Сексуальне насильство – не згвалтування. Чому суд виявився лояльним до трьох підлітків
Усі підняті на ноги – Генпрокуратура, Офіс уповноваженого з прав людини, Міносвіти, журналісти, громадянські активісти, військові, депутати, політики та просто небайдужі люди. Надто м'який – умовний - вирок Воловецького суду для трьох мешканців закарпатського села Верхні Ворота змусив розхитати небувалу кампанію на захист дівчинки, яка стала жертвою ґвалтівників. І навіть не так на захист дівчинки, а з вимогою жорсткого покарання для учасників брудної змови.
Вирок називають «купленим», прокуратуру та суд звинувачують у взаємному підіграванні, у сім'ях обвинувачених шукають «блатних» (мама – секретар сільради, тато – депутат від «Опоблоку»). Під прицілом гніву опинилася і школа, яка видала гвалтівникам хороші характеристики, і місцева служба у справах дітей, і служба пробації.
Чому це сталося і в чому насправді є проблема, з'ясовувала KP.UA з допомогою правозахисників.
Згвалтування виявилося... недоказовим
Наприкінці серпня 2021 року 14-річна Оля (ім'я вигадане) прийшла на зустріч до своїх ровесників братів-близнюків Владислава та Ростислава, тут же був старший на рік Михайло. Дівчинка спустилася слідом за хлопчиками до підвалу, оскільки добре їх знала і нібито з усіма дружила. Але сталося страшне.
Як випливає з вироку, один із друзів ударив Олю в живіт так, що вона зігнулася, інший затиснув голову між ногами. Усі троє по черзі вчинили сексуальні дії, які знімали на камеру.
Про те, що сталося, Оля нікому не розповіла. І, можливо, мовчала б досі, якби сопливі «мачо» не виклали відео у шкільний чат. Відео розлетілося і серед однокласників, і взагалі по школі.
Поліція порушила справу за статтею 152 – "зґвалтування".
Зараз звучить звідусіль обурення щодо того, що прокуратура змінила кваліфікацію статті на м'якшу 153-ту – "сексуальне насильство". Але якщо почитати вирок, то можна переконатись, що в обвинувальному акті фігурувала 152-а стаття. Перекваліфікацію зробили, коли з'ясувалося, що… згвалтування недоведене. Експерти не виявили у тілі дівчинки слідів проникнень.
- Те, що сталося, усі називають зґвалтуванням. Але за Кримінальним кодексом ця дія повинна мати дві обов'язкові складові. Перша – це одне з трьох можливих проникнень у тіло, друга - відсутність добровільної згоди. Усі інші дії, не пов'язані із проникненням, кваліфікуються як сексуальне насильство, – каже адвокат Сергій Старенький.
Юрист нагадує, що такі зміни у КК України набули чинності у січні 2019 року, коли українці весело обговорювали «письмову згоду на секс», а на такі нюанси не звертали уваги.
- До змін у КК фігурували юридичні поняття «згвалтування» та «згвалтування неприродним способом», що часто критикували, - зазначає Сергій Старенький.
Одним словом, якби справу залишили слухати за 152-ю статтею, слід виносити і зовсім виправдувальний вирок, тому що людину не можна судити за те, що вона за фактом не здійснила, а здійснила щось інше.
Чому постраждала вирішила не карати кривдників
Позитивні характеристики на обвинувачених, звісно, зіграли свою роль. Але в судовій практиці малоліткам рідко пишуть погані характеристики, навіть коли йдеться про дітей-вбивць. Дитина, яка "задумала" погане, до останнього моменту може цього не виявляти.
А якщо «дзвіночки» і були, то батьки та педагоги не хочуть зізнаватись, що їх не помічали. Це по-перше.
А по-друге, з 2020 року Міністерство юстиції на чолі з Денисом Малюською стало активно просувати проєкти пробації – перевиховання злочинців поза стінами в'язниці. З паралельним закриттям виправних установ. Якщо 2008 року в Україні було 10 колоній для неповнолітніх, то зараз залишилася лише одна – Кременчуцька. Суди призначають реальні покарання підліткам лише у виняткових випадках.
Окрім заходів виховного характеру, сектори державного «Центру пробації» роблять так звану досудову доповідь – оцінюють ризик перебування обвинуваченого на волі. У нашому випадку було зроблено висновок, що рівень ризику скоєння повторного злочину є низьким, виправлення без позбавлення волі можливе і не становить високої небезпеки для суспільства.
– Для пробації створили такий алгоритм оцінки, що нічого іншого написати практично неможливо. Вони дають тест, людина його заповнює і не діятиме на шкоду собі. Але хочу зауважити, що висновок пробації суд не зобов'язаний брати до уваги. За своєю практикою знаю, що коли вигідно його використати, то використовують. Коли ні – то ні.
Відіграло свою роль і прохання постраждалої в суді не позбавляти кривдників волі. Чому Оля це сказала, ми не можемо знати. Верхні Ворота – це село на дві тисячі мешканців, маленький мікросвіт, де панують свої закони та стосунки.
На профілактику насильства вкидаються шалені суми
Наразі для захисту інтересів дівчинки в Апеляційному суді збирається група адвокатів, яка обіцяє працювати безкоштовно та домогтися скасування несправедливого, як упевнені активісти, рішення Воловецького суду. Відома експерт з прав дитини Людмила Волинець не береться давати оцінки.
