Пекарі зі Слов'янська: Місто нагадувало Сайлент Хілл, але люди йшли за хлібом
Слов'янськ обстрілюють майже з першого дня бойових дій. Від обстрілів загинули 28 мирних жителів, постраждало понад 600 будинків. Але місто не здається і продовжує жити.
Нечисленні працюючі магазини, аптеки та поліклініки вселяли в людей віру – це божевілля рано чи пізно закінчиться. Одним із таких острівців колишнього життя стала «Славна Пекарня». Так, тут тимчасово довелося відмовитися від випічки тістечок, сендвічів та інших смаколиків, проте не було ні дня, коли на прилавках не з'являвся свіжий соціальний хліб. Про будні того часу нам розповів керівник «Славної Пекарні» Сергій Ковальов.
«Коли береш буханець хліба в руки, вже ніби краще жити»
Сергій Ковальов. Фото: Особистий архів Сергія Ковальова
- Сергію, яка обстановка у Слов'янську?
- З недавнього часу працюємо у більш звичному режимі. Життя почало налагоджуватися – і нам стало трохи легше. На вулицях з'явилися місцеві жителі, а ми почали розширювати асортимент: деяким потрібні специфічні, дієтичні вироби, які ми не могли робити під час активних бойових дій: у червні та липні наша продукція була націлена на економію. Виготовляли хліб та мінімальну випічку, що мала попит, і доступну за ціною. Наразі вже можемо готувати майже повний асортимент, а часом навіть більше, ніж у мирний час.
- Це пов'язано з тим, що у місті стало спокійніше?
- Так. Крім того, що стало тихіше, відновили та стабілізували водопостачання, почали відновлювати тепломережі. У будинках потеплішало – і люди активніше повертаються до Слов'янська.
- Чи не поспішили?
- Хочуть жити у рідних стінах і вірять, що безпека повернулася назавжди.
– Зараз у Слов'янську не стріляють?
- Вибухи часом чути, але набагато рідше і далі, ніж раніше. Ми розуміємо, що до спокійного життя ще далеко, але якщо порівнювати з тим, що було влітку, можна сказати, що майже все тихо.
- Як ви вважаєте, чи змінилося ставлення людей до хліба за цей час?
– У період війни усі цінності у людей змінилися. Свіжий домашній хліб мав великий попит, і ми просто не встигали його випікати! Працювали на тому, що мали, якісь продукти завозили самі.
Цінності змінилися і в нас – коли береш буханець хліба в руки, то вже ніби краще жити стає.
- Як ви працювали у найскладніші часи?
- Кількість продукції, що випікається, ми зменшили, наскільки це було можливо, але при цьому намагалися задовольнити попит серед громадян.
Адже у нас всі великі виробництва були закриті: у місті не було світла. А ми продовжували працювати: працювали більше не на електричному, а на газовому устаткуванні. Тому ми якщо не одні з усіх, то одні з небагатьох, хто лишився у Слов'янську під час активних бойових дій та випікав хліб.
У найважчий час пекарі працювали без вихідних та перерв. Фото: facebook.com/slavnapekarnya
– Людей було багато?
- Людей, які залишалися у місті та виходили на вулицю, можна було перерахувати на пальцях. Виходиш вранці на роботу – місто спорожніло: ні транспорту, ні людей.
Такий собі Сайлент Хілл (місто з культового фільму жахів з такою ж назвою), тільки туману не вистачало, все інше було в тій же атмосфері. Але скільки б людей не залишалося, їм все одно потрібен був хліб. І ми не мали права людям його не надати.
- Звідки ви тоді брали муку і звідки її берете зараз?
- Спочатку вона залишалася на виробництвах, і ми купували те, що привозили з інших міст. Одразу забирали все, що можна було купити у місті. Потім почали їздити до Дніпра, звідти возили муку до Слов'янська власними силами. Вирушали до Дніпра по 3-4 рази на тиждень. Завантажували вантажні машини і приїжджали додому, щоб було з чим працювати.
- Дорога була спокійна?
