Опальний священик про Польську православну церкву, РПЦ та безбожність патріарха Кирила
Серед біженців у Польщі сьогодні можна зустріти різних людей, які стали жертвою путінського режиму та його шалених амбіцій: і з України, і з Білорусі, і з Росії. Один з них - отець Григорій Сухобокий, досить відомий російський опозиційний священик, позбавлений на батьківщині всіх церковних посад і відсторонений від служіння. Він симпатизував українському Майдану, критикував владу в Росії, підтримував Олексія Навального, вболівав за народ під час революції, що не відбулася у Казахстані, активно виступає проти війни в Україні.
- За те, що я казав правду про Україну, про путінську агресію, про цей антихристиянський путінський режим, мене оголосили у федеральний розшук на території РФ. Я відповідально заявляю: «Я продовжуватиму говорити правду», - зазначив отець Георгій в одному зі своїх відео.
Наприкінці січня опозиціонери з команди Навального допомогли Сухобокому виїхати з Росії до Польщі: він має польське коріння і знає мову. Тут ми і змогли поговорити з отцем Георгієм. Його думка може комусь прийтись не до душі, хтось назве її упередженою, але вона, безумовно, цікава. А чи брати її на віру - вирішувати вам.
Репресії, переслідування та еміграція
- Отче Георгію, давайте з початку - як ви опинились у Польщі?
– Все почалося ще з Революції гідності в Україні. Тоді, у 2014 році, я жив і служив у Казахстані, в Алмати. Але після того як висловився за євроінтеграцію України, мене почали цькувати. В результаті мене змусили виїхати з Алматинської єпархії до Усть-Каменогорську – східного Казахстану.
На той час я був студентом Київської духовної академії – їздив на сесії до Києва. Одного дня, гуляючи Хрещатиком, я зробив фотографію, виклав її у Facebook і написав: «Тут я вперше відчув смак свободи». Мій новий єпископ Амфілохій написав, щоб я видалив пост. Тоді, 2015 року, я ще виконував такі вказівки керівництва.
Але врешті-решт з Усть-Каменогорська теж довелося виїхати: мене відправили на «покаяння» до монастиря в Астані (нині Нур-Султан), де я прожив близько півроку.
Після цих подій я виїхав до Росії у пошуках нового життя. З 2016 року жив у Ульянівській області у Димитрограді – п'ять із половиною років був прес-секретарем та священиком Мелекеської єпархії. Упродовж цього терміну дозволяв собі якісь висловлювання, політичні зокрема, які не подобалися керівництву. Але тоді мене ще терпіли.
– А коли перестали терпіти?
- Все змінилося у 2021 році, коли почали на повну силу пресувати опозицію. Здавалося б, до чого тут церква? А вона є негласним підзвітним відділенням. Наше керівництво щотижня звітувало перед Агентством внутрішньої політики РФ та Федеральним агентством у справах національностей про своїх співробітників.
Коли Навального посадили, а його ім'я стало чимось на зразок червоної ганчірки для бика, єпископи стали боятися, що хтось із священиків щось скаже врозріз із лінією правлячої партії: ніхто не хоче втрачати теплих містечок. А я написав пост, пов'язаний із нагородженням Олексія Навального премією Андрія Сахарова. Повідомив, що раніше його критикував, а тепер "готовий потиснути йому руку". Наш єпископ Діадор вимагав видалити публікацію: йому стали дзвонити з Агентства внутрішньої політики.
– Ви послухалися?
- Ні. У мене вже був досвід репресій, тож тут вирішив не відступати. Єпископ сказав, що я зацікавив дуже серйозних люди з органів, і я більше не буду його прес-секретарем: такого священика, як я, взагалі не повинно бути в єпархії.
Тоді я вже записував усі телефонні розмови, і цей вирішив оприлюднити: хотів, щоб люди розуміли: людину можуть викинути з роботи, якою вона займалася багато років, за неугодний пост у соцмережі.
Я зв'язався з опозицією, вони опублікували інтерв'ю зі мною – і у листопаді мені відмовили у служінні. Трохи згодом заборонили навіть з'являтися на території храму.
А коли почалася невдала, на жаль, революція в Казахстані, про яку я теж багато висловлювався, - мені почали надходити вже зовсім серйозні дзвіночки.
