Мешканці Донецька: Щодня шукаємо питну воду та 400 євро, щоб дістатися до Києва
Не радий та не процвітає Донецьк. Навіть «свята» не виходить – вісім років тому 11 травня нібито більшість жителів Донецької та Луганської областей проголосували на референдумі за незалежність регіонів від України. Зараз Донецьк – мовчазне і апатичне місто, позбавлене навіть натяку на процвітання, яке втратило колишню гордість і той самий «шахтарський шик», за яке його любили навіть місцеві сноби.
Вода всьому голова
«Мы не пашем, не сеем, не строим, мы гордимся общественным строем», - співали у радянському фільмі про забуту мелодію для флейти. Автор цих рядків – режисер Ельдар Рязанов – навряд чи міг уявити, що сатиричні рядки стануть девізом одного з окупованих Росією міст на сході України.
Справді, у Донецьку не будують (зовсім), не оруть і не сіють (ну, можливо, у сотих частках від того масштабу, що був раніше). А пишатися пропаганда велить щодня і щогодини, щоб не спадали на думку дурні питання: «Де вода?», «Де мобілізовані?», «Де взагалі чоловіки в місті?», «Де робота?», «Чому після шостої години вечора виїхати з центру на околицю нічим?», «Якого дідька ви стріляєте з межі міста, чекаєте на відповідь і починаєте скиглити, що «Україна бомбить Донецьк»?»…
Виживання в Донецьку схоже на погану комп'ютерну гру з тією різницею, що зберегтися на якомусь рівні не завжди вдається. Потрібно постійно кудись йти і щось добувати. Воду – тому що одна половина міста не бачить її вже більше двох місяців, а друга отримує раз на два дні тонкий струмок з крана на кілька годин. Можна набирати у підвалі, якщо є.
Можна купувати у свій посуд - по 4 рублі (1,75 грн) за літр, але лити її в бачок туалету якось прикро.
Зароблені гроші теж треба видобувати – не всі банкомати єдиного «банку ДНР» заповнені банкнотами, а якщо так, то біля нього завжди стоятиме черга.
Треба видобути продукти – і не спустошити за один раз тижневий бюджет сім'ї. Знайти сантехніка на зламаний кран чи майстра з ремонту пічки – а як знайти, якщо майстри-фахівці відправлені «гарматним м'ясом» на передову? Спіймати смс з банку - тобто поїхати на околицю міста, де стріляють так, що мобільна мережа в телефоні тремтить, - і отримати свою чесно зароблену пенсію, вистоявши чергу (зрозуміло) у пунктах переведення в готівку грошей з карт.
Зовні місто виглядає цілком мирно, але іноді в окрузі щось вибухає та горить. Фото: https://www.facebook.com/YevgeniyaKA
Нові обличчя Донецька: міняли та перевози
Переведення в готівку та перевезення – два найбільш квітучі бізнеси в окупованому Донецьку. Перші заробляють на різниці курсів, переводячи в готівку по грабіжницьким розцінкам. Другі ламають чималі гроші з пасажирів, які бажають залишити край.
- Ми переказуємо гроші (гривні) зі своєї банківської картки на картку «обнальників», а натомість вони видають нам цю суму карбованцями. Зараз курс взагалі страшний, 2 до 1, тобто за 1000 гривень вони дають 2000 рублів. А самі потім міняють за українським курсом, він більше, отже, на різниці – добрий заробіток, – розповів про схему донеччанин Олексій Невзоров.
Що ж до перевезень, то з 2014 року власники як легкових авто, так і мікроавтобусів напали на золоту жилу. Виїхати на підконтрольну територію України без багатогодинного стояння на блокпостах багато хто хотів.
Відповідно, за «пільговий проїзд» бралися додаткові гроші, які з рук спритного перевізника розходилися як на блокпостах, так і на КПВВ. Зараз же «перевози» можуть довезти з Донецька і до Києва, і до Польщі, і до Литви – було б сплачено 300-400 євро з пасажира. Оголошень – тисячі, бажаючих – не менше.
- Їхати, щоправда, 25-30 годин, але водії часто зупиняються, дають можливість людям перекусити, відпочити небагато, самі домовляються про проходження кордону… Загалом, із Донецька їдуть ті, хто може це зробити, – ділиться донеччанин.
