Адвокат Микола Полозов: Росія не хоче віддавати полонених, бо ті одразу повернуться у стрій
Росія приховує кількість українських військовополонених, не повідомляє близьким, де вони, в якому стані перебувають, чи потрібна їм медична допомога. Важко уявити, що відчувають їхні близькі, які втратили зв'язок із рідною людиною. Правозахисники та волонтери спільно з українською владою намагаються виправити цю ситуацію.
З ініціативи російсько-українського адвоката Миколи Полозова, який займався справою 24 українських моряків, узятих у полон у Керченській протоці, було створено проєкт «Пошук. Полон». «КП в Україні» зв'язалася з Миколою і дізналася, як справи.
Кількість заявок на пошук військовополонених перевищила 2000
– Миколо, як і кому допомагає проєкт «Пошук. Полон»?
– Після початку вторгнення Росії у лютому цього року Україна зіткнулася з безпрецедентним явищем за своїм масштабом – це військовополонені. Так, війна триває 8,5 років, але навіть у найспекотніші дні російської агресії на Донбасі - 2014-2015 роках - такої кількості полонених не було. Більш того, з часів Другої світової війни в Європі не було такого масштабного конфлікту з такою кількістю полонених. Навіть у Югославській війні.
З початку вторгнення стало зрозуміло: через інтенсивність бойових дій кількість військовополонених почне зростати.
Я не міг залишатись осторонь: вже досить тривалий час займаюся справами українських політв'язнів. У мене є потрібний досвід захисту, починаючи зі справи Савченко у 2014 році – вона класичний військовополонений – і закінчуючи справою українських військових моряків, яких захопили полон 2018 року.
Тоді, за дорученням президента України, я взяв цю справу на себе, сформував команду адвокатів. Завдяки спільній роботі з українською владою нам вдалося створити передумови для того, щоб моряки повернулися додому. Цей досвід роботи я вирішив екстраполювати на нинішню ситуацію з військовополоненими, які після 24 лютого опинилися в руках росіян.
- І ви використали свій досвід для нової ініціативи?
- Так. Разом із правозахисними організаціями я створив проєкт «Пошук. Полон». Ми займаємося пошуком українських військовополонених, яких утримує російська влада. Зі мною працює команда адвокатів, які перебувають у Росії. Наше завдання – визначити місцезнаходження полонених, надати їм необхідну юридичну та паліативну допомогу.
Не секрет, що стосовно низки військовополонених російська влада фабрикує кримінальні справи, готує різні трибунали. Ми розуміємо, що ОРДЛО – повністю підконтрольна Росії історія. Оскільки українські правозахисники не мають можливості працювати на території РФ та в ОРДЛО, наш проєкт, використовуючи ресурс, який ще залишився в Росії, дозволяє виконувати ці завдання.
- Скільки часу вже працює проєкт?
– З моменту презентації нашої гуманітарної ініціативи скоро 2 місяці. За цей час до нас звернулася велика кількість людей. Наразі кількість заявок на пошук військовополонених перевищує 2000. Це – величезний масштаб. Звичайно, ресурсу, щоб одночасно знайти таку кількість людей, у нас немає. Тому працюємо на межі можливостей.
Росія послідовно порушує норми Женевської конвенції
- Наскільки я розумію, місцезнаходження військовополонених, умови, в яких вони перебувають, – таємниця.
- Звичайно, влада РФ всіляко це приховує. Росія послідовно порушує норми 3-ї Женевської конвенції. Зокрема вона так і не створила інформаційно-довідкове бюро, хоча зобов'язана це зробити.
Ігнорування 3-ї Женевської конвенції посилюється іншими негативними подіями. Наприклад, терактом у колонії в Оленівці, де утримувалися військовополонені. Додаткова складність полягає в тому, що різні органи та установи «Л/ДНР» знаходяться поза правовим полем Росії. Тому можливості навіть російських адвокатів на цій території суттєво обмежені. Звідти не надходять відповіді на запити, і це велика проблема: значна частина військовополонених міститься там.