Друзі, які мають доступ до документації РПЦ, повідомили, що стосовно мене йдуть запити із Казахстану. Мовляв, будь обережним: тебе можуть викрасти і туди відвезти.
- І ви вирішили поїхати?
- Так. З Росії мені довелося виїхати терміново. 24 січня вже був у Польщі. Я не маю наміру отримувати політичний притулок, на руках у мене звичайна віза.
Коли в Україні почалася війна і я почав висловлюватися проти неї, мене оголосили і у російський федеральний розшук.
Працюю де доведеться
- Ви не намагалися піти служити до Польської православної церкви?
- Маю вас розчарувати: Польська православна церква (ППЦ) аж ніяк не проти РПЦ, хоча декларують протилежне. Священики там можуть бути цілком гідними – проблема в тому, що ППЦ на чолі з митрополитом Саввою та іншими єпископами налаштовані проросійськи. Вони журяться навіть не про СРСР, а про той час, коли Польща була частиною Російської імперії, хоч вони в цей час не жили.
Ще в листопаді, коли я розмірковував, куди мені їхати, описав свою історію і відправив її до єпархії ППЦ, запитав, чи можу я служити, якщо приїду? Мені відповіли одним словом - "Неможливо".
Зі мною не хочуть мати жодних справ, щоб не сваритися з патріархом Кирилом. Тож наразі я до церкви не ходжу. Вважаю за краще молитися так, як молилися, мабуть, християни у давнину, не маючи храмів.
– Я з вами не згодна – Польська православна церква підтримує Україну. Там безкоштовно викладають польську мову, надавали житло біженцям та збирали гуманітарку.
- Якби вони щось із цього не робили, їх би, мабуть, лінчували. Просто вони не мають вибору. Плюс до всього колосальна кількість українців ходять до ППЦ. А не підтримувати своїх парафіян – це втрата пастви та пожертвувань. Якщо хочеш нормально існувати у Польщі – робити українофобські заяви самогубно.
- Якщо ви наразі не служите, то чим займаєтесь?
- Працюю то там, то там. На доставці, кур'єром, на таксі. Пробую себе у різних амплуа. Два дні займаюсь одним – два дні іншим.
- Але чому ви тоді одразу не поїхали до України?
– Я хотів, але потім зрозумів, що незабаром в Україні щось почнеться погане.
- Припустили? Як?
- Припустив, бо побачив військову техніку. Ще на початку жовтня. Коли мені розповідали про танки, думав, що люди брешуть. А потім побачив військову техніку сам. Вона йшла у бік Ростова-на-Дону. З одного боку составу з танками не видно початку, а з іншого боку не видно кінця. На моїх очах проїхало кілька десятків танків, яких ніколи тут не було.
А через час – військові КАМАЗи. Я подихав цим повітрям і почав серйозно думати, що війна дуже можлива.
Звичайно, якби не війна, краще було б їхати до України. Я взагалі Київ дуже люблю – доки навчався у Київській духовній академії, обходив його пішки вздовж та впоперек.
Отець Георгій: Опозиція опублікувала інтерв'ю зі мною – і в листопаді мені відмовили у служінні. Згодом заборонили навіть з'являтися на території храму. Фото: facebook.com/priest.george.sukhobokiy
Дух канонічного спілкування з Москвою витає у повітрі
- Якщо ви вчилися у Києві, у вас, напевно, є знайомі в Українській православній церкві. Ви з ними спілкуєтесь? Що вони говорять?
- У мене є дуже добрий знайомий із Західної України. Ми з ним з часів навчання у Київській духовній академії дружимо. Дуже його поважаю і схиляюсь перед його подвигом. Він не боявся підтримувати мене - я ж в опалі. Проте коли він у амплуа священика УПЦ, на ньому начебто наручники надягнені.
Для мене залишається великою загадкою – чому УПЦ не виходить зі складу Московського патріархату (МП)? Так, УПЦ ніде не називається МП. І не відправляє гроші до Москви. За фактом вони не зв'язані. Та дух канонічного спілкування з Москвою все одно витає у повітрі.
Але навіщо ці таємниці? Люди все одно знають, що УПЦ бере участь у засіданні синоду МП. Блаженніший митрополит Київський Онуфрій є другою людиною після патріарха Кирила за честю.
