На гільзах, черепах та пір'ї: як художниця із Запоріжжя відображає любов до України
Яна Ясунас – запорізька художниця-самоучка, але її картини сповнені казкового символізму, і всі вони про любов до України. Яна малює не лише на полотнах, а й на пір'ї, гільзах та черепах. А у вільний від творчості час дівчина сідає за кермо – і розвозить гуманітарну допомогу переселенцям із Мелітополя. kp.ua вже спілкувалася з Яною кілька років тому. І ми вирішили знову зустрітися, щоб дізнатися, як змінилася її творчість із початком війни.
«Потрібно малювати метеликів та квіточки, але воно не йде»
Ялинкові іграшки в українському стилі мають попит. Фото: instagram.com/veryblack_truffle_zp_/
- Бачила у вас в Інстаграм дуже милі новорічні кульки. До решти незвичайних «полотнів» ви вирішили додати і ялинкові іграшки?
– Новорічні кульки я спочатку робила на подарунки і для себе, щоб прикрасити ялинку. А потім люди почали питати: чи можеш ти зробити і нам такі самі? Замовляли різну тематику – колядників, козу. Із задоволенням їх роблю! А якщо тобі ще за це і платять, у 10 разів приємніше.
- Тобто ви пишете картини не тільки для душі, а й на продаж?
- Я малюю насамперед для душі. Але якщо у людини з'являється бажання щось купити, можу і продати картину. Особливо близькі мені роботи, на створення яких пішло багато душевних сил, намагаюся не продавати: мені дуже хотілося зробити після війни виставку. А щоб моє бажання здійснилося, потрібно, щоби було більше картин. Якщо я почну їх розпродавати, мені просто нічого показувати.
Деякі картини мене таки вмовляють продати. Якщо кажуть: "Ну продайте, будь ласка!" - вже йду назустріч, не хочу викаблучуватися. А якщо людина, проходячи повз мої картини, запитує: «Скільки коштує?» - відповідаю, що не продається!
- А що змінилося у вашій творчості після початку війни?
– Тематика в мене і до війни була проукраїнська. Але якщо до 24 лютого я малювала казкові сюжети, то зараз моєї роботи стали «на надриві». Мої військові картини можуть викликати смуток чи сльози. Розумію, що треба малювати метеликів та квіточки, щось приємне, але воно не йде.
Зараз, коли нас вже обстрілюють менше, роботи стали виходити позитивнішими. Наприклад, у мене є "Херсонські кавуни". До речі, їх я намалювала ще у серпні, до визволення Херсона – робота вийшла пророчою.
Потім намалювала вола. Картина називалася «За кримською сіллю»: раніше чумаки їздили до Криму за сіллю. Ця робота поїхала до Вінниці: довелося її продати.
Я виставила цю картину у групі – мені написала одна жінка, запитала, скільки вона коштує. Я не відповіла. Потім вона написала мені до месенджера – знову промовчала. Але коли вона знайшла мене в Інстаграмі, вирішила, що треба вже написати людині. Вона сказала: "Я довго дивилася на вашого вола, він мені дуже сподобався!". Довелося продати.
– А скільки ви його малювали?
- Загалом я малюю швидко, якщо є натхнення. Коли ні, можу сидіти тиждень чи місяць біля полотна, змушуючи малювати себе, але нічого не виходить. Бувало, намагалася розпочати картину, у результаті тричі замальовувала полотно. А якщо народжується образ, можу його намалювати за два вечори.
Коли закінчила роботу, не поспішаю покривати її лаком: треба почекати, раптом ще якась важлива деталь спаде на думку. Я залишаю картину, лягаю з нею поруч спати, прокидаюсь - і знову на неї дивлюся. Якщо приходить відчуття, що роботу закінчено, покриваю її лаком.
До речі, картини на полотнах почала малювати лише у серпні.
Картина "Довіра". Фото: instagram.com/veryblack_truffle_zp_/
"Картину Jedna krew присвятила братам-полякам"
- Напевно, так було легко донести ідею до глядача? Які картини за цей період ви створили?
- Ідей у мене повно, але пазли поки що не складаються. Бачу шматочки образів, а коли вони в мене поєднаються воєдино, тоді можна буде щось робити.
Моя остання робота – «Довіра» – теж пов'язана з волом: козак Мамай їде верхи на волі, а на голові у нього гніздечко дрозда. На картині зображено два героя, але насправді їх троє. Третій – невидимий, це дрізд. Глядачеві потрібно подумки його домалювати. Дрізд полетів у своїх справах і залишив волу та козаку своє потомство. Він їм настільки довіряє, що залишив гніздо на голові вола та дозволяє Мамаю співати свої пісні під ним. Таке моє бачення.
До цього в мене була картина «Черешні мелітопольські» – череп із розкритим ротом, набитий черешнями. Череп символізує орка, який подавився мелітопольською черешнею.
- А що символізують дві дівчини у вінках із птахами?
- Це картина з польською назвою Jedna krew. Спочатку я назвала її "Сестри", але на мене накинулися в коментарях, мовляв, "знов брати і сестри, давайте не будемо...", і я вирішила не "дражнити гусей" і перейменувала. На картині зображено Польщу. Символ Польщі, звичайно, білий орел, але я вирішила зробити його червоним, а на його крилі намалювала герб у вигляді білого орла. Також червоний мак – символ Польщі. Поляки одразу зрозуміли задум!
А праворуч – дівчина, яка символізує Україну. Вона сидить у бронежилеті: на неї напали. Позаду палають поля. А лелека – це наш український символ. Він захищає Україну, прикриває її крилами та тримає одну з артерій, щоб кров із дівчини не витікала. Іншу артерію тримає Польща.
