголь, часто ховаються, бо розуміють, що суспільство це не так сприймає. А чоловікам байдуже - мовляв, п'ю як всі, маю право. Як наслідок - видно, що жінка починає здавати позиції - моральні, в побутовому плані. Такі психічні порушення - початкові, і якщо не вловити цей момент, то і лікування буде важчим.

Є певна категорія психічних захворювань, які мають хронічний перебіг. Тобто вони лікуються, стан пацієнта настільки покращується, що взагалі не видно, що людина має якісь психічні захворювання. Також зараз є дуже хороші препарати, якими можна досягти хорошого результату.

Антидепресант - не наркотик

- Антидепресанти?

- Скажу вам, що в Німеччині, якщо людина потрапляє в кардіологію, там одразу призначають не препарат від серця, а антидепресант, бо потрібно зняти внутрішнє напруження, тоді знімається і спазм серцевих судин. У нас багато людей чомусь упереджено ставляться до антидепресантів. Мовляв, як "присядеш" - то все. Я завжди пояснюю, що ці ліки не викликають залежності. Якщо тобі було погано, а від таблетки стало добре - то добре. А якщо ти сам вирішив, що ти вилікувався і перестаєш вживати ці ліки, а раптом стає зле, то це що означає? Що ти стаєш залежним? Це як анальгін вживати, коли болить зуб. Вживаєш анальгін - зуб не болить, перестав вживати - болить. Так ти що - залежний від анальгіну? А може, краще до стоматолога піти?

Діти - не виняток

- В дітей часто трапляються психічні розлади? Як їх виявити?

- Не часто, але є. Це мають виявляти батьки. Наприклад, у мене був випадок- з Закарпаття приїхала жінка і сказала, що її 10-річна дочка раптом почала боятися мобільного телефона. Вона навіть в руки його не хотіла брати. Виявилося, що у школі були елементи булінгу - на ту дитину однолітки щось писали у соцмережах, і вона цього так злякалася, що відмовилася від телефона та комп'ютера.

Інший хлопчик, якого я лікував, мав років сім, і у нього виникли проблеми з ковтанням - він боявся їсти. Його вже годували перетертою їжею і пив тільки воду. До речі, страх ковтання може бути і в дорослих людей. Тож треба було з'ясовувати причину його виникнення і знімати це. В нього теж в школі були якісь проблеми з дітьми, якась дівчинка його критикувала, висміювала, і от стався такий психічний збій.

Також був випадок - хлопчик років п'яти, який боявся маму від себе відпускати. Навіть поки вона у дворі вішала білизну, він в трусиках, босий біг за нею. Почали з ним працювати - виявляється, він надивився комп'ютерних ігор і уявив, що вдома живуть монстрики. Причому це не були галюцинації, він казав, що не бачить їх, але вони є, просто заховалися. Ми через гру в уяві дитини "очистили територію" від тих монстриків, "загнали" їх назад в гру, і так він поборов свій страх.

До речі, у дорослих теж є різні страхи. Наприклад, боязнь павуків. Ці всі страшилки треба витягувати, як шпильки. Є різні методи, але не завжди це виходить з першого разу.

В тему

Невропатолог, психолог чи одразу психіатр – куди йти?

- Багато людей не розуміють різницю між психологом, клінічним психологом, психотерапевтом та психіатром. Чим вони відрізняються і до кого з якими проблемами звертатись?

- Психологи - це не лікарі. Психологами найчастіше працюють ті, хто закінчив якийсь вуз і яких цікавить якась особиста проблема чи родичів, вони хочуть стати ніби особистими лікарями. Але сам себе за волосся, як Мюнхгаузен, з болота не витягнеш. Вони не виписують ліків, вони знають, яка є норма психічних процесів і які можуть бути порушення. І вони готові вислухати вашу проблему.

Психотерапевт вже має певні знання, освіту, хоча не обов'язково медичну. Психотерапевтом може стати психолог, який пройшов навчання по якомусь методу психотерапії. Він розуміє, що в людини є якісь проблеми, щось треба міняти - і все буде добре. Але психотерапевт обмежений відсутністю знань в неврології та психіатрії.

А психіатр - це вже лікар. Він конкретно розуміється на психічних порушеннях, приписує медикаментозне лікування. Якщо психіатр, крім того, ще й психотерапевт, то це високий рівень кваліфікації. Бо часто люди приходять з переживаннями і страхами, тож він не лише виписує рецепт, а й знімає наслідки стресових ситуацій.

А от невропатологи лікують не психіку, а те, що в народі кажуть "нерви". Якщо порівняти з комп’ютером, то невропатолог займається кабелями, а психіатри - програмою. Якщо увійшли віруси у програму, то від того, що ви будете витирати комп’ютер чи навіть міняти якісь запчастини, нічого не зміниться: треба усунути збій у програмі. Працювати треба з "програмою", вірусними думками.