Так, УПЦ – з українським народом! Митрополит Онуфрій навіть записував офіційне звернення до Путіна після початку війни. Але хіба ви не бачите, що такі звернення не зупиняють війну і не мають жодної сили? То чому ж ви не хочете повністю розірвати канонічне спілкування, щоб не допускати до причастя людей, які підтримують цю бійню (а такі, на жаль, є і зараз)?
Засуджувати всіх не хочу. Знаю дуже гарних священиків УПЦ, які живуть служінням Богу та Україною. Проте дивуюся, чому вони досі не зробили кроку до цілковитого розриву спілкування з РПЦ? Пояснення цьому є – вони кажуть: «Боїмося розколу». Мовляв, частина священиків залишиться вірною РПЦ, і українська православна церква піде у катакомбну, підпільну.
- Хіба це не так? Керівництво УПЦ справді не хоче розколу у своїх лавах?
- Якщо керівництво УПЦ не розірве спілкування із МП сьогодні, то гріш ціна такому предстоятелю – я зараз про керівництво. Воно має зробити цей історичний крок: найкращих умов для цього не було за всю історію сучасної України.
Звісно, вибір – це завжди страшно. Але не можна бути добрим і для тих, і для цих. Церква має бути красивою для Христа. А про решту треба домовлятися, коли скінчиться війна. Думаю, що українці між собою домовляться.
- Але ж не домовилися увійти до ПЦУ...
- Знаєте, я думаю, що найкраще, щоб на території України створили окремий Київський патріархат. Щоб туди увійшли і ПЦУ, і УПЦ та інші православні парафії. Нехай він розповсюджується і за межами України. Щоб не було обмежень, які Константинопольський патріархат накладає на ПЦУ: їм сьогодні не можна мати приходу, наприклад, у Канаді, де є багато українців. Пояснюють це тим, що ПЦУ – церква однієї країни, а далі не рипайтеся.
Це якось неповажно з боку греків: вони мають право окормлювати свою паству скрізь, а українців у цьому плані обділено. Київський патріархат міг би вирішити цю проблему. Заходьте до юрисдикції КП – і, будь ласка, моліться. І українці почуватимуться українцями, де б вони не були. Хоч у Папуа-Новій Гвінеї.
Патріарх Кирило – це сучасний фашист
- Питання до вас як до священика, глибоко віруючої людини. Патріарх Кирило… Як глава православної церкви може підтримувати загарбницьку війну, насильство та вбивство жінок та дітей?
- Я вам скажу про нього два слова – він невіруючий. Для патріарха Кирила цікаві лише преференції та корпорації. Держава від імені правлячої партії надає йому велику фінансову допомогу.
Якщо він припинить городити ту нісенітницю з амвона, яку він наразі несе про «справедливий мир», під яким розуміє перемогу російських загарбницьких військ на території України в цій жахливій війні, якщо не закликатиме молитися за так званий «справедливий мир», відправляючи на вбивства і смерть 20-річних хлопців, то втратить усе.
Взагалі ця ідея – фашистська. Саме поняття фашизму полягає в тому, що ідеї держави, правлячої партії та правителя вищі за життя людей, які в цій державі живуть. Так і в нього.
Патріарх Кирило – це сучасний фашист, який стоїть на чолі РПЦ та закликає вбивати людей. Як атеїст він чинить логічно – відпрацьовує замовлення свого шефа Володимира Путіна. Якщо путінський режим не буде зруйнований, патріарх Кирило отримає за це великі гроші, шану та пам'ять в історії. А якщо буде зруйновано – вся правда вилізе назовні. Цю ганебну сторінку ми вивчатимемо дуже чесно і говоритимемо про те, що було насправді і які папери лежали у нього на столі.
- На жаль, багато хто до нього прислухається, вірить, що захищає свою країну. Але як можна захищати свою країну, нападаючи на іншу?
- Вірять, бо це їм не близько. Нещодавно в Ульянівській області сталася трагедія. Один божевільний пішов на полювання зі знайомим дідом. Взяв у нього рушницю - пристрелив діда, а потім пішов у дитячий садок - убив виховательку і двох маленьких дітей. Вся країна стояла на вухах через цей жах!
Так, це жахливо, але я кажу: «Люди, то в Україні що діється?» Але чуже горе далеко. Люди не розуміють, що сьогодні кожен божий день убивають таких само дітей, а ще жінок, старих, синів, батьків та чоловіків. Боюся, Господь боляче розплющить очі тим, хто вважає, що «нападати на іншу країну нормально» і «ми захищаємось».