– Як сказати… Я з Донецька приїхав. 2014 року на момент окупації мої колеги тут уже були. Ми звикли до складнощів і з розумінням ставилися до блокпостів. Перша поїздка до Дніпра була складною, а далі все по накатаній. Ставились до ситуації з розумінням. Єдина складність – комендантська година. Потрібно було встигнути повернутись до її початку. Тому вирішили питання з перепустками, щоб можна було їздити у нічний час: вдень не завжди встигали. А на самому шляху проблем не виникало: усі бачили, що ми веземо, що ми працюємо, ми ні від кого не ховалися.
Сьогодні підприємство вже поновило «мирний» асортимент виробництва. Фото: facebook.com/slavnapekarnya
«У найскладніші часи ми були в ексклюзиві»
- А щодо співробітників пекарні – хто вони?
- Усі наші хлопці, які працювали з нами до початку бойових дій, залишилися після початку війни і зараз працюють із нами. Усі пекарі були на робочих місцях весь період – з 24 лютого і досі. Наразі тільки більше вихідних у них стало, тоді працювали щодня.
Продавці евакуювалися, але ми їх не звинувачуємо. Евакуація – право кожного, і ми, і вони з розумінням ставимося до ситуації, що склалася, ніякого негативу немає. Нестачу співробітників заповнили рідними, знайомими, працівниками інших підрозділів, які тимчасово заморозили: вони не мали попиту під час війни.
– Переселенців серед ваших працівників немає?
- Були переселенці із Ізюма. Коли там стало важко, люди приїхали до нас. Але ми були знайомі й раніше: спілкувалися та співпрацювали і до війни. Вони переїхали до Слов'янська, і ми дали їм роботу.
- А який асортимент у пекарні зараз?
- Попит має все! Що більше людей у місті, то більше ми продаємо продукції.
Продається все, що ми виготовляємо. Шанувальників нашої продукції побільшало, і вони готові пробувати все, що ми маємо. Однак у пріоритеті залишається хліб: він продається ще до обіду.
Після обіду випікаємо нову партію: розуміємо, що задовольнити попит нам повністю не вдалося.
Якщо щось залишилося на другий день, продаємо цей товар за знижкою – 50% – бонус для тих, хто не може дозволити собі купувати дорожчу випічку.
Є люди, які приходять до нас щодня та забирають усе, що залишилося. Якщо щось залежалося другого дня – вже не продаємо: хочемо, щоб якість нашої випічки була високою. Хоча рідко щось лишається.
Невелика пекарня стала одним із символів міста. Фото: facebook.com/slavnapekarnya
- Що розповідають ваші покупці, коли приходять до вас за хлібом та випічкою?
- Таких організацій, як наша пекарня, у гострий період війни взагалі не лишилося: ми були в ексклюзиві. Люди приїжджали з окупованих територій та йшли до нас – і кожен ділився своєю історією. Ніхто від нас не пішов з порожніми руками.
Були люди, які приходили, дивилися, перебирали цінники, бо з грішми було тяжко. Ми просто так могли відпустити, безкоштовно віддати їм щось – не шкода, бо такий час. Ми розуміємо, що сьогодні потрібна допомога комусь, а завтра вона може знадобитися нам.
До нас приходили чоловіки, які виїхали із окупованих територій. Купували хліб, слово за слово, повідомляли, що їм потрібна робота. Ми її пропонували – чоловіки із задоволенням йшли навіть вантажниками: під час війни сильно вибирати не доводиться.
- А що у вашій пекарні має найбільший попит?
– Найбільш популярний у нас соціальний хліб. Навіть у найскладніші часи робили його з нормальних, хоч і економічніших матеріалів, дешеві ми не возили. Коштував він близько 20 грн. Ми ніколи не заламували ціни. Розуміємо, цінність хліба переоцінити неможливо, і випікатимемо його, незважаючи ні на що.
Влітку, коли ситуація в місті була особливо напруженою, лідер ОЕ побував у пекарні і залишився задоволений. Фото: facebook.com/slavnapekarnya