Ця ідея народилася у мене, коли Анджей Дуда виступив у Верховній Раді. Якщо росіяни, які нас називали братнім народом, постійно від нас чогось хотіли та грабували, поляки нам справді допомагали, їх справді можна назвати братами.
- Ви десь виставляєте свої роботи?
- Якщо у Запоріжжі організують виставки, я із задоволенням у них беру участь. Коли було тепло, ми на вулиці виставлялися біля "Аристократа". У лютому проходитиме виставка у клубі фотохудожників, я теж хочу взяти в ній участь: будуть виставлені картини запорізьких художників, написані за час війни.
З картиною Jedna krew. Фото: ФБ Vitalii Livadnyi
«Мої картини мають зв'язок із роботами Фріди Кало»
- Як давно ви малюєте?
- У мене з дитинства був потяг до образотворчого мистецтва, але тоді я малювала тільки звірів. Зараз знаходжу свої малюнки та згадую: йшла зі школи, купувала марки з тваринами – приходила додому та перемальовувала. Потім була велика перерва після школи. З 37 років я знову почала малювати. Малюю вже 7 років – розписувала черепи корови, кабана, коня, наносила зображення на пір'я птахів. А ось картини малюю лише рік, почала у серпні.
Роботи Фріди Кало надихнули Яну на екзотичну творчість. Фото: instagram.com/veryblack_truffle_zp_/
– А як прийшла ідея малювати на черепах?
- Я їздила до Мексики і так надихнулася! У них є День мертвих - там всюди черепа і скелети. У мексиканців на День мертвих і печиво роблять, і статуетки. Все дуже яскраве, а я люблю яскраві барви. Пастельні тони – не для мене.
Ще там мешкала Фріда Кало, я її дуже люблю. Якщо ви знайомі з її творчістю, у моїх роботах побачите його відлуння: наші картини мають зв'язок. Мені дуже сподобалася Фріда. Коли я повернулася додому, ми з чоловіком гуляли полем, і я знайшла череп корови. Принесла його додому, помила та нанесла свій перший малюнок – картину чоловіка Фріди Дієго Рівери. Тепер вона висить у мене в коридорі.
Мені взагалі форма черепа подобається. Будь-кого, крім слона. А взагалі форма черепа кабана дуже гарна, корови, людини, але людини ще не маю. Коров'ячий череп найкрасивіший, особливо з рогами. Мені здалося, що якщо його прикрасити картиною, вийде цікаво.
Нашим людям це, звичайно, чуже. Комусь подобалося, хтось лякався. Мені казали: вистачить уже свої кістки малювати, тож зараз я не розвиваю цей напрямок.
- Чула, чи ви ще й на гільзах від снарядів малюєте?
Це фото підписано так: «Гільза від снарядів, якими лупцювали руську мразь на Запорізькому напрямку». Фото: instagram.com/veryblack_truffle_zp_/
– Така історія була. Я волонтер, воджу машину в «Підтримці Мелітополя», також ми сортуємо та передаємо гумдопомогу. Якось у нас виникла проблема – на двох машинах треба було поміняти колеса: зима прийшла. Потім знадобилося масло, а грошей немає. Ми спробували зібрати потрібну суму. Але коли залишаєш повідомлення типу «допоможіть фонду», люди не надто реагують. А мені від товариша, який зараз воює, дісталося дві гільзи від снарядів. Вони стояли в гаражі, а коли знадобилися гроші, з'явилася ідея розписати їх та віддати тому, хто відправить до «Підтримки Мелітополя» найбільшу суму – так і сталося. На одній гільзі я намалювала козака Мамая, на іншій – Кобзаря з калиною та відправила їх переможцю.
- Ви десь навчалися малюванню?
- Я ніде не вчилася і, на жаль, не можу малювати так легко, як пересічні художники. Бракує техніки, особливо, якщо це люди та особи. Якби я мала техніку, я б намалювала вдвічі більше картин. А так, коли малюю, витрачаю багато енергії, потім відходжу кілька днів. Це не те, що наш знаменитий запорізький художник – Вадим Мітков – раз-два – і краєвид готовий.
– Головне, не навик, а фантазія. До речі, ви дивитеся уроки малювання на ютубі?
- Звичайно! Підглядаю уроки та ходжу на майстер-класи Вадима Міткова. Мені дуже подобається малювати портрети, а на краєвидах я засинаю. Мені нудно, позіхаю. Хочеться намалювати щось незвичайне, а люди кажуть: давайте трояндочку намалюємо. Ну яка трояндочка? Розочку ти й удома намалюєш, давайте щось серйозне. Пропонувала то портрет Залужного, то щось.
- А за освітою ви хто?
- У мене дві освіти – біологія та англійська мова. Але зараз, у вільний час, я допомагаю як водій: у мене 2 фургони. Раніше я їздила на машині з "автоматом", але довелося перевчитися на механіку. Спершу було страшно, але вже все супер. Розводжу містом переселенцям з Мелітополя та району гуманітарку, або везу продуктові набори до університету, іноді треба забрати папери. Так курсую по всьому Запоріжжю.
- Чим плануєте зайнятися після Перемоги?
– Коли війна закінчиться, хочу зробити виставку у своєму місті. Але якщо мене запросять до Дніпра чи Києва, із задоволенням поїду: картини перевозити легше, ніж черепи. Раніше я їх возила на виставки, але це дуже накладно: стирчать на всі боки. Інша справа картини – склав у книжечку та поїхав. Дуже зручно.
На черепах Яна тимчасово не малює. Фото: ФБ Валерій Кемєнов