У квартирах у всіх донеччан сьогодні є н\з води. Фото: автор
Мертвий «Лебідь» та все інше
Мертвий стадіон «Донбас Арена» і льодова арена «Дружба», що й досі зберігає сліди пожежі, порожній РСК «Олімпійський»… Чагарники на місці будівництва арени «Кальміус», що так і не розпочалося. Коробки-багатоповерхівки в центрі Донецька, виведені, але не облаштовані. Мовчать торгові комплекси «Білий лебідь» і «Маяк», ледве дихаючий ЦУМ. Неживий залізничний вокзал, який став лише місцем, де ловляться есемески від «Водафона», і лише спогад про аеропорт імені Прокоф'єва… За вісім років у Донецьку не сталося нічого, що корелює зі словами «відновлення», «будівництво», «покращення»…
Ах, так, у парку імені Щербакова поставили нове колесо огляду, списане десь у глибинці Росії та зі сльозами подяки прийняте в дар донецькою «владою». Трохи вулиць перейменували. І запустили новий автобусний маршрут, який доїжджає до цвинтаря «Донецьке море». Зупинки розфарбували у кольори російського прапора.
Проблеми з бензином місту теж не далекі. Фото: https://www.facebook.com/DonetskOperative
«Мы не пашем, не сеем, не строим, мы гордимся общественным строем»…
Чи пишатимуться хоч чимось нинішні школярі та студенти, які осягають знання на дистанційці ось уже три місяці (зрозуміло, що про якість знань говорити не доводиться), а останні ще й ховаються від військкомів, не виходячи навіть в онлайн? Чи будуть горді розфарбованими зупинками молоді вдови музикантів із Донецької філармонії, які вже склали голови у боях, невідомо за що? Чи покатаються на колесі огляду діти, які були вивезені з Донецька під приводом евакуації, але які навряд чи вже колись повернуться сюди?
Смерть міста приходить не тільки, коли з нього і в нього починають стріляти – це називається «мінусувати» і «плюсувати». Місто вмирає, коли руйнується його інфраструктура, коли вмирає комунальна сфера і дороги перетворюються на тріснутий картон із латками з пінопласту. Коли о шостій-сьомій годині вечора вимирають околиці, а взимку і того раніше. Коли цвинтарі розширюються зі страшною швидкістю і копачі працюють навіть ночами.
- Ми нещодавно прикинули: за вісім років нічого не відкрилося нового, крім пари секонд-хендів та нових забігайловок. Закрилися шахти, на мою думку, ще якось працює лише одна – імені Засядька, але й вона вже на ладан дихає. Хоч би як кричали в газетах про відновлення роботи металургійного заводу – там пшик. Хто працюватиме, з ким, куди продавати?... Ці питання не треба ставити. Треба говорити лише про те, яка Україна погана, стріляє, як добре, що нас Росія визнала… Тільки від цього зізнання користі – як з козла молока. Людей після цього загинуло більше, ніж за вісім років "невизнання", - нарікає Олексій Невзоров.
Дістатись на мирні території країни з Донецька можна лише через Росію та Прибалтику. Фото: t.me/itsdonetsk
«З населення намагаються зробити дурнів»
Виживання - це основна мета донеччан. Плани і мрії будують тільки найшаленіші оптимісти. Реалісти стежать за ситуацією.
- Відчуття, що якась шизофренія продовжується! То просять людей не виходити зайвий раз із дому через обстріл – то привозять Лепса на концерт до Центру слов'янської культури. Мобілізують студентів - але на вулицях постійно ходить якась п'янь цілком мобілізаційного віку, репетує і битися лізе. Розповідають, як Росія допомагає Донецьку – але чомусь у воді, бодай щось - допомоги не видно. Влаштували фільтраційні табори – але це для них нормально. Розповідають, що Донецьк обстрілюють із важких знарядь – на фото демонструють крихітні ямки від мінометів - і одразу з'являється думка, що це місцеві розбирання, а не обстріли. Загалом, намагаються із населення зробити дурнів, і це у них виходить, – із гіркотою констатує мешканка міста Ірина Попова.
На додачу до сказаного донеччанка вказує на те, що асортимент у продуктових магазинах хоч і зменшився, але алкоголю менше не стало – навпаки, полиці з горілкою та дешевим пивом стали довшими. А ось знайти, наприклад, запчастини на автомобіль - вже майже нереально, не привозять і замовити ніде.
- У нас зараз один із популярних товарів – баклажки чи пластикові ємності на 20-30 літрів. Запас води там тримати, – пояснює Попова. – І всі шукають, а вони у дефіциті. І коштують дорого, хоча ціна була копійчана.
Наступне літо не викликає у багатьох донеччан радості та передчуття відпочинку. Незрозуміло, що буде через тиждень, а чого чекати через місяць – тут ніякий ясновидець не скаже. Виживання - процес, який не передбачає планів та мрій. І так у Донецьку вже дев'ятий рік.