– І нікому не раджу це робити, бо рішення суду мають коментувати фахівці, – каже правозахисниця. І звертає увагу на загальну проблему.
- З профілактики сексуального насильства ми маємо мільйони проєктів. Нескінченні конференції, лекції, тренінги, кава-брейки - вкидаються просто шалені суми. А там, де дитина, нікого нема. Тому що вся країна займається проєктами, а не дітьми. Бо нагорі виписуються закони, а на місцях нічого не змінюється. І ніхто не приходить, щоби поміняти.
Людмила Волинець звертає увагу, що зараз для дівчинки шукають психологів.
- А в цих Верхніх Воротах їх немає. Крім шкільного, який писав ґвалтівникам хороші характеристики. І немає у найближчих 150 кілометрах. І у всій державі фахівців із реабілітації жертв насильства набереться не більше двох десятків. І вони у Києві, Харкові, а не по селах.
Правозахисниця наводить приклад зі своєї практики.
- Років зо два тому до мене звернулася прийомна сім'я, в якій 13-річний хлопчик почав ґвалтувати братів і сестер. Виявилося, що у 3 роки він сам став жертвою насильства, але дитині не надали жодної допомоги – віддали добрим людям, і все. І тепер він сам став кривдником, і треба думати, що з ним робити, як карати, як перевиховувати. Я почала шукати людину, готову працювати, але мені всі відмовляли. Казали: ви ж, Людмило Семенівно, потребуватимете результату, а ми можемо гарантувати лише участь.
Рівняння на Захід?
Інше наше лихо – це захоплення всім закордонним. Ювенальна превенція, ювенальна пробація...
– Ось зараз у моді «Барнхаузи». Це голландське слово, що означає «будинок щастя». У «Барнхаузах» із дітьми, які постраждали від насильства, працюють одразу психолог, педагог, слідчий, експерти. Щоб одного разу опитати дитину, а не тягати десять разів кабінетами. Так таких «Барнхаузов» в Україні аж чотири штуки. А ми возимося з ними і навіть не намагаємося поміняти назву на зрозумілу людям.
Людмила Семенівна наводить ще один приклад: бабуся хоче вступитися за скривджену онуку, але не знає, куди звернутись. Бо поліції для дітей немає. Жінка похилого віку була дуже здивована, коли дізналася, що треба йти в ювенальну превенцію.
– Я їй пояснила, що це і є дитяча поліція. Так назвіть службу так, щоб люди розуміли. Тому що превенція – це профілактика. А пробація – це виправний комплекс. Пробація повинна займатися не лише дітьми, які вже щось вчинили, а дітьми, які схильні до агресії та злочинів. Бо зараз батькам кажуть: уб'є – тоді приходьте. Тому що службі у справах дітей, яку у Верхніх Воротах представлено однією людиною, доводиться займатися і неблагополучними сім'ями, і сиротами, і усиновленням, і важкими підлітками.
Людмила Волинець згадує, як Мін'юст підготував законопроєкт про дружнє до дитини правосуддя, а депутати його відхилили. Тому що на місцевих рівнях немає структур, які зможуть реалізувати добрі ідеї.
Випадок у Верхніх Воротах вибухнув і підірвав суспільство, тому що війна, нерви напружені, і ми хочемо жорсткого покарання всім, кого вважаємо винними. Тим часом, за оцінкою експертів, в Україні щодня ґвалтують трьох-чотирьох дітей, які залишаються наодинці зі своїми травмами.
Окрема думка
Якщо розкаялися, навіщо ламати
Олексій Лазаренко, віцепрезидент Всеукраїнської фундації захисту прав дітей:
- Про цю історію говорять так, ніби ґвалтівники були дорослими людьми. А вони діти, і давайте подумаємо, що суспільству цінніше – публічне покарання чи виправлення. У будь-якому злочині важлива відновна складова. Як жертви, так злочинців.
Колонія – не гарантія виправлення. Після злочину минуло два роки, а для підлітків це ціла епоха. Якщо вони за цей час не зробили нічого поганого, якщо, правда, покаялися, то навіщо ламати зараз? У 100% випадків у колонії підлітки зазнають психологічного насильства, у 99% – фізичного. Про сексуальне я не можу впевнено говорити, але є великий ризик.
З обвинуваченими також мають працювати психологи. І не після вироку, а одразу: звідки це взялося, що це означає. Гормональний бунт, бажання помститися, принизити, одержати в соцмережах лайки? А може, в цьому селі домашнє насильство – норма? Коли йдеться про сексуальні злочини, дуже важлива не лише об'єктивна, а й суб'єктивна сторона.
Я вважаю неправильним, коли всіх, хто вчинив провину, намагаються вилучити із суспільства. Знаходитись у соціумі часом важче, ніж у в'язниці. У соціумі людина відчуває свою провину, на неї оглядаються, а у місцях несвободи вона озлобляється і отримує той небажаний досвід, з яким повернеться до суспільства.
Я не думаю, що апеляційна інстанція змінить вирок. Але думаю, що збільшить компенсацію завданих жертві збитків.