Тим не менш, нам вдається шукати та знаходити людей. Поки що це невелика кількість військовополонених. Але треба розуміти, що швидкість роботи бюрократичної машини у Росії дуже повільна. Умовно кажучи, відповідь на запит – це місяць. Сподіваюся, згодом почнемо отримувати дедалі більше відповідей та інформації.
- Тобто, ваше завдання полягає лише в тому, щоб знаходити військовополонених?
- Не тільки. Знайти – це перше завдання: для родичів важливо знати, чи живий їхній близький і де знаходиться.
Друге завдання полягає у забезпеченні комунікації: за третьою Женевською конвенцією військовополонений вправі направляти поштові картки своїм близьким, вправі отримувати посилки. Але ми знаємо, що полонені перебувають у абсолютно жахливих умовах, і надання їм паліативної допомоги у забезпеченні комунікації, у постачанні всім необхідним – чергове завдання, яке маємо.
І третє – надання правової допомоги. За 3-ю Женевською конвенцією, якщо стосовно військовополоненого заводять кримінальну справу, він має право на адвоката на свій вибір. Ця норма також реалізовуватиметься.
Щодо наших адвокатів, вони працюють строго відповідно до російського законодавства. На жаль, їхні можливості не безмежні з огляду на неправову сутність російської держави. Але й за таких умов можна працювати – і наші адвокати це роблять. Слід зазначити, що це дуже сміливі люди: така діяльність у Росії вкрай не схвалюється. Але це їхня позиція, їхній вибір, і я пишаюся, що є такі люди, які готові з ризиком для себе допомагати.
- Щось відомо про те, в яких умовах перебувають полонені, як із ними поводяться?
- За 3-ю Женевською конвенцією влада РФ має створити спеціальні табори для військовополонених. Вони повинні утримуватись окремо від осіб, які переслідуються у загальнокримінальних справах. Звичайно, російська влада не стала створювати такі табори, вона почала використовувати вже наявні установи пенітенціарної системи - слідчі ізолятори та колонії поділяють на кілька секторів. В одному секторі тримають військовополонених, в іншому – злочинців.
Умови там дуже тяжкі. Допомоги військовополоненим немає ніякої, забезпечення теж. У кращому разі вони отримують ту ж пайку, що й ув'язнені. Жодних передач, посилок, з медикаментами дуже погано. У російських СІЗО та в'язницях медицина найжахливіша. І це проблема: серед військовополонених є поранені, яким потрібна допомога.
Вже зараз влада РФ зіткнулася з тим, що СІЗО переповнені. Вони прямо не кажуть, що це через військовополонених, але, за останньою інформацією, російські слідчі ізолятори заповнені на 96%. Елементарно не вистачає місць. Навіть без військовополонених ситуація була дуже складною, люди спали по черзі: не вистачало ліжок. Думаю, поводження з військовополоненими анітрохи не краще, ніж із ув'язненими.
Родичам полонених важливо вірити у ЗСУ
– Який відсоток людей уже вдалося знайти?
- Поки що мінімальний. Наразі йдеться про кілька десятків людей. Але якщо ми говоримо про загальну кількість, про яку нещодавно заявив уповноважений з питань осіб, які зникли безвісти за особливих обставин, Олег Котенко, таких – близько 7000 осіб.
- І багато хто зараз перебуває в ОРДЛО і про них немає інформації?
- Ніякої. Ми відпрацьовуємо різні алгоритми. Немає готового рецепту чи набору дій під час пошуку людей. Ми шукаємо нові підходи, постійно експериментуємо, приймаємо нові рішення, щоб підвищити ефективність пошуків. У тому числі дії, які дозволять нам знаходити військовополонених на території ОРДЛО. Але, знову-таки, потрібен час. Два місяці – зовсім не термін для таких справ через бюрократичну в'язкість.
- Чи правильно я розумію – якщо вдається знайти одного полоненого, можна ідентифікувати всіх, хто знаходиться поряд з ним?
- Безперечно. Якщо встановлено комунікацію з одним військовополоненим, він може розповісти про тих, хто перебуває поруч із ним. Російська влада не має таких ресурсів, щоб усіх тримати окремо. Тому, гадаю, з часом ми почнемо знаходити дедалі більше людей.
Важливо розуміти, що ми аж ніяк не прагнемо підмінити зусилля української влади щодо пошуку полонених. Ця ініціатива є допоміжною, вона спрямована на посилення дій, які здійснює українська влада. Наше завдання полягає в тому, щоб, перше – не нашкодити, друге – максимально допомогти і тим самим наблизити перемогу України. Питання людського виміру для мене як для правозахисника є вкрай важливим. Військовополонені – це ще одна грань війни, яку потрібно належним чином відпрацювати.
- Для чого Росії потрібно так багато військовополонених? Чому не міняють на своїх?
- Влада РФ не хоче віддавати військовополонених, оскільки ті знову підуть зі зброєю в руках захищати свою батьківщину. Ці побоювання зрозумілі. Росія йде на витрати, щоб знизити мобілізаційний ресурс України. Існує низка підстав у міжнародному гуманітарному праві, які дозволяють вирішити цю проблему.
Наприклад, при досягненні міжнародних домовленостей між Україною, Росією та третьою нейтральною країною військовополонених можна інтернувати до третьої нейтральної країни, де вони будуть до кінця бойових дій.
І на мою думку, такою третьою державою може бути, наприклад, Туреччина. Але це прерогатива української влади – працювати за цим напрямом, якщо вона вважатиме для себе це можливим.
Щодо міжнародних організацій, то, звісно, їхньою роботою і ми, і родичі військовополонених незадоволені.
Також треба розуміти, що за 3-ю Женевською конвенцією ті військовополонені, щодо яких порушено кримінальні справи, можуть утримуватись тією державою, в якій вони перебувають у полоні. І це може стосуватися, наприклад, «азовців». Припускаю, що робота нашої ініціативи, навіть якщо буде знайдено військовополонених, цим не обмежиться.
– Тому що заводитимуть кримінальні справи з приводу і без?
– Так.
– А щодо бійців «Азова», про них щось відомо зараз?
– Наразі ми знаємо лише те, що є у вільному доступі. Ми постійно моніторимо ЗМІ, зокрема російські, спеціалізовані телеграм-канали. Поки що офіційних відповідей у нас немає. Але, знову-таки, потрібен час. Щодня ми отримуємо нові масиви інформації, обробляємо їх. Ми поки що на самому початку непростого шляху.
– Які поради можна дати родичам військовополонених? Як зберегти спокій, коли рідні люди невідомо де?
– Безумовно, близьким дуже важливо зберігати терпіння. Звісно, емоційний чинник є завжди. Але людям треба розуміти: як тільки вони подали заявку та виконали необхідні дії, її одразу беруть у роботу. Переживання ніяк не наблизять пошук близької людини – важливо вірити у ЗСУ та зберігати спокій.
- Ті люди, яких вже вдалося знайти, не скаржилися на тортури чи інші моторошні речі?
– Ми такі випадки ще не зафіксовували. Не виключаю – таке можливе, бо явище, на жаль, поширене. З того невеликого обсягу підтвердженої інформації щодо військовополонених, яка у нас є, цього не достатньо.
Але поки що це крапля в морі, тільки початок роботи.
Російський адвокат. Народився 6 грудня 1980 року у Москві.
У грудні 2011 року займався справами затриманих на мітингу на Стрітенці. Захищав у військовому комісаріаті права Петра Верзилова – активіста арт-групи «Війна» та чоловіка Надії Толоконникової. Працював над деякими справами Олексія Навального.
У 2012 році разом із Марком Фейгіним та Віолеттою Волковою захищав Pussy Riot.
У 2014 – 2015 роках був другим адвокатом Надії Савченко.
Захищав у суді Сергія Удальцова, Хайсера Джемілєва, Ахтема Чийгоза, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова.
У 2019 році займався справою 24 українських військових моряків.
